Постанова 4819 № 664/2604/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2020 року м. Херсон Номер справи: 664/2604/19 Номер провадження: 22-ц/819/221/20 Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Приходько Л.А., суддів: Вейтас І.В., Радченка С.В., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 листопада 2019 року у складі головуючого судді Бойко В.П., встановив: 10 вересня 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 18 листопада 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримав кредит у розмірі 5000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, комісії та інших платежів згідно з її заявою та умовами надання банківських послуг. Підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між Відповідачем та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 30 червня 2019 року виникла заборгованість в розмірі 125372,32 грн., яка складається з: 4713,58 грн. - заборгованість за кредитом; 120658,74 грн. - заборгованість за відсотки за період з 18 листопада 2010 року по 30 грудня 2017 року. Зважаючи на викладене позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 125372,32 грн., та вирішити питання щодо відшкодування судових витрат. Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 листопада 2010 року в сумі 4713,58 гривень та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 72,23 гривень, а всього стягнути 4785,81 гривень. У задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку Банку не повернуті,їх розмір підтверджено розрахунком позивача, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, отже позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення коштів за простроченим тілом кредиту, яка становить 4713,58 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в іншій частині позовних вимог суд першої інстанції керувався тим, що підстави для стягнення із відповідача процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів) відсутні, так як банк не надав належних доказів на підтвердження розміру встановленої умовами договору процентної ставки, а витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт, як і Умови та Правила наданням банківських послуг відповідачем не підписаний, тому не свідчать про прийняття позичальником запропонованих йому умов щодо ціни договору, а також встановленої відповідальності. Водночас суд першої інстанції зазначив, що надані Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» Правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки не містять підпису ОСОБА_1 . Крім того, судом зазначено, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 листопада 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не міститься строк повернення кредиту (користування ними). Не погоджуючись із вказаним рішенням АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку в цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами не відповідають обставинам справи та положенням цивільного законодавства щодо права кредитора на одержання від позичальника процентів за користування кредитом, а також суперечить європейським правовим нормам, що регулюють функціонування кредитних правовідносин та банківського сектору економіки. Правом на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалась. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін. Відповідно до частин 1- 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 листопада 2019 року не оскаржується в частині задоволення позову про стягнення основної суми боргу (тіла кредиту) у сумі 4713,58грн, предметом апеляційного перегляду є перевірка оскаржуваного рішення лише в частині відмови у задоволенні позову про стягненні з відповідача відсотків за користування кредитними коштами. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 18 листопада 2010 року ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 5000,00грн. Згідно з наданим Банком розрахунком станом на 30 червня 2019 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 125372,32 грн., з яких 4713,58 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 120658,74 грн. - заборгованість за відсотки за період з 18 листопада 2010 року по 30 грудня 2017 року. Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заборгованість за кредитним договором від №б/н від 18 листопада 2010 за тілом кредиту станом на 30 червня 2019 становить 4713, 58 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с. 6-8). Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті та врахувавши вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України згідно яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4713,56 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені та штрафів, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, у анкет-заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначені висновки викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), які обґрунтовано врахував суд першої інстанції Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справ №342/180/17) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «Приватбанк» вказувало, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши Заяву-анкету. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. Проте, наданий позивачем Витяг з Тарифів з обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису позичальника, а тому не може вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту та того, що під час підписання заяви відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг. Надані банком Умови та Правила надання банківських послуг, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справах № 6-16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності вимог банку про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пені, комісії та штрафів. Крім того, твердження Банку щодо того, що відповідач не спростував надані банком докази, оцінюються колегією суддів критично, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов`язком позивача. За таких обставин, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитом. При цьому, згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У справі, яка переглядається, анкета-заява ОСОБА_1 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк від 18 листопада 2010 року не містить строку повернення кредиту (користування ним). За вимогами частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Враховуючи зазначене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що підлягає захисту право акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з виконання ОСОБА_1 зобов`язання з повернення отриманої суми кредитних коштів. Що стосується доводів апелянта, що вказаний кредитний договір є відплатним правочином та оскільки відповідач використовував кошти Банку, то застосуванню підлягає вимоги ст. 1048 ЦК України, тобто, розмір відсотків підлягає врахуванню за обліковою ставкою НБУ, то вони колегією суддів не приймаються. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день простроченого виконання. Згідно із частиною 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладання кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 листопада 2010 року, підписаною сторонами, відсутні умови договору щодо розміру, підстав та порядку сплати позичальником процентів за користування кредитом. Також у заяві відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом та неустойки (пені, штрафів), комісії Банк посилався на умови кредитного договору, укладеного з ОСОБА_1 , а саме на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які не підписані позичальником, а тому, як зазначено вище, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного між сторонами. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами та неустойки у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 18 листопада 2010 року, так як витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору та погоджується із висновком суду про те, що оскільки безпосередньо укладений сторонами 18 листопада 2010 року кредитний договір у вигляді анкети-заяви, яка ними підписана, не містить і строку повернення кредиту (користування), який фактично отриманий та використаний позичальником, однак в добровільному порядку ним банку не повернутий, тому підлягає стягненню з відповідача у розмірі 4713,58 грн. Висновки суду відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню. Зокрема, твердження позивача про помилковий висновок суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами та порушення судом положень статей 1054,1048 ЦК України, зокрема щодо права позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики та обов`язку позичальника сплатити відсотки, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв. Необґрунтованим колегія суддів також вважає посилання скаржника на те, що відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд допускає порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, оскільки умови кредитування у спірних правовідносинах були визначені самим банком, який зважаючи на положення цивільного законодавства щодо форми кредитного договору, не забезпечив дотримання цієї форми, в результаті чого наступили передбачені статтями 215, 216 ЦК України наслідки нікчемності правочину. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивач не позбавлений права здійснювати захист своїх інтересів щодо стягнення процентів за договором кредиту на підставі закону, в тому числі і в судовому порядку. Не заслуговують на увагу доводи Банку, на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо не заперечення ОСОБА_1 ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами. Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог та заперечень, не допустив порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення спору, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 04 листопада 2019 року в частині відмовлення у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, пені, комісії та штрафів залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий Л.А. Приходько Судді: І.В. Вейтас С.В. Радченко