LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4807314/3019/16-ц

від 27.04.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Дата документу 27.04.2021 Справа № 314/3019/16-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №314/3019/19 Головуючий у 1 інстанції: Свідунович Н.М. Провадження № 22-ц/807/1176/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «27» квітня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Гончар М.С., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2020 року у справі за поданням старшого державного виконавця Вільнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Діденко-Грецької Катерини Володимирівни про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, заінтересована особа: стягувач: ОСОБА_3 , ВСТАНОВИВ: В жовтні 2020 року старший державний виконавець Вільнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Діденко-Грецька К.В. звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, заінтересована особа: стягувач: ОСОБА_3 . В обґрунтування вимог зазначила, що на виконанні у Вільнянського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження № 51813049 з примусового виконання виконавчого листа № 314/3019/16-ц, виданого 14 липня 2016 року Вільнянським районним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1000000 грн. основного боргу, 637000 грн. інфляційного збільшення основного боргу, 3% річних у сумі 135920 грн., плати за користування коштами у сумі 517200 грн., а всього 2290120 грн. 03.08.2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за вище зазначеним виконавчим документом, копія боржникові надіслано до відома. 11.08.2016 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. 12.08.2016 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та внесено в реєстр обтяжень. Згідно відповіді Пенсійного Фонду України про осіб, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, інформація про останнє місце роботи відсутня. Згідно відповіді Пенсійного Фонду України про осіб, які отримують пенсію, інформація відсутня. Згідно інформації ДПС рахунки відкриті у банках відсутні. Згідно інформації ДПС щодо отримання доходів боржника доходи відсутні. Згідно відповіді сектору Пологівського ВП ГУНП у Запорізькій області згідно комп`ютерної бази даних АІПС «Автомобіль» за боржником зареєстровано транспортний засіб а саме: марка NISSAN, Д/Н: НОМЕР_1 , 2006 року випуску. 09.09.2016 року державним виконавцем Діденко-Грецькою К.В. винесено постанову про арешт вищевказаного майна боржника та внесено в реєстр обтяжень. 09.09.2016 року державним виконавцем у відповідності до ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про розшук майна боржника та направлено до відповідного органу до виконання. 27.10.2016 року боржник з`явився до відділу та повідомив, що 03.11.2016 року надасть до відділу декларацію заповнену належним чином, проте декларація до відділу не надходила. 27.10.2016 року боржнику особисто надано під підпис декларацію для заповнення належним чином. 11.01.2017 року до відділу надійшла заява стягувача щодо вжиття необхідних заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов`язання за рішенням суду. Боржник ухиляється від виконання зобов`язань, перешкоджає виконавчій служби виконати рішення в примусовому порядку. На підставі зазначеного просила тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним судового рішення. Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2020 подання задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язання, покладеного на нього виконавчим листом № 314/3019/16-ц, виданим 14.07.2016 року Вільнянським районним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1000000 грн. основного боргу, 637000 грн. інфляційного збільшення основного боргу, 3% річних у сумі 135920 грн., плати за користування коштами у сумі 517200 грн., а всього 2290120 грн., без вилучення паспортного документа. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неналежне повідомлення про відкриття виконавчого провадження, необхідність перетинати кордон в робочих цілях, як керівника ТОВ «НОВІ МЕРЕЖІ», часткове погашення ним заборгованості, перебування на розгляді Вільнянського районного суду Запорізької області його заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, неодноразове звернення державного виконавця із поданнями про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, в задоволення яких було відмовлено, зазначаючи про те, що невиконання боржником самостійно зобов`язань не свідчить про ухилення від виконання, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про відмову у поданні. Вільнянський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Дніпро) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що дії державного виконавця відповідають вимогам чинного законодавства України, боржник рішення суду не виконує. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановляючи ухвалу про задоволення подання, суд першої інтенції виходів з доведеності ухилення боржника від виконання рішення суду. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. Матеріалами справи підтверджено, що на виконанні у Вільнянському районному відділі державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 314/3019/16-ц, виданого 14.07.2016 року Вільнянським районним судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 000 000 грн. основного боргу, 637 000 грн. інфляційного збільшення основного боргу, 3% річних у сумі 13 5920 грн., плати за користування коштами у сумі 517 200 грн., а всього 2 290 120 грн. (а.с.6-7). Постановою державного виконавця Мороз Я.Я. органу державної виконавчої служби Вільнянського управління юстиції від 03.08.2016 року відкрито виконавче провадження №51813049 (а.с.8). Відповідно до акту старшого державного виконавця Діденко-Грецької К.В. від 12.08.2016 року при виїзді за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що майно, на яке можливо було звернути стягнення відсутнє, будинок знаходиться в аварійному стані (а.с.9). Згідно з актом старшого державного виконавця Діденко-Грецької К.В. від 27.10.2016 року боржник зобов`язався 03.11.2016 року надати декларацію, заповнену належним чином, вказаний акт підписаний боржником ОСОБА_1 (а.с.11). Актом державного виконавця від 27.10.2016 року встановлено, що боржник з`явився до Вільнянського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та отримав декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи для заповнення, ознайомився з виконавчим провадженням (а.с.12). Дорученням старшого державного виконавця Діденко-Грецької К.В. від 13.11.2018 року доручено Вознесенівському відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області здійснити опис та арешт частки статутного капіталу в ТОВ «АБГ Холдинг», що належить боржнику (а.с.14). Дорученням старшого державного виконавця Діденко-Грецької К.В. від 13.11.2018 року доручено Голосіївському районному відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві здійснити арешт частки статутного капіталу в ТОВ «Інженерні Системи», що належить боржнику (а.с.15). Згідно з актом головного державного виконавця Бабкової Т.І. Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 03.12.2018 року за адресою: м. Київ, вул.. Заболотного, 48-а, ТОВ «Інженерні Системи» не знайдено (а.с.17). Згідно з відповіддю Управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області від 21.11.2016 року №8-28-02-6749/2-16 зазначені в запитах земельні ділянки на території Вільнянського району не значаться (а.с.18). Постановою старшого державного виконавця Діденко-Грецької К.В. від 12.08.2016 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.21). Постановою старшого державного виконавця Діденко-Грецької К.В. від 09.09.2016 року накладено арешт на транспортний засіб марки Nissan, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.22). Постановою старшого державного виконавця Діденко-Грецької К.В. від 09.09.2016 року оголошено розшук: транспортний засіб марки Nissan, державний номер НОМЕР_1 , 2006 року випуску, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.23). Постановами старшого державного виконавця Діденко-Грецької К.В. від 07.07.2017 року та 23.10.2017 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 (а.с.31, 42-43, 44-45). Державним виконавцем згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 є засновником товариств, в яких має внески до статутних фондів: ТОВ «АБГ ХОЛДИНГ», в якому розмір внеску до статутного фонду 49 900,00 грн.; ТОВ «Інженерні системи», в якому розмір внеску до статутного фонду 462,50 грн.; ТОВ «НОВІ МЕРЕЖІ», в якому розмір внеску до статутного фонду - 1 057 400,00 грн. Згідно відповідей Головного управління регіональної статистики встановлено, що ОСОБА_1 є керівником: ТОВ «АБГ ХОЛДИНГ», ТОВ « Інженерні системи», ТОВ «НОВІ МЕРЕЖІ», Вимогами старшого державного виконавця Діденко-Грецькою К.В. від 23 жовтня 2017 року зобов`язано ОСОБА_1 з`явитись до Вільнянського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (а.с.46, 47). Постановою старшого державного виконавця Діденко-Грецькою К.В. від 22.02.2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках боржника (а.с.51). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 частини 2 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян. Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. За приписами ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, виключно зі своєю власною волею. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав та свобод інших осіб. Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена в здійсненні права на пересування лише у випадках, установлених законом. Це право віднесено в ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Остання не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути їх позбавлена. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. За приписами п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється примусове виконання. Відповідно до п. 5 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. За змістом наведених норм підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, яке полягає у вчиненні боржником дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Отже, поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини, непереборної сили, події тощо (узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, виконане Верховним Судом України 01 лютого 2013 року). Тобто, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 82 ЦПК України). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що впродовж здійснення виконавчого провадження боржник ОСОБА_1 зобов`язання не виконав, ухиляється від виконання покладених на нього обов`язків у виконавчому провадженні, а у разі виїзду боржника за кордон буде неможливим або ускладненим примусове виконання виконавчого листа № 314/3019/16-ц, виданого 14.07.2016 року Вільнянським районним судом Запорізької області. Посилання ОСОБА_1 на часткове погашення заборгованості є неприйнятними з огляду на наступне. Матеріали справи свідчать, що в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем були встановлені банківські рахунки боржника та в примусовому порядку сформовано платіжні вимоги щодо списання грошових коштів для погашення боргу за виконавчим листом. 15.08.2019 року на виконання платіжної вимоги державного виконавця з банківської установи на депозитний рахунок відділу надійшли грошові кошти в сумі 32143,89 грн., стягнуті в примусовому порядку (а.с.215). З 03.08.2016 року по 26.03.2021 року майже протягом 5 років боржником самостійно сплачено грошові кошти в розмірі 1000 грн., в той час як розмір заборгованості за виконавчим провадженням становить 2 290 120 грн. Доводи апеляційної скарги про перебування на розгляді Вільнянського районного суду Запорізької області його заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не заслуговують на увагу, оскільки ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року в задоволенні заяви відмовлено (а.с….). Також постановою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року залишено без змін ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 квітня 2019 року, якою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про визнання неправомірними дії старшого державного виконавця Вільнянського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області у виконавчому провадженні № 51813049 в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, а саме - 2527262 грн.; зобов`язання старшого державного виконавця Вільнянського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Діденко-Грецьку К.В. прийняти постанову, якою скасувати арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, а саме - 2527262 грн., та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 липня 2019 року ( а.с……). Посилання ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року, яким ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до нього, предметом яких була заборгованість за цими ж договорами позики, що, на його думку, є підставою для відмови у відкритті провадження Вільнянським районним судом Запорізької області за позовною заявою позивача від 10 листопада 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються питання щодо обмеження у праві виїзду боржника за межі України, а свідчать по незгоду з рішенням Вільнянським районним судом Запорізької області від 09.06.2016 року про стягнення боргу. На теперішній час виконавчий лист, виданий Вільнянським районним судом Запорізької області у справі №314/3019/16-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 000 000 грн. основного боргу, 637 000 грн. інфляційного збільшення основного боргу, 3% річних у сумі 13 5920 грн., плати за користування коштами у сумі 517 200 грн., а всього 2 290 120 грн., який знаходиться на виконанні у відділі державної виконавчої служби ПСМУМЮ (м.Дніпро) таким, що не підлягає виконанню, не визнано. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежне повідомлення державним виконавцем про відкриття виконавчого провадження, з огляду на те, що боржнику ОСОБА_1 відомо про наявність виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій з 27 жовтня 2016 року, про що свідчить його підпис в Акті державного виконавця відділу ДВС Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Діденко-Грецької К.В. від 27.10.2016 року (а.с.12). Не спростовує висновків суду твердження апеляційної скарги про те, що боржник з`являвся на виклик державного виконавця, оскільки з`явившись на виклик державного виконавця та підписавши зобов`язання в строк до 03.11.2016 року надати декларацію про доходи, заповнену належним чином (а.с.11), боржник не виконав зазначене зобов`язання. В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 не зміг пояснити, де знаходиться транспортний засіб марки Nissan, державний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , та які заходи вжито боржником з метою погашення заборгованості за рахунок належного божнику автомобіля. Будь-яких належних доказів на підтвердження доводів щодо необхідності перетинання ОСОБА_1 кордону України для виконання зобов`язань за міжнародними договорами ТОВ « НОВІ МЕРЕЖІ», керівником якого є боржник, на які посилається в апеляційній скарзі представник боржника, матеріали справи не містять. Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Крім того, колегія суддів роз`яснює, що боржник не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про скасування тимчасово обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України при наявності відповідних підстав. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не має, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 29 квітня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська М.С. Гончар

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»