Постанова 4851 № 520/10725/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 р.Справа № 520/10725/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків по справі № 520/10725/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просила суд: - скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0041606-5205-2020; №0041607-5205-2020; №0041608-5205-2020; №0041609-5205-2020; №0041610-5205-2020; №0041611-5205-2020 від 19.03.2020. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2021 клопотання про заміну відповідача по справі № 520/10725/2020 - задоволено. Замінено відповідача у справі Головне управління ДПС у Харківській області на належного правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначила, що оскаржувані рішення винесені всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Вважає, що підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. "є" пп. 266.2.2 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктами оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використувуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Вказує, що з початку 2019 року вона є членом ФГ "Карбань Андрій Вікторович". Вказані нежилові приміщення розташовані на одній земельній ділянці, що відноситься до земель промисловості, мають огороджену територію, забезпечують єдиний технологічний ланцюг в діяльності підприємства, не є окремими об`єктами права власності та входять до складу цілісного майнового комплексу. В свою чергу ФГ "Карбань Андрій Вікторович" є виробником промислової сільськогосподарської продукції, тобто спірні приміщення використовуються їх власником у господарській діяльності за функціональним призначенням, що надає правові підстави для застосування вимог пп. "є" пп. 266.2.2 ПК України. Вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними. В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з даними Реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем значаться наступні нежитлові приміщення: - нежитлова будівля з літ. «З» загальною площею 14,3 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська, 150Е; - нежитлова будівля з літ. «Б» загальною площею 603,3 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська, 150А; - нежитлова будівля з літ. «П» загальною площею 213,2 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська, 150Г; - нежитлова будівля з літ. «Г» загальною площею 109,2 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська, 150Д; - нежитлова будівля з літ. «Е» загальною площею 850,5 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська, 150Б; - нежитлова будівля з літ. «К» загальною площею 190,8 кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська, 150Л. Головним управлінням ДФС було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 62009,73 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Непогодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернулась з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. В межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення. Отже, позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України). Згідно пункту 3.1 статті 3 ПК України, податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Відповідно до п.п. 20.1.19 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Згідно до п.п.16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Підпунктом 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК, встановлено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності. За приписами Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», від 28.12.2014 № 71-VIII, який набув чинності з 01.01.2015, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як різновид податку на майно. Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2015), податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу належить до місцевих податків. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст.266 ПК України). Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно підпункту 266.3.1. пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати (ставки податку змінювались у залежності від календарного податкового періоду), встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Як свідчать матеріали справи Рішенням Нововодолазької селищної ради від 22.06.2018 №1395 «Про встановлення податку на нерухоме майно на території Нововодолазької селищної ради» передбачена ставка податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 0,75% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2019 року за 1 квадратний метр бази оподаткування. Отже, ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у розмірах згідно вищевказаної сесії. Судом встановлено, що позивач є власником ряду об`єктів нерухомості споруд і приміщень, а саме цілісного майнового комплексу нежитлових приміщень загальною площею 1981,3 кв.м., які розташовані за адресою Харківська область, смт. Нова Водолага, вул. Харківська, б.

150. Таким чином, позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Враховуючи несплату позивачем зазначеного податкового зобов`язання (податку на нерухоме майно), відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Так, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності позивача, відповідачем було застосовано ставку податку у розмірі 0,75% відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої Законом до відповідного податкового періоду за 1 кв.м. Колегія суддів вважає хибними доводи скаржника про те, що належні їй об`єкти нерухомості є будівлями промисловості, а отже відповідно до п.п. "є" п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не об`єктами оподаткування, з огляду на наступне. Згідно п.п. є п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і, на відміну від пункту є. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (д), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу (е), сільськогосподарський товаровиробник (ж), громадські організації інвалідів та їх підприємства (з), релігійні організації (и)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (ґ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (і), будівлі промисловості (є) тощо). Буквальний аналіз пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств. При цьому законодавець використав прислівник зокрема, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності. За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ). Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості". 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Говорячи про промислове підприємство, суд зауважує, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття. Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В Добувна промисловість та розроблення кар`єрів, С Переробна промисловість, D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря, Е Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво. Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах. Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. В межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення. Відтак, об`єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадають під дію пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 15.05.2018 № 806/2461/17, від 15.05.2018 № 806/2676/17, від 26.03.2019 № 808/722/17 де зазначено, що застосування пп. є пп. 266.2.2 п. 262.2 ст. 262 Податкового кодексу України, у разі дотримання двох складових умов, наявність промислової будівлі та її перебування у власності промислових підприємств. Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року по справі № 520/10725/2020 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 по справі № 520/10725/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді Я.М. Макаренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 29.04.2021 року