Постанова Київський апеляційний суд № 757/37253/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 757/37253/20-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/1109/2021 П О С Т А Н О В А Іменем України 28 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Вовка С.В. в м. Київ 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , державний реєстратор Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» Подоляка Іван Павлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Полежаєв Олег Іванович про визнання протиправним та скасування наказу, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу. Позов мотивовано тим, що колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції розглянуто скаргу ОСОБА_3 , зареєстровану в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2019 року стосовно рішень від 28 листопада 2018 року, прийнятих державним реєстратором Подолякою І.П., та від 06 грудня, 09 грудня, 10 грудня 2019 року, прийнятих приватним нотаріусом Полежаєвим О.Є., щодо нерухомого майна, а саме квартир № 1-10 , 15 за адресою АДРЕСА_1 . За наслідками розгляду скарги комісією складено висновок, яким рекомендовано задовольнити скаргу частково, та прийнято рішення, оформлене наказом Міністерства юстиції № 2206/5 від 26 червня 2020 року, яким скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, скасовано рішення від 28 листопада 2018 року, прийняті державним реєстратором Подолякою І.П. Позивач вказував, що таке рішення відповідача вважає протиправним, незаконним та таким, що порушує права позивача, оскільки нерухоме майно було придбане позивачем в результаті проведення прилюдних торгів, яким передували наступні обставини: між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договори іпотеки від 21 лютого 2019 року та 22 лютого 2019 року, з метою забезпечення виконання договору позики на суму 40 631 344,50 грн., строк повернення якої був визначений до 06 березня 2019 року. У відповідності до вказаних іпотечних договорів ОСОБА_4 було передано та позивачем отримано в іпотеку нерухоме майно. Згідно з пунктами 1.4 договорів іпотеки, права власності на квартири № 1-10 , 15 належало ОСОБА_4 на підставі рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 січня 2008 року. В обумовлений договором позики строк кошти не були повернуті позивачу, в зв`язку з чим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року у справі № 554/2979/19 було стягнуто заборгованість з ОСОБА_4 на користь позивача в сумі 40 631 344,50 грн. В зв`язку з цим приватним виконавцем відкрито виконавче провадження, в межах якого на прилюдних торгах відбувалась реалізація квартир, які належали ОСОБА_4 . Оскільки квартири № 1-10 , 15 не були реалізовані на торгах, позивач скористався правом залишити за собою зазначене непродане майно, у зв`язку з чим приватним виконавцем були винесені постанови про передачу цього майна стягувачу в рахунок погашення боргу, за фактом такої передачі були складені акти про реалізацію предмету іпотеки. Для подальшого оформлення за позивачем права власності на квартири нотаріусом були видані свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що стали підставами для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Вказував, що мотивами для скасування рішення державного реєстратора була лише одна підстава, а саме те, що державним реєстратором належним чином не перевірено дійсність судового рішення, поданого для проведення державної реєстрації права власності для нерухомого майна, оскільки колегією встановлено, що заочне рішення Керченського міського суду АРК Крим від 10 січня 2008 року відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Вважає такий висновок безпідставним і таким, що не міг бути належною підставою для скасування рішень державного реєстратора, а відповідний наказ відповідача - ухвалений з порушенням порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Посилався на те, що комісією при розгляді скарги не встановлено жодних порушень реєстраційного законодавства із боку заявника, який звернувся до державного реєстратора та невідповідності або недійсності поданих ним документів державному реєстратору, що може тягнути за собою скасування оскаржуваних рішень, а Міністерство юстиції України, встановивши, що заявник ОСОБА_4 надав державному реєстратору необхідний для проведення реєстрації права власності перелік документів, скасував рішення з формальних підстав, здійснивши тим самим непропорційне та невиправдане втручання в право власності, зокрема у право на мирне володіння майном. Посилався також на відсутність компетенції Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також на неможливість розгляду скарги у зв`язку із пропуском строків на оскарження рішення державного реєстратора та неповідомлення всіх суб`єктів оскарження. Також вказував на наявність підстав для відмови у задоволенні скарги на підставі п. 2 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на момент розгляду скарги право власності відносно нерухомого майна вже було зареєстровано за позивачем. Просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2206/5 від 26 червня 2020 року, яким скаргу ОСОБА_3 задоволено частково та скасовано рішення від 28 листопада 2018 року, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» Подолякою І.П. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його безпідставність, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав фактичні обставини справи, вказував, що оскільки незаконний наказ відповідача прямо впливає на майнові права позивача щодо права власності відносно нерухомого майна, становить загрозу його майновим правам, наявні всі обставини, що підтверджують порушення оскаржуваним наказом прав позивача та правомочність позивача щодо звернення до суду з позовом про захист своїх прав шляхом оскарження наказу. Зазначав, що у Міністерства юстиції України відповідно до ч. 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була відсутня компетенція щодо розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав відносно спірного майна, оскільки таке право набуто на підставі судового рішення, відповідач під час здіснення дій щодо перевірки скарги, встановивши ці обставини, повинен був повернути скаргу скаржнику. Вказував, що відповідачем порушено порядок розгляду скарги в частині встановлення факту дотримання скаржником строку подання скарги, а судом першої інстанції залишено такі обставини поза увагою. Вказував, що неповідомлення комісією всіх суб`єктів оскарження, зокрема державного реєстратора Полежаєва О.Є., унеможливлювало проведення та розгляд скарги 14 травня 2020 року. Вважав, що відповідач всупереч положенням п. 2 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийняв рішення про задоволення скарги за наявності обставин, які є підставою для відмови у задоволенні такої скарги, оскільки на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що було оскаржено до Міністерства юстиції України. Відтак, судом першої інстанції всупереч наведеним нормам залишено поза увагою такі обставини та залишено в силі незаконний наказ, який прямо суперечить положенням закону та порушує права та законні інтереси позивача як власника такого майна. 12 березня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшло доповнення до апеляційної скарги, направлене засобами поштового зв`язку 10 березня 2021 року, в якому позивач посилався на те, що повний текст оскаржуваного рішення опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 11 лютого 2021 року, в зв`язку з чим було встановлено додаткові підстави незаконності та необґрунтованості прийнятого рішення суду, та в зв`язку з чим він просив поновити йому строки на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду доповнення апеляційної скарги. Перевіривши доводи позивача, а саме, що повний текст оскаржуваного рішення дійсно опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 11 лютого 2021 року, та з огляду на положення ч. 1, 2 ст. 354 ЦПК України, відповідно до яких учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання позивача про продовження йому строку для подання доповнення до апеляційної скарги і його задоволення. В доповненні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначено, що судом першої інстанції замість надання належної правової оцінки наказу відповідача, що є предметом позовних вимог, було надано оцінки рішенню державного реєстратора, яке не є предметом позовних вимог у справі. Невірне визначення судом предмета судового спору та предмета доказування у даній справі призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, і, як наслідок, ухвалення незаконного рішення суду. Вказував, що рішення суду взагалі не містить будь-якої оцінки зазначених ним підстав позовних вимог щодо неможливості розгляду скарги у зв`язку з пропуском строків на оскарження рішення державного реєстратора, та про наявність підстав для відмови у задоволенні скарги згідно п. 2 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зазначив, що судом першої інстанції було неправильно застосовано п. 9 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки до компетенції Міністерства юстиції України не відноситься розгляд скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, коли таке право набуто на підставі рішення суду. Вважав, що судом першої інстанції було помилково здійснено оцінку аркушу паперу, на якому містилась інформація про неіснуючий суд «Керченский городской суд Республики Крым», як доказу, зокрема, листа Керченського міського суду АР Крим; не враховано, що рішенням Вищої ради правосуддя від 25 січня 2018 року припинено роботу даного суду, а відтак Керченський міський суд АР Крим після 25 січня 2018 року не міг направити та видати будь-який лист. Від відповідача Міністерства юстиції України 14 квітня 2021 року надійшов відзив на апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого для подання відзиву апеляційним судом, клопотань про продовження цього строку відповідачем не заявлено. Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 13 квітня 2021 року надійшов відзив на апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого для подання відзиву апеляційним судом, та заявлено клопотання про поновлення цього строку, обґрунтоване тим, з матеріалами справи представник відповідача безпосередньо ознайомився в суді лише 01 квітня 2021 року та отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 31 грудня 2020 року, а тому у сторони відповідача не було фізичної можливості підготувати відзив у строк до 14 січня 2021 року. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем ОСОБА_3 копії ухвали про відкриття провадження та копії апеляційної скарги в межах строку, встановленого апеляційним судом для подання відзиву, клопотання про поновлення строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу є обґрунтованим та підлягає задоволенню. У відзиві відповідач посилався на безпідставність, необґрунтованість, бездоказовість апеляційної скарги, поданої особою, яка не має на це відповідного права, і яка зводиться до того, що, на думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно враховував при розгляді справи усі подані сторонами аргументи, а повинен був виходити виключно з формального підходу до вирішення справи, наводив фактичні обставини справи. Вважав, що поданий ОСОБА_1 позов у справі № 757/37253/20-ц підтверджує наявність злочинної схеми, адже позивач фактично просить суд захистити незаконно проведену реєстрацію права власності ОСОБА_4 замість того, щоб вимагати від нього відшкодування збитків, зважаючи на явну злочинність його дій. Вказував на відсутність у позивача порушеного права, оскільки Міністерство юстиції України не прийняло рішення про скасування державної реєстрації прав за позивачем. Наказ Міністерства юстиції України наразі так і не виконано, що також вказує на відсутність порушення таким наказом будь-яких конкретних прав ОСОБА_1 . Оскаржуваним наказом скасовано рішення державного реєстратора Подоляки І.П. про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 , тобто ОСОБА_1 взагалі не є учасником правовідносин про скасування Міністерством юстиції України рішень державного реєстратора Подоляки І.П. про реєстрацію прав ОСОБА_4 . Вказував, що в даному випадку позивач застосовує неналежний спосіб захисту, адже фактично захищає не свої інтереси, а інтереси ОСОБА_4 , і скасування наказу може призвести до поновлення певних прав ОСОБА_4 , а не позивача. Щодо вказаних позивачем підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу зазначав, що в позовній заяві не міститься жодного доказу правомірності дій реєстратора Подоляки І.П. під час прийняття скасованих рішень про держдавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 . Реєстрація прав на підставі незрозумілого документу, який однозначно не є рішенням суду, не може вважатися реєстрацію права власності на підставі рішення суду, а тому розгляд скарги на таку реєстрацію входить до компетенції Міністерства юстиції України. Заперечуючи доводи позову та апеляційної скарги щодо пропуску 60-денного строку на подачу скарги до Міністерства юстиції України, вказував, що законодавство не містить вимог, якими було б передбачено необхідність опису у Висновку колегії всіх обставин дослідження нею дотримання 60-денного строку на подачу скарги, а про порушення своїх прав ОСОБА_3 дізнався лише 19 грудня 2019 року, коли виникла необхідність передати одну із квартир в іпотеку. Заперечував підстави для скасування наказу Міністерства юстиції України через неповідомлення державного реєстратора Полежаєва О.Є., оскільки предметом спору є оскарження наказу в частині скасування рішень державного реєстратора Подоляки І.П.про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 . Заперечував також як підставу для скасування оспорюваного наказу ту обставину, що на момент прийняття рішення право власності вже було зареєстровано за позивачем, оскільки Міністерство юстиції України залишило в силі рішення державного реєстратора про реєстрації права власності за позивачем. Вказував також на те, що оскільки Міністерство юстиції України встановило неправомірність дій державного реєстратора в оскаржуваному наказі, суд, досліджуючи його законність, дослідив обставини прийняття рішень державного реєстратора Подоляки І.П. та надав оцінку рішенням реєстратора. За відсутності доказів реального існування рішення Керченського міського суду, на підставі якого нібито була проведена реєстрація права власності за ОСОБА_4 та наявності доказів його підробки, така реєстрація не може вважатися проведеною на підставі судового рішення, а тому до компетенції Міністерства юстиції України відноситься перегляд таких рішень суб?єкта державної реєстрації права. Спростовував доводи позивача щодо недостатності обгрунтованості судового рішення та ігнорування судом окремих аргументів позивача. Вказував також на те, що лист Керченського міського суду як доказ правомірно було прийнято, так як документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованійтериторії України, як виняток, можуть братися до уваги судом і оцінюватися разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв?язку. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи, на а. с. 146 - 175, 221 - 233 т. 1 знаходяться копії договорів купівлі-продажу та дарування квартир, на підставі яких ОСОБА_3 набуто у власність квартири № 1-10 , 15 в АДРЕСА_1; згідно відміток у паспорті, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 13 вересня 2014 року (а. с. 234). На а. с. 132 - 136 т. 1 знаходиться копія заочного рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007 р. за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу і визнання права власності на нерухоме майно, яким позов задоволено частково, визнано договір купівлі-продажу № 05/05/2007 від 05 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у частині купівлі-продажу квартир № 1-10, 15 будинку АДРЕСА_1 дійсним з моменту його укладення, а саме з 05 травня 2007 року, та визнано за ОСОБА_4 право власності на квартири за вказаною адресою. На а. с. 29 - 36 т. 1 знаходиться копія договору іпотеки від 21 лютого 2019 року, сторонами якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за умовами якого договір забезпечує вимоги іпотекодержателя до іпотекодавця, що випливають з договору позики, укладеного 21 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також усіх договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю не пізніше 06 березня 2019 року включно кошти у розмірі 40 631 344,50 грн., що еквівалентно 1 500 000 доларів США, а також сплатити на користь іпотекодержателя неустойку, витрати іпотекодержателя за цим договором та договором позики, а також всі інші суми, передбачені договором позики. Іпотекодавець на забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов`язань за договором позики передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: квартиру № 1 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 57,90 кв.м., квартиру № 2 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 58,60 кв.м., квартиру № 3 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 59,60 кв.м., квартиру № 4 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 59,10 кв.м., квартиру № 5 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 60,70 кв.м.; вищевказаний предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 січня 2008 року, справа № 2-709/2007. На а. с. 37 - 44 т. 1 знаходиться копія договору іпотеки від 22 лютого 2019 року, сторонами якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за умовами якого договір забезпечує вимоги іпотекодержателя до іпотекодавця, що випливають з договору позики, укладеного 21 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також усіх договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний повернути іпотекодержателю не пізніше 06 березня 2019 року включно кошти у розмірі 40 631 344,50 грн., що еквівалентно 1 500 000 доларів США, а також сплатити на користь іпотекодержателя неустойку, витрати іпотекодержателя за цим договором та договором позики, а також всі інші суми, передбачені договором позики. Іпотекодавець на забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов`язань за договором позики передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: квартиру № 6 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 60,10 кв.м., квартиру № 7 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 65,50 кв.м., квартиру № 8 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 62,10 кв.м., квартиру № 9 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 58,50 кв.м., квартиру № 10 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 59,10 кв.м., квартиру № 15 за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 62,70 кв.м.; вищевказаний предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі рішення Керченського міського суду АР Крим від 10 січня 2008 року, справа № 2-709/2007 (а. с. 37 - 44 т. 1). На а. с. 137 - 145 т. 1 знаходяться протоколи проведення електронних торгів, що не відбулися, від 18 листопада 2019 року, предметом яких є квартири № 1 , 2 , 4 , 6 , 7 , 8 , 9 , 10 , 15 за адресою АДРЕСА_1 . На а. с. 45 - 55 т. 1 знаходяться копії свідоцтв від 09 грудня 2019 року, 10 грудня 2019 року, 06 грудня 2019 року, згідно яких приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є. на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, складеного приватним виконавцем виконавчого округу м. Київа Бердар М.М., посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з квартир № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 15 за адресою АДРЕСА_1 , оскільки торги не відбулися і стягувач ОСОБА_1 виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_4 на підставі рішення суду 2-709/2007, виданого 10 січня 2008 року Керченським міським судом АР Крим. На а. с. 109 - 130 т. 1 знаходиться інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, із яких вбачається, що квартири № 1-10 , 15 за адресою АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. 21 грудня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою, підставами якої є те, що він випадково дізнався, що без його дозволу та без його відома всі належні йому 11 квартир за адресою АДРЕСА_1 кв. 1-10, 15 були перереєстровані на ОСОБА_1 , про факт порушення законних прав йому стало відомо лише 19 грудня 2019 року з отриманої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по одній з його квартир (а. с. 103 - 108 т. 1). 10 лютого 2020 року ОСОБА_3 подано до Міністерства юстиції України доповнення до скарги (а. с. 176 - 180 т. 1). На а. с. 188 т. 1 знаходиться копія листа Міністерства юстиції України від 30 січня 2020 року на адресу ОСОБА_3 , згідно якого повідомлено скаржника про продовження строку розгляду скарги до 45 календарних днів відповідно до абзацу 3 ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На а. с. 56 - 57 т. 1 знаходиться роздруківка скріншоту оголошення про засідання колегії 14 травня 2020 року, розміщене на сайті Міністерства юстиції України, в тому числі повідомлено про розгляд о 14:55 скарги ОСОБА_3 від 21 грудня 2019 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2019 року, з доповненням до неї від 10 лютого 2020 року. Наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2020 року № 2206/5 відповідно до ч. 3 ст. 26, п.п. "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скаргу ОСОБА_3 від 21 грудня 2019 року задоволено частково. Скасовано рішення від 28 грудня 2018 року № 44890982, 44891555, 44892110, 44892694, 44893053, 44893584, 44893883, 44894238, 44894796, 44895183, 44895501, прийняті державним реєстратором комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» Подолякою І.П., в задоволенні інших вимог відмовлено (а. с. 18, 92 т. 1). На а. с. 19 - 28, 93 - 102 т. 1 знаходиться висновок колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 14 травня 2020 року, яким колегія рекомендує скаргу ОСОБА_3 від 21 грудня 2019 року задовольнити частково, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2018 року № 44890982, 44891555, 44892110, 44892694, 44893053, 44893584, 44893883, 44894238, 44894796, 44895183, 44895501, прийняті державним реєстратором Подолякою І.П., в іншій частині вимог відмовити. Мотиви рішення в стислому викладенні: державним реєстратором Подолякою І.П. належним чином не перевірено дійсність судового рішення, поданого для проведення державної реєстрації права власності щодо об`єктів нерухомого майна. В ході дослідження інформації колегією встановлено, що заочне рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007 відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень. На а. с. 202 - 203 т. 1 знаходяться копії листів Міністерства юстиції України від 02 липня 2020 року та 06 липня 2020 року, якими повідомлено ОСОБА_3 про результати розгляду його скарги. На а. с. 58 - 68 т. 1 знаходиться копія позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном, поданої до Печерського районного суду м. Києва 29 липня 2020 року, в якому ОСОБА_3 просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування і розпорядження належними йому на праві власності квартирами № 1-10 , 15 за адресою АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсними свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О.Є., щодо квартир за вказаною адресою, договорів іпотеки № 194 та № 199 від 21 лютого 2019 року та 22 лютого 2019 року, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що є власником майна, стосовно якого Міністерством юстиції України було винесено оскаржуваний наказ від 26 червня 2020 року № 2206/5, відтак його право власності прямо залежить від чинності оскаржуваного наказу. При цьому ним зазначалося декілька підстав для визнання протиправним та скасування наказу: відсутність компетенції Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, коли таке право набуто на підставі судового рішення; неможливість розгляду скарги у зв`язку з пропуском строку на оскарження рішення державного реєстратора; неповідомлення всіх суб`єктів оскарження; відсутність підстав для задоволення скарги в зв`язку з тим, що на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується. Всупереч вимог ст. 264 ЦПК України судом першої інстанції не надано правової оцінки всім доводам, фактам і обставинам, на які посилався позивач ОСОБА_1 щодо протиправності наказу Міністерства юстиції України, а отже суд першої інстанції безпідставно ухилився від встановлення обставин, якими обґрунтовуються вимоги заявника, і від дослідження доказів, наданих на їх підтвердження. Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції безпідставно усунувся від з`ясування відповідності дій Міністерства юстиції України під час прийняття ним оскаржуваного наказу вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, на порушення яких посилався ОСОБА_1 у позові, а отже фактично залишив спір невирішеним. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу, суд першої інстанції виходив із того, що державним реєстратором порушено положення п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в той час коли предметом позову були не рішення державного реєстратора, а наказ Міністерства юстиції України від 26 червня 2020 року № 2206/5, який, згідно доводів позивача, було прийнято всупереч положенням Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції. Таким чином, судом першої інстанції замість надання належної правової оцінки наказу відповідача, про визнання якого протиправним та скасування було заявлено вимоги позивачем, було надано оцінки рішенню державного реєстратора, що не є предметом позову в цій справі, відтак судом першої інстанції невірно встановлено предмет судового спору, що призвело до невірного встановлення обставин справи та встановлення обставин, які не входили до предмета судового розгляду. Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Право на справедливий суд передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обгрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27 вересня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя. Крім того, відмовляючи в позові, судом першої інстанції було зазначено, що надані докази вказують на відсутність об`єктивного існування прийнято Керченським міським судом Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007 та на факт його підробки, оскільки зазначене рішення відсутнє у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а згідно із відповідями Керченського міського суду така справа не перебувала в провадженні суду. З огляду на таке суд відхилив доводи позивача про те, що Міністерство юстиції України повинно було повернути скаргу ОСОБА_3 на підставі п. 9 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки відповідно до п. 9 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу, а відповідно до п. 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року № 1128, Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу. Як встановлено судом, рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_9 , що скасовано наказом Міністерства юстиції України, було проведено на підставі рішення суду, відтак судом першої інстанції було неправильно застосовано норму матеріального права, зокрема п. 9 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, судом першої інстанції було помилково здійснено оцінку листам Керченського міського суду АР Крим, на одному з яких містилась інформація щодо «Керченского городского суда Республики Крым» із відтворенням гербового зображення Російської Федерації. При цьому судом першої інстанції не враховано, що рішенням Вищої ради правосуддя від 25 січня 2018 року припинено роботу Керченського міського суду АР Крим, на лист якого він посилався. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Таким чином, в розумінні вказаного вище закону, зазначені листи від імені Керченського міського суду АР Крим не можуть вважатися допустимими доказами відповідно до ст. 78 ЦПК України. Також судом першої інстанції було залишено поза увагою посилання позивача на порушення відповідачем п. 2 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якого Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується. Як вбачається з матеріалів справи, скасованими рішеннями державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «ЖИТЛО СЕРВІС» Подоляки І. П. від 28.11.2018 №№ 44890982, 44891555, 44892110, 44892694, 44893053, 44893584, 44893883, 44894238, 44894796, 44895183, 44895501 право власності на квартири №№ 1-10, 15 по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_4 . В той же час, станом на 14.05.2020 року (дата розгляду скарги ОСОБА_3 ), право власності на квартири №№ 1-10 , 15 по АДРЕСА_1 рішеннями від 06.12.2019 року № 50075878, від 09.12.2019 року №№ 50092327, 50094504, 50095278, 50096453, 50096989, від 10.12.2019 року №№50120068, 50120459, 50120873, 50121182, 50121601 було зареєстроване за ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями Державного реєстру прав на нерухоме майно. Відтак, на момент розгляду скарги ОСОБА_3 відбулася державна реєстрація права власності за іншою особою, ніж зазначена у рішеннях державного реєстратора, що оскаржуються, а тому Міністерство юстиції України протиправно не відмовило у задоволенні такої скарги в частині скасування рішеннями державного реєстратора Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «ЖИТЛО СЕРВІС» Подоляки І. П.. З огладу на викладене апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції помилково не було встановлено вищевказані обставини, що мають значення для справи. Враховуючи наведене, рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відтак зазначене рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Вирішуючи по суті позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу, апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Виходячи із аналізу даних вимог закону, кожна особа має право на захист, в тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обгрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності або відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Згідно роз`ясненнь, наведених в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб нерухоме майно перебувало у власності конкретної особи чи щоб сторона правовідносин перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (правові висновки Верховного Суду в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 201/374/15-ц, провадження № 61-5195св18). Оскільки оскаржуваним наказом було скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за особою, від якої право власності було набуте позивачем, а відтак питання щодо правомірності набуття права власності такою особою прямо впливає на законність набуття права власності позивачем та на майнові права стосовно цього нерухомого майна, апеляційний суд відхиляє доводи відзиву відповідача ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, що ОСОБА_1 взагалі не є учасником правовідносин про скасування Міністерством юстиції України рішень державного реєстратора Подоляки І.П. про реєстрацію прав ОСОБА_4 і що позивач застосовує неналежний спосіб захисту, фактично захищаючи не свої інтереси, а інтереси ОСОБА_4 . Порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які позивач вважав неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, які мають майновий характер та пов`язаний з реалізацією майнових прав та інтересів, а відтак визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 158/2564/19). Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 26 червня 2020 року № 2206/5, апеляційним судом враховується наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір). Згідно п. 1, 2 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128), цей Порядок визначає процедуру здійснення Мін`юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації). Розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Отже, Міністерство юстиції України не має право здійснювати перегляд рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, коли право набуто на підставі судового рішення. Відповідно до п. 5 Порядку № 1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу. Відповідно до п. 9 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу. Із матеріалів справи вбачається, що скасовані наказом рішення державного реєстратора Подоляки І.П. про державну реєстрацію прав були проведені на підставі рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007. За таких обставин, у Міністерства юстиції України була відсутня відповідно до приписів ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» компетенція щодо розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав відносно спірного майна. Враховуючи наведене, відповідач в процесі вивчення скарги ОСОБА_3 мав встановити, що відповідні рішення державного реєстратора прийняті на підставі судового рішення і у зв`язку з цим відсутність його компетенції у розгляді скарги на такі рішення. Відтак, відповідач під час здійснення дій щодо перевірки обгрунтованості скарги ОСОБА_3 , встановивши, що скарга подана на рішення державного реєстратора прав, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а саме на підставі рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007, повинен був відмовити в задоволенні скарги відповідно до п. 9 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однак замість цього протиправно розглянув її, вдавшись до оцінки судового рішення. Крім того, відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується. Враховуючи, що 09 грудня 2019 року, тобто на момент розгляду скарги ОСОБА_3 , право власності на квартири № 1-10 , 15 за адресою АДРЕСА_1 були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скаржнику ОСОБА_3 мало бути відмовлено у задоволенні його скарги на рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності за ОСОБА_4 на підставі п. 2 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, відповідач всупереч положенням п. 2 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийняв рішення про задоволення скарги за наявності обставин, які є підставою для відмови у задоволенні такої скарги, оскільки на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що було оскаржено. Разом із тим, не можна погодитися з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо розгляду Міністерством юстиції України скарги ОСОБА_3 з пропуском встановлених законом строків на її подання, виходячи із наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Положеннями ч. 4 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового звязку від скаржника зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв?язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті. Відповідно до п. 5 Порядку № 1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: закінчення встановленого законом строку подачі скарги. Згідно п. 6 Порядку № 1128 якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає не пізніше десяти робочих днів з дня її реєстрації рішення про відмову в задоволенні такої скарги із зазначенням мотивів такої відмови. Як вбачається з аналізу зазначеної норми, Мін`юст перед початком розгляду скарги по суті повинен встановити, чи подана скарга з дотриманням строків, встановлених для її подання, і у разі, якщо строк подання скарги порушено, прийняти мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 826/10548/17. Із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що державним реєстратором Подолякою І.А. прийнято рішення 28 листопада 2018 року, а зі скаргою на дані рішення ОСОБА_3 звернувся 21 грудня 2019 року. Зі змісту ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що для з?ясування дати, з якої розпочинається відлік 60 днів для оскарження, необхідно досліджувати об?єктивні та суб?єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права. Так, доводи апеляційної скарги з посиланням на правову позицію Верховного Суду України з приводу обов?язку особи знати про стан своїх майнових прав, викладену у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16, що ОСОБА_3 здійснював моніторинг відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо об?єкта нерухомого майна, є припущеннями і не доводять обставин обізнаності ОСОБА_3 про рішення державного реєстратора раніше, ніж зазначено у його скарзі до Міністерства юстицїі України, а саме 19 грудня 2019 року. Апеляційний суд враховує, що до скарги ОСОБА_3 на дії державного реєстратора, зареєстрованої Міністерством юстиції України 24 грудня 2019 року, додано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, де чітко зазначена дата здійснення пошуку в реєстрах, а саме 19 грудня 2019 року (а. с. 109 - 130 т. 1). Позивачем не надано суду доказів отримання ОСОБА_3 інформації з державного реєстру прав до цієї дати, або будь-яких інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 міг дізнатися про рішення державного реєстратора раніше 19 грудня 2019 року, а отже що він був раніше обізнаний з порушенням діями державного реєстратора свого права. Таким чином, у зазначеній частині доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, не підтверджуються належними і допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом. Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення п. 11 Порядку № 1128 в частині повідомлення заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, що, на думку позивача, перешкоджало розгляду цієї скарги. Відповідно до п. 10 Порядку № 1128 для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів. Способи повідомлення визначені у п. 11 Порядку № 1128, відповідно до якого Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел); 2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел). Неприбуття осіб, яких було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду. Проте, як вбачається із доводів апеляційної скарги, позивач зазначає про неналежне повідомлення про час і місце засідання колегії лише державного реєстратора Полежаєва О.Є., що, на думку позивача, є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яка ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обгрунтованість рішення. Разом із тим, оскільки у задоволенні скарги ОСОБА_3 в частині оскарження дій державного реєстратора Полежаєва О.Є. наказом Міністерства юстиції України від 2206/5 від 26 червня 2020 року було відмовлено, і предметом данного спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України в частині скасування рішень державного реєстратора Подоляки І.П. про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 , позивачем не обгрунтовано, яким чином неповідомлення іншого державного реєстратора порушує його права. Апеляційним судом враховуються доводи відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу відносно наявності злочинної схеми за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , спрямованої на позбавлення ОСОБА_3 належного його майна та унеможливлення його повернення шляхом передачі наступним особам у власність; щодо доказів підроблення судового рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2009 та щодо порушення державним реєстратором норм чинного законодавства, разом із тим, наведені обставини не є предметом даного позову, ними не спростовуються обставини щодо порушення Міністерством юстиції України порядку розгляду скарг на на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, а відтак порушені права відповідача, щодо яких ним заявлено в доводах відзиву на апеляційну скаргу, не підлягають захисту в межах цього судового провадження. Апеляційний суд враховує правову позицію Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 826/7866/17, в якій Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність необхідності встановлювати факт правомірності чи протиправності вчинених державним реєстратором реєстраційних дій, оскільки наказ Міністерства юстиції України незаконний з підстав порушення імперативних вимог Порядку і такі порушення не можуть виправдовуватись порушеннями державного реєстратора. У постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 також зазначено, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду. Виходячи із наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду знайшов своє підтвердження, є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 2206/5 від 26 червня 2020 року. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про задоволення позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснюється перерозподіл судових витрат, та оскільки позивачем понесено судові витрати в розмірі 2102 грн. за подання позову та апеляційної скарги (а. с. 1 т. 1, 48 т. 2), апеляційний суд стягує із відповідачів Міністерства юстиції України та ОСОБА_3 із кожного на користь позивача судові витрати в розмірі 1051 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , державний реєстратор Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» Подоляка Іван Павлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Полежаєв Олег Іванович про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2206/5 від 26 червня 2020 року "Про задоволення скарги", яким скаргу ОСОБА_3 від 21 грудня 2019 року задоволено частково та скасовано рішення від 28 листопада 2018 року № 44890982, 44891555, 44892110, 44892694, 44893053, 44893584, 44893883, 44894238, 44894796, 44895183, 44895501, прийняті державним реєстратором комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового господарства «Житло Сервіс» Подолякою Іваном Павловичем. Стягнути з Міністерства юстиції України (м. Київ вул. Архітектора Городецького 13 код ЄДРПОУ 00015622), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) із кожного на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 1051 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 30 квітня 2021 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.