Постанова 4854 № 420/15348/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/15348/20 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідачаКравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді за участю секретаряКоваля М.П. Юрчак М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року по справі № 420/15348/20, ухваленого у відкритому судовому засіданні у складі судді Потоцької Н.В., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коваленко Василя Олександровича, Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),за участю третьої особи: начальника Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Ноздратенка Олександра Михайловича про визнання дій протиправними, скасування постанови, стягнення моральної та матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 20 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до старшого державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коваленка В.О., Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) , в якому просив: визнати дії відповідача у зволіканні власними посадовими обов`язками старшого державного виконавця, які полягають у здійсненні, виконавчого провадження з дотриманням передбачених Законом України «Про виконавче провадження» засад незаконними та такими, що суперечать Закону; визнати винесену відповідачем Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 62939298 від 18.11.2020 р. незаконною та скасувати її; стягнути з відповідача, нанесену його незаконними діями моральну і матеріальну шкоду у розмірі 1 .500. 000 гривень за завдання позивачу значної моральної та матеріальної шкоди та вчинення знущання над позивачем, шляхом злочинного зволікання своїх службових обов`язків з метою приховування своєї бездіяльності. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року позов був задоволений частково : визнані протиправними дії ОСОБА_2 старшого державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не виконання у повному обсязі приписів Закону України «Про виконавче провадження», визнана протиправною та скасована Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №62939298 від 18.11.2020 р. В іншій частині позовних вимог відмовлено. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року в частині відмови, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги апелянт, обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення є законним та обґрунтованим, проте відмова у задоволенні вимоги, про відшкодування нанесеної бездіяльністю відповідача суттєвої моральної та матеріальної шкоди суперечить вимогам чинного законодавства та здоровому глузду. Відповідач - старший державний виконавець Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коваленко В.О. не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року подавав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Проте, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 року ,у зв`язку із несплатою судового збору була повернута апелянту. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 року по справі № 420/5023/19 , яке набрало законної сили 09.06.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до начальника Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Ноздратенко Олександра Михайловича, дільничного офіцера Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Кирилюка Руслана Олеговича про визнання дій відповідачів протиправними, зобов`язання провести службове розслідування, відсторонення відповідачів та стягнення моральної і матеріальної шкоди був задоволений частково : визнані протиправними дії дільничного офіцера Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Кирилюка Руслана Олеговича щодо неналежного оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 та зобов`язано начальника Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Ноздратенко Олександра Михайловича розглянути питання про призначення службового розслідування стосовно дільничного офіцера Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_4 з урахуванням висновків суду. В іншій частині вимог відмовлено. Виконавчий лист за вказаним судовим рішенням був виданий 07.07.2020 року. ОСОБА_1 подав заяву (за вхід. № 5478 від 02.09.2020 р.) про прийняття до виконання виконавчого листа № 420/5023/19 від 09.06.2020 року. 03.09.2020 року старшим державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коваленко В. О. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 420/5023/19 від 09.06.2020 року (ВП № 62939298) (а/с. 64) та було винесено: 03.09.2020 року постанову про стягнення виконавчого збору (ВП №62939298) (а/с. зворотній бік 65-66). 03.09.2020 року постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (ВП № 62939298) (а/с. 67). 16.09.2020 року постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних (ВП № 62939298) (а/с. зворотній бік 68-69). 16.09.2020 року постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних (ВП № 62939298) (а/с. 70). 01.10.2020 року за вхід. №6264 на адресу старшого державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коваленко В. О. надійшла заява ОСОБА_5 , в якій зазначалось, що 23.09.2020 розглянуто питання призначення службового розслідування за обставинами, що були предметом судового розгляду, та прийнято рішення про неможливість призначення повторного службового розслідування за одним і тим самим фактом. Розгляд вказаного питання здійснено мною на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/5023/19 і доповідної записки від 24.09.2020 за № 46/12054, а рішення за результатами цього розгляду оформлено у вигляді резолюції від 24.09.2020 року. Тобто, вимога, викладена у постанові про відкриття виконавчого провадження, була виконана до відкриття виконавчого провадження ВП № 62939298, у зв`язку з чим просив закінчити виконавче провадження (а/с 71зб-72). До вказаної заяви додано: 1)Наказ № 433 від 04.12.2019 року «Про призначення службового розслідування» (а/с 72зб); 2)Доповідну записка за вихід. № 46/12054 від 24.09.2020 року (а/с 73). 18.11.2020 року старший державний виконавець Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Коваленко В. О. із посиланням на п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 62939298), якою встановлено, що 01.10.2020 року до відділу за вих. № 46/12072 від 25.09.2020 року надійшов лист від начальника Подільського ВП ГУНП в Одеській області, яким повідомлено про фактичне виконання рішення суду ще до відкриття виконавчого провадження. На підтвердження виконання надано копію наказу про призначення службового розслідування від 04.12.2019 року № 133 (а/с. 74). V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ : Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права. Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Згідно ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Частинами першою, другою статті 75 вказаного Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Частиною третьою ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37). Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32). Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74). Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року). У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції ( 995_004 ) ( див.п.63-65 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року). На підставі ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Апеляційний суд звертає увагу на те, що підстави для проведення службового розслідування у Наказі № 433 не відповідають зобов`язальній частині рішення суду у справі № 420/5023/19. Так, у поданій боржником заяві зазначається, що під час виконання судового рішення з`ясовано, що раніше наказом Подільського відділу поліції ГУНП в Одеській області від 04.12.2019 року № 433 було призначено службове розслідування за фактом неналежного оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення дільничним офіцером Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області Кирилюком Русланом Олеговичем. При цьому, вказаний Наказ не містить інформації про призначення службового розслідування за фактом неналежного оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення стосовно дільничного офіцера Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_4 , про що проголошено у рішенні суду по справі № 420/5023/19. Також, боржник у поданій заяві вказує, що за результатами проведення службового розслідування (проведеного на підставі наказу № 433) було затверджено висновок службового розслідування, проведеного за фактом порушення службової дисципліни працівниками Подільською ВП ГУНП в Одеській області. Окрім того, суд 1-ої інстанції у рішенні від 10.01.2020 року по справі № 420/5023/19 чітко окреслив, висновки, які повинні бути враховані під час прийняття рішення про призначення службового розслідування, що виключає факт виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження, як на то вказує боржник. Отже, боржником не вчинено вказаних у рішенні суду по справі №420/5023/19 дій, а державним виконавцем не доведено наявності підстав визначених п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" для закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 420/5023/19. Позивачем не надано достатніх ,достовірних ,належних та допустимих доказів спричинення йому діями відповідачів матеріальної шкоди, у зв`язку з чим , апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Стосовно вимог позивача (апелянта) щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту . Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання . Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, яка, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом. В обґрунтування спричиненої моральної шкоди ОСОБА_1 надав до суду виписку з медичної карти від 13.11.2020 року із зазначенням загального стану здоров`я та лікувальних і трудових рекомендацій (а/с 8, 231). Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б пов`язували стан здоров`я позивача з протиправними діями та рішенням виконавця. Більш того, вказана у зазначеній виписці дата захворювання (12.11.2020 року) передує даті протиправного рішення відповідача (18.11.2020 року), що взагалі виключає такий причинно-наслідковий зв`язок. Доказів на підтвердження будь-яких матеріальних збитків за наслідком протиправних дій та рішення виконавця позивачем також не надано. Але, відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Судами 1-ої та апеляційної інстанцій було встановлено , що позивач вимагає примусового виконання судового рішення, яке суб`єкт владних повноважень не виконує у добровільному порядку. Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує з невиконанням судового рішення . Окрім того, позивач зазначав, що тривала боротьба на захист своїх прав виснажує його, викликає у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, викликає розчарування у результаті такої триваючої ситуації невизначеності. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.( Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від від 29 квітня 2020 року у справі №818/1371/17) При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №750/6330/17. У справі, що розглядається, відповідач не довів, що протиправні дії ОСОБА_2 старшого державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не виконання у повному обсязі приписів Закону України «Про виконавче провадження», та протиправна Постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №62939298 від 18.11.2020 р. не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням виконання судового рішення, розчарування у результаті такої триваючої ситуації невизначеності. Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №823/868/18. Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку щодо наявності підстав для стягнення відшкодування моральної шкоди та часткового задоволення позовних вимог у цій частині ,так як факт заподіяння позивачу моральної шкоди, у зв`язку із неправомірними діями та рішенням суб`єкта владних повноважень щодо неналежного примусового виконання судового рішення , вини старшого державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в її заподіянні, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача - підтверджені достовірними, достатніми, належними та допустимими доказами , а розумний та справедливий (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер та обсяг душевних страждань , яких зазнав позивач , та з урахуванням інших обставин справи, у тому числі : похилого віку позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 , стану його здоров`я та матеріального забезпечення, становить 2000 гривень, які належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) , а протилежний висновок суду 1-ої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення відшкодування моральної шкоди є помилковим. (2) Висновки апеляційного суду: Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до висновку , що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи призвели до неправильного вирішення частини позовних щодо відшкодування моральної шкоди , та про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги , скасування рішення суду 1-ої інстанції у частині вирішення частини позовних щодо відшкодування моральної шкоди та ухвалення в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до ч. 4 ст. 139 КАСУ при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року та ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги. Таким чином, підстави для стягнення понесений судових витрат позивачу відсутні. Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292, 308,310,315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди . Ухвалити у цій частині справи нове судове рішення : Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. У задоволенні решти позовних вимог (щодо стягнення моральної шкоди) відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів Повне судове рішення складене та підписане 28 квітня 2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.