Постанова 4807 № 331/2686/15-ц

Дата документу 16.03.2021 Справа № 331/2686/15-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №331/2686/15 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В. Провадження № 22-ц/807/462/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «16» березня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року у справі за поданням державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Семенової Тетяни Володимирівни про тимчасове обмеження приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка Валерія Михайловича у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документу, заінтересована особа: стягувач ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: В серпні 2020 року державний виконавець Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Семенова Т.В. звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документу, заінтересована особа: стягувач ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог зазначила, що на виконанні Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) знаходиться виконавче провадження №60511573 з виконання виконавчого листа № 331/2686/15-ц виданого 04 листопада 2019 року, про стягнення з приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн., судові витрати у вигляді професійно-правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн., судовий збір 243,60 грн. Згідно з відповіддю з АІС «Автомобіль» за боржником не зареєстрований транспортний засіб, згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за боржником не зареєстровано майно, згідно з відповіддю ДПС за боржником зареєстровані розрахункові рахунки, але на них відсутні кошти для виконання виконавчого документу. Рішення суду боржником не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». На підставі зазначеного просила тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 331/2686/15-ц, виданого 04 листопада 2019 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року в задоволенні подання відмовлено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що згідно з відповідями ОСОБА_3 він отримує дохід від здійснення приватної нотаріальної діяльності, проте не вчиняє дії на виконання рішення суду, просила скасувати ухвалу суду та постановити нову про задоволення подання, вирішити питання про судові витрати. Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що сплачує грошові кошти частками, він позбавлений можливості сплатити всю суму одним платежем, оскільки не працює, несе витрати на оподаткування діяльності, оренду приміщення, потребує грошових коштів на лікування та харчування, проте виплати стягувачу коштів не заперечує, проте має виплачувати їх частками по мірі отримання прибутку та затратної частини під час здійснення нотаріальної діяльності. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи в задоволенні подання, суд першої інстанції виходів з того, що державним виконавцем не надано доказів на підтвердження ухилення боржника від виконання рішення суду. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду. Матеріалами справи підтверджено, що виконанні Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) знаходиться виконавче провадження № 60511573 з виконання виконавчого листа № 331/2686/15-ц, виданого 04 листопада 2019 року, про стягнення з приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн., судові витрати у вигляді професійно-правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн., судовий збір 243,60 грн. (а.с.5-6). Постановою старшого державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новікової І.О. від 07 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження №60511573 з виконання вказаного виконавчого листа (а.с.8-9). Також, постановою старшого державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новікової І.О. від 07 листопада 2019 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику (а.с.11-12). Постановою державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Семенової Т.В. від 29 квітня 2020 року накладено арешт на грошові кошти боржника (а.с.14-15). 29 липня 2020 року до Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшли пояснення боржника ОСОБА_3 , згідно з якими несплата заборгованості пов`язана з відсутністю доходів, з 24 листопада 2019 року нотаріальна діяльність боржника була припинена у зв`язку з рішенням суду по виконавчому листу №331/2686/15-ц, яке він оскаржив до касаційної інстанції. Має намір сплатити заборгованість після отримання доходів та касаційного розгляду (а.с.16). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 частини 2 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян. Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. За приписами ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, виключно зі своєю власною волею. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав та свобод інших осіб. Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена в здійсненні права на пересування лише у випадках, установлених законом. Це право віднесено в ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Остання не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути їх позбавлена. Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. За приписами п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється примусове виконання. Відповідно до п. 5 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. За змістом наведених норм підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, яке полягає у вчиненні боржником дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Отже, поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини, непереборної сили, події тощо (узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, виконане Верховним Судом України 01 лютого 2013 року). Тобто, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 82 ЦПК України). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами, з часу відкриття виконавчого провадження боржник, будучи обізнаним про відкрите виконавче провадження, про свої доходи не повідомив, в добровільному порядку з часу ухвалення судового рішення (15 жовтня 2019 року) боржник не виконував покладені на нього обов`язки, що свідчить про свідоме ухилення боржника від покладених на нього обов`язків Закону України "Про виконавче провадження". Надавши аналіз фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав вважати, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів, що призвело до вжиття відносно нього вищевказаних заходів примусового виконання. Із доданих до відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу світлокопій платіжних документів вбачається, що до звернення державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Семенової Т.В. з поданням про тимчасове обмеження приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документу до суду (13 серпня 2020 року), боржником було сплачено лише 31 липня 2020 року 200 грн.; платежі 04 грудня 2020 року на суму 1000 грн., 22 грудня 2020 року на суму 1000 грн., 03 лютого 2021 року на суму 1000 грн. були здійснені вже під час розгляду справи в суді (а.с. 77-80). При цьому, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що його дохід від здійснення нотаріальної діяльності лише за 9 місяців 2020 року склав 104 210, 00 грн. Крім того, як вбачається з Декларації про доходи та майно боржника фізичної особи ОСОБА_3 , яка міститься у матеріалах виконавчого провадження, плата за вчинення нотаріальних дій в 2019 році становить 300 000 грн. (а.с.111-114). Не заслуговують на увагу посилання представника ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду на те, що з цього доходу боржник сплачував кошти за оренду приміщення та соціальні внески, оскільки матеріали справи не містять та боржником не надано доказів на підтвердження вказаних обставин. Отже, отримавши плату за вчинення нотаріальних дій за 2019 рік в сумі 300 000 грн., а також за 9 місяців 2020 року в сумі 104 210, 00 грн., ОСОБА_3 за весь період з часу ухвалення судового рішення до звернення державного виконавця з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу здійснив лише один платіж 31 липня 2020 року в розмірі 200 грн., що, на думку колегії суддів, не свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання судового рішення. Дії боржника щодо сплати платежів 04 грудня 2020 року на суму 1000 грн., 22 грудня 2020 року на суму 1000 грн., 03 лютого 2021 року на суму 1000 грн. під час судового розгляду подання державного виконавця свідчать про намагання боржника створити видимість належного виконання обов`язку, покладеного на нього судовим рішенням. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка В.М. у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документу, тому ухвала суду підлягає скасуванню у відповідності до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, а подання підлягає задоволенню. Скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України можливе у разі належного виконання особою зобов`язань щодо виконання рішення суду. 01 січня 2021 року відбулась зміна реквізитів банківської установи, уповноваженої приймати судовий збір за подачу апеляційних скарг, в якості доказу сплати судового збору за подання цієї апеляційної скарги ОСОБА_1 було надано квитанцію №ПН3426 від 19 січня 2021 року на суму 420,40 грн., з якої вбачається, що вказані кошти були сплачені на розрахунковий рахунок Запорізького апеляційного суду, який діяв до 01 січня 2021 року. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Проте, згідно даних Автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» відомості щодо зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за квитанцією №ПН3426 від 19 січня 2021 року на суму 420,40 грн. на рахунок Запорізького апеляційного суду відсутні. З огляду на задоволення апеляційної скарги та відсутність доказів зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для здійснення розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. Подання державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Семенової Тетяни Володимирівни про тимчасове обмеження приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сенченка Валерія Михайловича у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документу, заінтересована особа: стягувач ОСОБА_1 задовольнити. Тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , до виконання зобов`язань, покладених на нього за виконавчим листом №331/2686/15-ц, виданим Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 04 листопада 2019 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 18 березня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова