Постанова 4814 № 554/4979/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/4979/20 Номер провадження 22-ц/814/554/21Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Абрамов П.С судді Пилипчук Л.І., Бондаревська С.М., при секретарі Зеленській О.І. з участю представника Полтавської обласної прокуратури Цибульської М.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спощеного провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2020 року, ухвалене суддею Тімошенко Н.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Полтавської області, третя особа Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просить стягнути із Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку державної Казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. В обґрунтування підстав позову зазначає, що у провадженні слідчого відділення прокуратури Полтавської області перебуває кримінальне провадження № 42013180190000035 , внесене до ЄРДР 05.06.2013 року за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366 ч1 ст. 384 КК України, а саме внесені такі відомості за фактом грубих порушень прав ОСОБА_1 та нелюдського ставлення до нього з боку працівників Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області під час досудового розслідування кримінальної справи № 0458007 стосовно працівників ІТГ Кобеляцького РВ УМВС України в Полтавській області які підробили підпис ОСОБА_1 в журналі первинного обстеження і реєстрації медичної допомоги особам, які утримуються в ІТГ. 11.12.2013 року, 10.08.2015 року, 16.06.2016 року. 07.09.2016 року, 05.12.2017 року, 06.06.2019 року скасовувалися постанови про закриття кримінального провадження., а 06.03.2018 року було задоволено заяву про відвід слідчого. 18.02.2020 року скасовано постанову про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у справі. Зазначив, що дані факти свідчать про протиправну поведінку відповідача, та є підставою для відшкодування моральної шкоди. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Кроткого змісту вимог апеляційної скарги; В апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохає рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення , яким його позовні вимоги задовольнити. узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; Вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з`ясування, невірне тлумачення вимог ст. 1176 ЦК України , незастосування положень ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України. Зазначив, що висновки місцевого суду , що позивачем не доведено протиправну поведінку відповідача та заподіяння моральної шкоди є помилковими ,суперечать правовим позиціям Великої палати Верховного суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17, постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19., вимогам ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод. встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Місцевим судом було встановлено , що у відповідності з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань в провадженні слідчого відділу прокуратури Полтавської області перебуває кримінальне провадження № 42013180190000035 , внесене до ЄРДР 05.06.2013 року за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366 ч1 ст. 384 КК України за заявою ОСОБА_1 . Ухвалами слідчих суддів від 11.12.2013 року, 10.08.2015 року, 16.06.2016 року, 07.09.2016 року, 05.12.2017 року, 06.06.2019 року скасовувалися постанови про закриття кримінального провадження. Ухвалою слідчого судді від 06.03.2018 року було задоволено заяву про відвід слідчого. Ухвалою слідчого судді від 18.02.2020 року скасовано постанову про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у справі. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди місцевий суд дійшов висновку, що стороною позивача не надано до суду належних доказів заподіяння діями відповідача позивачу моральної шкоди та протиправної поведінки відповідача. Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, з урахуванням правил про відшкодування шкоди, передбачених ст.ст.1173, 1174 ЦК України. Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст.1173, 1174 ЦК України. У відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди, ОСОБА_2 в позовній заяві зазначив, що факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування щодо проведення необхідної перевірки та розгляду його клопотань, як потерпілого у кримінальному провадженні, надмірна тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, неодноразове прийняття слідчим рішень про закриття справи завдає йому моральних страждань. Як вбачається з матеріалів справи слідчим прокуратури Кобеляцького району Полтавської області Гонжак А.І. до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.06.2013 року внесено відомості про кримінальне провадження № 42013180190000035 за ознаками ч.1 ст. 365 КК України по факту грубих порушень прав ОСОБА_1 та нелюдського ставлення до нього з боку працівників ІТГ Кобеляцького РВ УМВ України в Полтавській області під час досудового розслідування кримінальної справи № 04580007. Постановою слідчого прокуратури Кобеляцького району Полтавської області ОСОБА_3 від 11.06.2013 року провадження у справі було закрито в зв`язку з відсутністю в діях працівників Кобеляцького РВ УМВС ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Кобеляцького районного суду від 11.12.2013 року зазначена постанова була скасована в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин та фактів відносно заяви ОСОБА_1 . 21.02.2014 року слідчим СВ прокуратури Полтавської області кримінальне провадження № 42013180190000035 було закрито. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 27.07.2015 ро в задоволенні скарги ОСОБА_1 на цю постанову було відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2015 року ухала Октябрського районного суду м. Полтави від 27.07.2015 рок була скасовано . Також скасовано постанову слідчого СВ прокуратури Полтавської області від 21.02.2014 року, зазначено про необхідність проведення додаткової перевірки та усунення розбіжностей в показах свідків. 26.02.2016 року кримінальне провадження знову закрито. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 16 червня 2016 року постанова старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Полтавської області від 26.02.2016 року про закриття провадження у справі скасовано. Зазначено на необхідності більш ретельного виконання вказівок зазначених в постанові Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2015 року. 29.07.2016 року провадження у справі знову закрито. Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 07 вересня 2016 року ця постанова була скасована. Звернуто увагу, що кримінальне розслідування проводиться не лише за ст. 365 КК України, а й за іншими статтями кримінального кодексу. 16.12.2016 року кримінальне провадження закрито . Скасовуючи постанову про закриття кримінального провадження в ухвалі слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 5 грудня 2017 року судом було зазначено необхідності проведення додаткової перевірки обставин даної події. 19.07.2018 року провадження у справі було закрито. Скасовуючи постанову про закриття провадження у справі в ухвалі від 06 червня 2019 року слідчим суддею Октябрського районного суду м. Полтави було зазначено про недоліки у формі та змісту постанови про закриття кримінального провадження , та необхідності провести додаткові слідчі дії. Постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Полтавської області від 21.10.2019 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим. Скасовуючи вказану постанову слідчим суддею у постанові Октябрського районного суду м. Полтави від 18.02.2020 року зазначено, що постанова слідчого є занадто формальною. Надаючи оцінку зазначеним вище обставинам справи апеляційним судом враховується правові висновки висловлені в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №686/27885/19, відповідно до яких , наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Постанови слідчих органу досудового розслідування про закриття кримінальних проваджень оскаржені позивачем до суду та скасовані, що свідчить про реалізацію ним права на оскарження процесуальної діяльності слідчого в порядку статей 303-308 КПК України і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. При цьому, лише незгода позивача з прийнятими слідчими процесуальними рішеннями, які були ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що наявні судові рішення у справі не свідчать про наявність в діях слідчих органів протиправної бездіяльності. Як вбачається з тексту судових рішень , в даній кримінальній справі слідчі вчиняли необхідні процесуальні дії передбачні КПК України. Саме по собі скасування постанови про закриття кримінального провадження не є доказом протиправної бездіяльності. Відсутні підстави і для висновку про надмірну тривалість досудового розслідування. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Дійсно з моменту порушення кримінального провадження в 2013 році пройшло сім років. Вбачається, що неодноразовве скасування постанов про закриття провадження у справі було здійснено за скаргами ОСОБА_1 , який не погоджувався з висновками слідчих органів про відстуність складу злочину , та реалізовував своє конституційне право на оскарження постанов про закриття провадження у справі. На даний час кримінальне провадження не закінчено та проводиться подальше його розслідування , що не свідчить про бездіяльність органів досудового розслідування про надмірність розслідування кримінального провадження. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неправомірності висновків місцевого суду є необгрунтованими . Не є підставою для скасування судового рішення і посилання на правові висновки Верховного Суду зазначені в постановах у справах № 916/1423/17, № 585/724/19 та наявність порушення вимог ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Так, сам по собі факт звернення позивача до суду з вимогами про стягнення моральної шкоди в даній справі, свідчить про наявність ефективних засобів для захисту порушеного права та про відсутність порушення вимог ст. 13 Європейської конвенції. Як зазначено вище підставою для відмови в задоволенні позовних вимог є недоведення факту протиправної бездіяльності слідчих органів та недоведення факту надмірної тривалості досудового розслідування. висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи , що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права підстави для його зміни чи скасування відсутні. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити , підстави для відшкодування судових витрат понесених під час апеляційного розгляду справи відсутні. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2020 року - залишити без мін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17.03.2021 року. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді С.М. Бондаревська Л.І. Пилипчук