Постанова 4817 № 607/19609/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/19609/20Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я. Провадження № 22-ц/817/378/21 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 305010000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Бершадська Г.В. суддів - Гірський Б. О., Ходоровський М. В., з участю секретаря - Панькевич Т.І. представників апелянта та управління Національної поліції розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року (ухвалене суддею Герчаківською О.Я., повний текст якого складено 15 січня 2021 року) у цивільній справі № 607/19609/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 14 березня 2020 року Серія БАА № 755303, винесеної поліцейським СРПП ТРВП ТВП ГУНП в Тернопільській області Бойком Д. І., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 9 ст. 1331 КУпАП (14 березня 2020 року о 14 год. 30 хв. на автодорозі обхід м. Тернополя водій, керуючи ТЗ, будучи водієм таксі 549, не пройшов передрейсовий медичний огляд та передрейсового технічного контролю ТЗ, чим порушив ЗУ «Про дорожній рух») та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2020 у справі № 607/13502/20 скасовано вищевказану постанову про накладення адміністративного стягнення та провадження у справі закрито. Позивач вважає, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, у зв`язку з чим йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав через протиправну поведінку щодо нього; у приниженні його честі та гідності. Беручи до уваги чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а саме обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості, ОСОБА_1 просив стягнути з держави України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , через представника, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись на доводи, зазначені в обґрунтуванні позовних вимог. Апелянт вказав, що суд не врахував висновків Об`єднаної палати КЦС зазначених у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц про те, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яку в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Судом не враховано, що позивач тривалий час намагався довести свою невинуватість, а отже йому було завдано моральну шкоду. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та навів доводи аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Додатково пояснив, що позивач дійсно керував зазначеним у постанові транспортним засобом, однак в той час він не використовував його для перевезення пасажирів. В судовому засіданні представник Головного управління Національної поліції в Тернопільській області апеляційної скарги не визнав та вказав, що позивачем не доведено належними доказами заподіяння йому моральної шкоди. Додатково вказав, що скасування постанови про накладення штрафу не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Судом не встановлено неправомірність дій працівника поліції. Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2020 року у справі № 607/13502/20 скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 755303 від 14 березня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 9 ст. 1331 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн., провадження у справі закрито. З мотивувальної частини ухваленого судом рішення слідує, що наявні у справі докази, зокрема, постанова, не дає суду достатніх підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив правопорушення, передбачене ч. 9 ст. 133-11 КУпАП, в даному випадку до постанови не були долучені докази на підтвердження викладених в ній обставин притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди. Суд зазначив, що скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли відповідачу моральної шкоди. Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами. Відповідно до вимог діючого законодавства шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Вказаною статтею визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. При цьому, як вбачається з тексту статті 1174 ЦК України, для відшкодування особі шкоди за її положеннями, обов`язковою умовою є заподіяння особі шкоди саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень. В даному випадку суду слід з`ясувати чи були дії поліцейського щодо складання постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності незаконними та чи такими діями позивачу було завдану моральну шкоду. З ухваленого судом рішення слідує, що наявні у справі докази, зокрема, постанова, не дає суду достатніх підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив правопорушення, передбачене ч. 9 ст. 133-11 КУпроАП. Таким чином суд при розгляді адміністративної справи керувався лише тим, що відсутня можливість встановити факт не виконання ОСОБА_1 вимог ч.9 ст. 133-1 КУпроАП, виходячи з наявних у справі доказів. Враховуючи вказане саме по собі, скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є свідченням незаконності дій працівника поліції, та підставою для відшкодування моральної шкоди без визнання дій чи рішень працівника поліції незаконними. Зі змісту рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2020 року у справі № 607/13502/20 не вбачається того факту, що дії працівника поліції визнані неправомірними, що виключає можливість для застосування ст. 1174 ЦК України. Частиною 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Як роз`яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача; г) вина. Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Як зазначалося вище, дії працівника поліції не були визнані незаконними. При зверненні з позовом, позивач обґрунтовуючи моральну шкоду виходив лише з того, що на його думку дії інспектора поліції та інших службових осіб були неправомірними. При цьому ним не наведено, чим саме підтверджується завдання йому моральної шкоди та чим саме позивач користувався при визначенні розміру завданої йому моральної шкоди. Позивач вказував про те, що йому завдані душевні страждання, приниження честі і гідності, порушення звичного ритму життя та нормальних життєвих стосунків, однак позивач не наводить які саме він зазнав душевні страждання, в чому виразилося його приниження честі і гідності та які нормальні життєві стосунки чи звичний ритм життя були порушені. Зі змісту рішення у справі про скасування адміністративного стягнення слідує те, що розгляд справи проводився у відсутності ОСОБА_1 і його представника. Не наведено і розрахунку на підставі якого позивач визначив суму завданої йому моральної шкоди. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погоджується й колегія суддів апеляційного суду, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності дій відповідачів, а також заподіяння позивачу моральної шкоди. Посилання апелянта на постанову Об`єднаної палати касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі №569/1799/16-ц колегія суддів оцінює критично, оскільки у наведеній справі встановлено відмінні обставини від даної справи. Зокрема судами встановлено, що позивача визнано винним у вчиненні адміністративного порушення (корупційного) постановою Рівненського міського суду від 16 липня 2015 року. При цьому судом касаційної інстанції застосовано Закон України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а нашому випадку постанова про накладення адміністративного стягнення винесена працівником поліції. Іншою відмінністю справи є те, що позивач перебував під слідством (під час якого здійснювалися слідчі дії, викликали позивача для дачі пояснень) та судом з 21 червня 2015 року (з моменту складання протоколу №2 про вчинення адміністративного корупційного правопорушення) по 21 серпня 2015 року (до моменту винесення постанови апеляційним судом Рівненської області), чого не встановлено у даній справі. При цьому Верховний Суд наголосив на тому, що моральна шкода завдана саме триваючим провадженням у адміністративній справі, а незаконність дій полягала в ініціації та здійсненні вказаного провадження. Суд першої інстанції з яким погодився Верховний Суд зазначав про те, що саме складанням та розглядом протоколу про адміністративне правопорушення позивач переніс моральні страждання, які були викликані нервовим напруженням, погіршенням відносин з оточуючими людьми, порушенням нормальних життєвих зв`язків. Таким чином, обставини наведеної апелянтом справи не дають підстав зробити висновок про те, що вказане судове рішення Верховного Суду ухвалено у справі з подібними правовідносинами. Критичній оцінці підлягають і посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 10.01.2019 року у справі 532/1243/16-ц, оскільки у вказаній справі встановлено обставини відмінні від даної справи. Зокрема щодо наявності завданої моральної шкоди судом встановлено, що позивач має гіпертонічну хворобу 2 ступеню, ризик

2. Після складання протоколу про адміністративне правопорушення та під час провадження у справі про адміністративне правопорушення позивач викликав швидку допомогу, оглядався лікарями, скаржився на головну біль, біль в області серця, тахікардію, емоційне навантаження, слабкість, придбавав заспокійливі ліки, був вимушений неодноразово приймати участь у засіданнях Кременчуцького районного суду Полтавської області як особа, що притягується до відповідальності за адміністративне правопорушення, та у засіданнях Новосанжарського районного суду Полтавської області, як позивач. Схожих обставин ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції у даній справі не встановив. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі 142/143/17 підлягають критичній оцінці, оскільки у вказаній справі встановлено, що дії інспектора Піщанського РВ ГУМВС України у Вінницькій області лейтенанта міліції ОСОБА_2 визнано незаконними Постановою Піщанського районного суду Вінницької області від 15 червня 2010 року. Встановлено і те, що з 21 лютого 2010 року по 25 червня 2010 року позивач перебував у статусі «особи, яка притягується до адміністративної відповідальності». Фактично весь цей період він знаходився під слідством і судом у справі. Крім того, у вказаній справі позивачем надано докази завдання йому моральної шкоди та здійснено розрахунок моральної шкоди з огляду на розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року. Вказані обставини свідчать про відмінність наведених апелянтом судових справ від даної справи. Посилання на практику ЄСПЛ, зокрема на справи Недайборщ проти Російської Федерації, Антипенко проти Російської Федерації та інші справи, колегією суддів оцінюються критично з наступних підстав. У справі Недайборщ проти Російської Федерації моральна шкода полягала в порушенні умов утримання у в`язниці, а у справі Антипенко проти Російської Федерації заявнику були нанесені удари гумовою палкою по тілу і лицю. В той же час у справі Пшеничний проти Російської Федерації суть завданої моральної шкоди полягала у скасуванні рішення суду, яке вступило в законну силу в порядку нагляду. Таким чином у вказаній практиці ЄСПЛ встановлено відмінні обставини набуття заявниками права на відшкодування моральної шкоди. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2021 року залишити без змін. Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає як постановлена в малозначній справі. Повний текст постанови складено 28 квітня 2021 року. Головуючий Бершадська Г.В. Судді: Гірський Б.О. Ходоровський М.В.