Постанова 4821 № 707/2549/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1114/20Головуючий по 1 інстанції Справа №707/2549/19 Категорія: 304090000 Тептюк Є. П. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач) Суддів Василенко Л. І., Карпенко О. В. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк»; відповідач - ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк»; розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» на заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 10 січня 2020 року, постановленого під головуванням судді Тептюка Є. П. у Черкаському районному суді Черкаської області 10.01. 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , - в с т а н о в и в : 30 жовтня 2019 року позивач - АТ КБ "ПриватБанк" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 11.04.2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 4 700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_1 , свої зобов`язання по договору надання банківських послуг не виконала і станом на 31.08.2019 року внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань, сума її заборгованості перед позивачем складає 36 627,98 грн., що складається із: 2 853,24 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 31 454,36 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом; 100,00 грн., - заборгованості за пенею та комісію; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1720,38 грн., - штраф (процентна складова). Заходи досудового врегулювання спору позивачем не проводились, оскільки законом не встановлена їх обов`язковість для спірних правовідносин. У зв`язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань, позивач звернувся в суд та просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 36 627,98 грн. та сплачений банком судовий збір в сумі 1 921 грн. Представник банку зазначив у позові, що не заперечує проти винесення заочного рішення судом, у разі неявки відповідача в судові засідання. Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 10 січня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по договору № б/н про надання банківських послуг від 11.04.2011 року в розмірі 2 853 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят три) грн. 24 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по справі, що складаються із судового збору в сумі 149 (сто сорок дев`ять) грн. 83 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції, подавши 28.05. 2020 року апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник банку зазначає, що з даним рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом не погоджується, оскільки рішення в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів по справі, із порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку представника банку, висновок суду щодо відсутні правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за відсотками є неправильним. Скаржник вказує, що позивачем надана до суду копія анкети -заяви від 11. 04. 2011 року, з якої чітко вбачається інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки, зокрема і відсоткова ставка. В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що з копії анкети - заяви, чітко вбачається, що відповідач висловив свою згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що згоден на підписання умов договору та погоджується із ними. Відповідно до підписаної анкети -заяви, відповідач ознайомлений та згоден з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Підписавши анкету - заяву, банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах банку - договорі банківського обслуговування в цілому. Також скаржник посилається, що до суду першої інстанції надано виписку за рахунком позичальника, з якої чітко видно, що відповідач користувалася кредитними коштами, знімала кошти в банкоматах, розраховувалася за товари та послуги тощо. Також у скарзі представник банку вказує, що відповідач ОСОБА_1 частково погашала наявну заборгованість та продовжувала користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. Проте, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, суд першої інстанції не мав підстав відмовляти банку у стягненні відсотків по кредиту. Скаржник у апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції рішенням про відмову у стягненні відсотків за користування кредитом наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, ставить під загрозу фінансову стабільність банку, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам в кредит під певні відсотки. На підтвердження вимог та доводів апеляційної скарги скаржник посилається на позицію Верховного суду по справі № 755/7704/15-ц, де зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд, на думку Верховного Суду, зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ( в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевіривши його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. З урахуванням вищевказаного, АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 10 січня 2020 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог банку в цій частині в повному обсязі , в іншій частині рішення залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції . Згідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить викликати представника банку у судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для виклику сторін в судове засідання та надання пояснення сторонами у справі, оскільки вважає за можливе провести розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами, тому вважає, що слід відмовити у задоволенні клопотання про розгляд справи з участю сторін та розглядати справу у письмовому провадженні без участі сторін, що відповідає вимогам цивільно - процесуального законодавства. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї у відповідності до ч. 2 ст. 367 ЦПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Вирішуючи спір, та задовольняючи частково позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині вимог щодо заборгованості за кредитом у сумі 2853, 24 грн. суд першої інстанції послався, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку банку не повернуті, тому прийшов до висновку про необхідність стягнення із відповідача на користь банку існуючої заборгованості за кредитним договором б/н від 11 квітня 2011 року у розмірі 2 853 грн. 24 коп. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку у частині стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив із безпідставності та не доведеності позовних вимог, пославшись, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил банківських послуг, копія якої додана позивачем до позовної заяви, процентна ставка, пеня, штрафи не зазначені, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку зазначених сум, у зв`язку із безпідставністю вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у заяві - анкеті, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Суд також вказав, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася саме з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом 11 квітня 2011 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 згодна з тим, що ця заява разом із Пам?яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді ( а. с. 10). До кредитного договору банком додано копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» від 11 квітня 2011 року, яка підписана сторонами, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку( а. с. 11, 12 - 35). Як вбачається із вищевказаної анкети-заяви, остання містить фактично анкетні дані ОСОБА_1 , підпис позичальниці та датована 11 квітня 2011 року. Разом з тим, у даній заяві не вказано суму кредиту (кредитного ліміту, процентної ставки по кредиту, процент в місяць, щомісячної комісії, а також розмір пені і штрафу.) На обґрунтування фактичної суми заборгованості, позивачем по справі АТ КБ «Приватбанк» надано суду розрахунок заборгованості за договором б/н від 11 квітня 2011 року, укладеного між Приватбанк та клієнтом - ОСОБА_1 , з якого вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 , за вказаним кредитним договором станом на 31.08.2019 року становить 36 627,98 грн., що складається із: 2 853,24 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 31 454,36 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом; 100,00 грн., - заборгованості за пенею та комісію; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1720,38 грн., - штраф (процентна складова) ( а. с. 7 -9). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди у відповідності до ст. 638 ЦК України. За статтями 526 та 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України. Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Особливостями договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначав банк. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення існуючої заборгованості по кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальниця), стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по процентам за користування кредитними коштами з 11 квітня 2011 року по 31 серпня 2019 року в сумі 31 454, 36 грн. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру і порядку нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 11 квітня 2011 року, посилався також на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» і «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті http:privatbank.ua/terms/, як невід`ємних частин спірного договору. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору саме на тих умовах, які заявлені банком у позовній заяві, що стосується і розміру відсотків та здійснених нарахувань банком. У заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 погоджується із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомлена та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Водночас, банк додав лише витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а. с. 11). Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на неможливість ідентифікації того, що наданий витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та анкета-заява ОСОБА_1 від 11 квітня 2011 року, це складові одного кредитного договору, а також в слід зазначити, що у вказаному витязі відсутній підпис відповідача ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять підписаних відповідачем ОСОБА_1 інших документів, що є обов`язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, наданих банком суду в додатку до позовної заяви, також не містить підпису клієнта банку. Крім того, слід вказати, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Довідка про умови кредитування та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Апеляційний суд поділяє висновки суду першої інстанції, що надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати беззаперечною складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ним нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 14-131цс19. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь банку нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за період з 11 квітня 2011 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 31454, 36 грн. у відповідності до кредитного договору б/н від 11 квітня 2011 року. Отже, доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження, не спростовуються висновків суду першої інстанції, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що під час розгляду справи позивачем не було надано відповідних доказів на підтвердження наявності заборгованості та її розміру, а саме, виписки по рахунку, яка є первинним документом та належним підтвердженням наявності та розміру заборгованості, крім розрахунку заборгованості за договором б/н від 11. 04. 2011 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 31.08. 2019 року, який міститься на а. с. 7 -

9. Банк, подаючи позов до суду, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку позивача АТ КБ «ПриватБанк» відсутні ( а. с. 44, 45). Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що на а с. 51 - 52 матеріалів справи міститься ухвала Черкаського районного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року, із якої вбачається, що клопотання позивача АТ КБ «ПриватБанк» про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено. Зобов`язано позивача в 15 - денний термін, з моменту отримання даної ухвали, надати докази, що підтверджують факт видачі відповідачу платіжної картки та відкриття карткового рахунку, які вказують на строк дії платіжної картки, надати виписку з банку по картковому рахунку. Крім того, необхідно посвідчити копію витягу з Умов та правил надання банківських послуг на відповідність оригіналу в порядку ст. 95 ЦПК України. Проте, як вбачається із матеріалів справи, вказані документи, які зазначені в ухвалі суду від 19 листопада 2019 року на адресу Черкаського районного суду Черкаської області надійшли та були зареєстровані в суді лише 23 січня 2020 року Вх. № 927( а. с. 72 -103) тобто після закінчення розгляду справи судом по суті, так як заочне рішення було прийнято судом 10 січня 2020 року. У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання позивач не подавав. Таким чином, суд першої інстанції розглянув позов у межах заявлених АТ КБ «ПриватБанк» вимог, і на підставі доказів, поданих позивачем, тому прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» лише в частині стягнення заборгованості із відповідача в розмірі 2 853, 24 грн., оскільки відсутні підстави для задоволення всіх інших вимог позивача щодо стягнення заборгованості. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги щодо зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги в частині щодо задоволення вимог банку про стягнення відсотків. З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що посилання представника банку в апеляційній скарзі на виписку по рахунку про інформування клієнта про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, розмір відсоткової ставки є безпідставними, тому не заслуговують на увагу. З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Посилання скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не доведено, такі докази в апеляційній скарзі не наведено, тому доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, і не підлягають задоволенню апеляційним судом. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником, оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому судові витрати не стягуються на користь позивача. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 10 січня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Василенко Л. І. Карпенко О. В.