Постанова Черкаський апеляційний суд № 690/392/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/547/21Головуючий по 1 інстанції Справа №690/392/20 Категорія: 304090000 Линдюк В. С. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2021 року Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Бородійчука В.Г., Єльцова В.О. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу Акціонерне товариство Комерційний банк « ПриватБанк»; розглянувши в м. Черкаси у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 28 грудня 2020 року, постановленого під головуванням судді Линдюка В. С. у Ватутінському міському суді Черкаської області 28.12.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : 24 вересня 2020 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що між сторонами 09.12.2016 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Представник банку посилається у позовній заяві, що для користування кредитними коштами відповідач ОСОБА_1 отримав кредитну картку з кредитним лімітом 200 000 грн. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 01.07. 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 241 237,83 грн., з яких: 200 000 грн. заборгованість за кредитом, 41 237,83 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом. У позовній заяві АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 лише суму заборгованості за кредитом у розмірі 200 000 грн. Заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 28 грудня 2020 року у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» оскаржує рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу 09.02.2021 року через суд першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржником зазначається, що з ухваленим рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується, вважає, що рішення прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права. Представник банку вказує, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через недоведеність. Проте, банк із вказаним погодитися не може, оскільки безпідставним є фактичне звільнення боржника від сплати заборгованості судовим рішенням, з врахуванням того, що відповідачем заборгованість не оспорювалася, та не заявлялися позовні вимоги про визнання вказаного договору недійсним або нікчемним. Відповідач відзив не надав та належним чином не спростував доводів позивача. Банк посилається, що 09.12. 2016 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Згідно анкети заяви відповідач ОСОБА_1 ознайомився із умовами та правилами, тарифами банку та зобов`язується неухильно їх дотримуватися. В апеляційній скарзі представник банку вказує, що відповідачу ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок, та видано кредитну картку зі строком дії до 06/21, на картку було встановлено кредитний ліміт в розмірі 200 000 грн. Із даних виписки вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався коштами банку, отримував грошові кошти через банкомати, розплачувався за товар в магазині, а отже, й отримував кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки, посилається скаржник. А тому, користуючись кредитними коштами, відповідачу ОСОБА_1 були добре відомі і зрозумілі умови договору, жодних заперечень щодо розміру заборгованості за договором від відповідача не було, тобто він погоджувався із розміром нарахованих відсотків та неустойки. Скаржник вважає, судом не враховано банківську виписку, яка містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки, і виписка має статус первинного документу, а тому вона є належним та допустимим доказом по справі, тому банк не погоджується із висновками суду першої інстанції. Також скаржник посилається на те, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 28 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції . Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). За встановлених судом обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про розгляд справу у порядку письмового провадження без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів згідно вимог цивільно процесуального закону. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість доводів скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог позивачем, пославшись, що у анкеті-заяві, підписаній відповідачем ОСОБА_1 09.12.2016 року, не лише відсутні будь-які відмітки про бажання оформити на його ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду та встановити кредитний ліміт на ній у певному розмірі, а у даній анкеті-заяві вказано лише, що відповідач є студентом, та його регулярний щомісячний дохід становить 2 000 грн. Тому суд прийшов до висновку, що очевидним є неможливість встановлення працівником банку йому граничного кредитного ліміту у розмірі 200 000 грн., який не вказаний в анкеті заяві позичальника. Суд також вказав у рішенні, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком посилання на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що кредитну картку на ім`я відповідача ОСОБА_1 відкрито лише 13.06.2018 року, а не 09.12.2016 року, як вказано у позовній заяві, та підписаній ним анкеті заяві, а також не підтверджено за допомогою належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_1 безпосередньо отримав картку НОМЕР_1 , та використовував кредитні кошти позивача. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів апеляційного суду не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 09.12. 2016 року ОСОБА_1 підписав заяву № б/н. про надання банківських послуг «Приватбанком». Із даної копії анкети-заяви від 09.12. 2016 року вбачається, що у ній містяться анкетні дані особи, а також інформація щодо сімейного стану, рівня доходу та адреси реєстрації її місця проживання, а також вказано, що дана заява разом із Умовам та Правилами надання банківських послуг разом складають договір про надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між відповідачем ОСОБА_1 та банком договір про надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» ( а. с. 15). Крім того, слід звернути увагу, що в даній анкеті-заяві відсутні будь-які відмітки про бажання ОСОБА_1 оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду, з подальшим встановленням на ній кредитного ліміту у певному розмірі. Представником позивача у якості додатків до вказаного позову також долучено копії витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/), а також Тарифів. На підтвердження вимог про стягнення заборгованості, банком наданий розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 09.12. 2016 року, з якого слідує, що станом на 01.07.2020 року у відповідача виникла заборгованість перед банком у сумі 241 237,83 грн., з яких: 200 000 грн. заборгованість за кредитом, 41 237,83 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом ( а. с. 5-7). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до змісту ч. 1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором, застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення, яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення, яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 09 грудня 2016 року процентна ставка не зазначена( а. с. 15). Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, вказав, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 складається із тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), та нарахованих відсотків, які підлягають стягненню. Проте, банк просив суд стягнути лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 200000 гривень, посилаючись, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості. Тому позивач може на свій розсуд вимагати від боржника будь - яку частину заборгованості. Позивач, обґрунтовуючи право грошової вимоги, у тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09.12.2016 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с.18-74) та Тарифи обслуговування карткових рахунків (а. с. 16-17), як невід`ємні частини спірного договору. Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що долучені до позовної заяви на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 по справі та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, який вірно вказав, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд дійшов висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин 09.12.2016 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом 24.09.2020 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, що і було зазначено судом першої інстанції. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже, слід дійти висновку, що немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що і було зазначено судом, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду. Доводи апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про повне задоволення вимог банку є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження належними доказами, тому не підлягають задоволенню щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, виходячи з такого. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. В частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XI I споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН вказано, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, що і було зазначено судом першої інстанції. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з?ясування змісту кредитного договору. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно вказав, що у заяві-анкеті, яка підписана відповідачем по справі 09.12.2016 року, відсутні будь-які відмітки про його бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду та встановити кредитний ліміт на ній у певному розмірі. Також у даній анкеті-заяві вказано, що відповідач по справі ОСОБА_1 є студентом і його регулярний щомісячний дохід становить 2 000 грн. Тому суд оцінює критично можливості встановлення працівником банку граничного кредитного ліміту відповідачу у розмірі 200 000 грн., оскільки станом на 07.06. 2018 року кредитний ліміт був 0, 00 гривень, а 13.06. 2018 року збільшився до 200000 гривень, тому надання кредиту студенту з доходом у 2000 гривень у розмірі, вказаному у анкеті-заяві, суд вважає не узгоджується із правилами надання кредиту для осіб із такою платоспроможністю. Кредитний ліміт не вказаний у анкеті заяві позичальника. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія паспорту відповідача ОСОБА_1 та вказана його дата видачі 26.04 2017 року згідно даних паспорту, а копія вірна дата підпис вказана дата 13.05. 2017 року, що не відповідає даним анкети заяви, на яку посилається банк від 19.12. 2016 року, оскільки на той час паспорт відповідачем не був отриманий, а місце реєстрації вказане у заяві анкеті не відповідає вказаним в анкеті заяві даним, оскільки АДРЕСА_1 станом на дату отримання паспорту ОСОБА_1 не відповідає дійсності, так як він вибув з 10.01. 2017 року до нового місця проживання згідно даних довідки виконкому Ватутінської міської ради Черкаської області, знятий з місця реєстрації проживання ( а. с. 75, 96 ). При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Апеляційна скарга банку не містить доводів щодо спростувань висновків суду , яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки вказує лише, що відповідач користувався карткою знімав та повертав частково кредитні кошти, погашав заборгованість, а потім знову користувався. За вищевказаних обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги банку. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка подавала скаргу, оскільки рішення суду залишено без змін, тому судові витрати не переглядалися апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 28 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Бородійчук В.Г. Єльцов В.О.