Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/9396/19

Справа № 308/9396/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 06 грудня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Готри Т.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 08 липня 2021 року (у складі судді Бенци К.К.) за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» (надалі - Банк) звернувся до суду із указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 29.01.2013 р. підписала анкету-заяву. Відповідач у заяві погодилася із тим, що така заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, становлять між нею і Банком договір про надання банківських послуг. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач при укладанні договору надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Однак, відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. За таких обставин Банк просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.01.2013 р., яка станом на 16.07.2019 р. склала 12 130,36 грн., із яких: 963,39 грн. заборгованість за тілом кредиту; 2659,32 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5916,98 грн. - пеня за прострочене зобов`язання; 1536,84 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. штраф (фіксована частина); 553,83 грн. штраф (процентна складова). Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 08 липня 2021 р. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.01.2013 р. у розмірі 963,39 грн. і 152,56 грн. у відшкодування судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог, Банк подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, недотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що, укладаючи кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов щодо нього, і відповідач, власноручно підписала анкету-заяву, взяла на себе зобов`язання по його виконанню. Кредитний договір повністю відповідає вимогам цивільного законодавства. Відповідач, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду з формою договору та його умовами, а тому, відсутність підпису відповідача на відповідних тарифах, Умовах та правилах, які знаходяться у відкритому доступі, не свідчить про неукладеність договору кредиту. Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи, 29.01.2013 р. ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем у справі (а.с.7). У заяві зазначено, що підписана ОСОБА_1 заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді, складає між нею і Банком договір. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.01.2013 р., яка станом на 16.07.2019 р. склала 12 130,36 грн., із яких: 963,39 грн. заборгованість за тілом кредиту; 2659,32 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5916,98 грн. - пеня за прострочене зобов`язання; 1536,84 грн. пеня за несвоєчасність Задовольняючи позов Банку частково, суд першої інстанції виходив із того, що з огляду на матеріали справи відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Банк зазначав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 29.01.2013 р. ОСОБА_1 підписавши анкету-заяву, підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею і Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася і погодилася із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження своїх вимог Банк до матеріалів позовної заяви надав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 29.01.2013 р. станом на 16.07.2019 р., копію анкети заяви, копію паспорта відповідача, виписку за договором б/н станом на 10.07.2020 р., довідку про видані кредитні картки, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 . Як убачається із долученої до матеріалів справи анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, вона містить лише анкетні дані відповідача, її контактну інформацію. У вказаній анкеті-заяві не зазначено даних про умови кредитування, строку договору, які штрафні санкції передбачені за несвоєчасне погашення кредиту. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України). Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови оппонента. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частин 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з частини 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку Банк). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 29.01.2013 р. не зазначено умов договору, не визначений розмір відсотків, не встановлена відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, окрім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач, ознайомилася і погодилася із ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків та пені. Отже, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Банком у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків пені, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення із відповідача на користь Банку заборгованості за відсотками, пенею і штрафами є правильним. Обґрунтованим колегія суддів вважає і висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом (тіла кредиту) з огляду на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 р. по справі № 342/180/17 наведено правовий висновок про те, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Ураховуючи, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому і вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. За таких умов, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника лише суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 963,39 грн. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір відповідно до вимог чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив : 1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. 2.Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 08 липня 2021 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повний текст судового рішення складено 06 грудня 2021 р. Судді: