Постанова Запорізький апеляційний суд № 2-2841/11

Дата документу 20.04.2021 Справа № 2-2841/11 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер 2-2841/11 Головуючий у 1-й інстанції Мусієнко Н.М. Номер провадження 22-ц/807/1237/21 Суддя-доповідач Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В., при секретарі Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії Запорізьке районне управління Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізінг») до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки,- В С Т А Н О В И ЛА: У квітні 2010 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії Запорізьке районне управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування своїх вимог, зазначали, що 12 грудня 2007 року між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 3-6375-127К, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 280000 грн., зі сплатою 17% річних, строком повернення до 12 грудня 2022 року Додатковою угодою від 21 травня 2008 року до Кредитного договору сторони узгодили нову відсоткову ставку - 18,5% річних. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, банк уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір поруки № 3-6375-127П від 12 грудня 2007 року та укладено відповідно до нової відсоткової ставки додаткову угоду до договору поруки. Також для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 3-6375-127І від 12 грудня 2007 року, відповідно до якого останній надав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1995га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 2322184903:06:001:0457, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 26.11.2007р. Узгоджена вартість іпотеки становить 406760грн. Позивач зазначав, що взяті зобов`язання по поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, в обумовлені кредитним договором строки, відповідачі належним чином не виконали, і станом на 01 квітня 2011 року мають заборгованість в розмірі 662635,28 грн., яка складається з: по сумі непогашених процентів 114853,42 грн.; по сумі судній заборгованості 264417,65 грн., по сумі непогашеної пені по процентам 283364,21 грн. Посилаючись на наведені обставини, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії Запорізьке районне управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в сумі 662635,28 грн., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 3-6375-127К від 12 грудня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку площею 0,1995га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 2322184903:06:001:0457, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в межах та в рахунок суми боргу шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу, а також стягнути з відповідачів солідарно понесені судові витрати: судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 02 червня 2011 року позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії Запорізьке районне управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки в частині звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,1995га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 залишено без розгляду. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії Запорізьке районне управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 662635,28 грн. та понесені судові витрати: судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2013 року поновлено ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» строк для пред`явлення виконавчих листів по цій справі. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2018 року замінено сторону стягувача у виконавчому документі № 2-2841/11 з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника ТОВ «Олком-Лізінг» за правом грошової вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за кредитним договором. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року залишено без задоволення. Не погоджуючись із вищезазначеним заочним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року, та ухвалити нове рішення, про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту в розмірі 252983,86 грн. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, позивачем не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, при ухваленні рішення, суд не звернув уваги на заяву про застосування позовної давності до вимог позивача, судом не застосовано позовну давність до вимог. Так, ОСОБА_1 посилаючись на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 14 грудня 2018 року (справа № 564/2100/15-ц), відповідно до якої, кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, зазначає, що в матеріалах справи наявна вимога ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» направлена ОСОБА_2 про дострокове погашення кредиту, яка отримана 18 вересня 2008 року. Таким чином, кредитний договір, який було укладено 12 грудня 2007 року припинив свою дію 15 вересня 2008 року та у банка були відсутні законні підстави з цього часу нараховувати відсотки, неустойку відповідно до його умов. Проте, оскаржуваним рішення стягнуто заборгованість, встановлено на 01 квітня 2011 року. Враховуючи, що станом на 15 вересня 2008 року позивачем нараховано відсотки в розмірі 34804 грн., а за весь ОСОБА_1 сплачено коштів на погашення відсотків у розмірі 46237,79 грн. Таким чином, заборгованість по відсоткам у ОСОБА_1 відсутня, навпаки - є переплата, яка повинна піти на погашення суми основної заборгованості по тілу кредиту (264417,65 грн. 11433,79 грн. = 252983,86 грн.). Отже, саме сума у розмірі 252983,86 грн. підлягає до стягнення. Щодо стягнення судом нарахованої пені, ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, встановлений законодавством річний строк позовної давності для стягнення пені, яка розрахована станом на 12 грудня 2007 рік у відповідності до Договору, який закінчив свою дію 15 вересня 2008 року закінчився в зв`язку із тим, що Позивач звернувся до суду лише 16 квітня 2010 року. Також, враховуючи, що рішенням суду повинно було частково задоволено позовні вимоги, а саме в розмірі 252983,86 грн., а тому стягнення судового збору повинно бути розраховано в пропорційному порядку від задоволених судом вимог. У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Олком-Лізінг» окрім заперечень щодо поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року, зазначають також що посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14 грудня 2018 року (справа № 564/2100/15-ц), є безпідставним, оскільки застосування зазначеної позиції до правовідносин, що виникли раніше, є неналежним способом наведення аргументів, оскільки в цьому випадку застосувати принцип зворотної дії акту в часі є невідповідним. З огляду на наведене, просять залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року без змін. Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 12 грудня 2007 року між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 3-6375-127К, відповідно до якого остання отримала 280000 грн., з оплатою по процентній ставці 17% річних, строком до 12 грудня 2022 року (т. 1 а.с. 7-9). В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 3-6375-127К, банк уклав з ОСОБА_1 договір поруки № 3-6375-127П від 12 грудня 2007 року (т. 1 а.с. 13). Пунктом 2.1. Договору поруки сторони узгодили, що у випадку невиконання Боржником зобов`язань за кредитним договором, Боржник та Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до п. 2.2 Договору Поручитель відповідає перед Кердитором у тому ж обсязі, що й боржник, у т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків. Також для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № 3-6375-127І від 12 грудня 2007 року, відповідно до якого останній надав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1995 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 2322184903:06:001:0457, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 26 листопада 2007 року. Узгоджена вартість іпотеки становить 406760 грн. (т. 1 а.с. 15-16). 21 травня 2008 року між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 3-6375-127К від 12 грудня 2007 року, за умовами якої, сторони змінили відсоткову ставку на 18,5% річних (т. 1 а.с. 11). Також, 21 травня 2008 року між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до Договору поруки № 3-6375-127П від 12 грудня 2007 року та додатковий договір до Іпотечного договору № 3-6375-127І від 12 грудня 2007 року (т. 1 а.с. 14, 17). АТ «Банк Фінанси та Кредит» у повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором. ОСОБА_2 свої зобов`язання виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим, станом на 01 квітня 2011 року має заборгованість у сумі 662635,28 грн., яка складається з: сума непогашених процентів - 114853,42 грн.; сума судної заборгованості - 264417,65 грн., сума непогашеної пені по процентам - 283364,21 грн., що підтверджується розрахунком, який міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 94). Відповідно до вимог ст.ст. 526, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов Договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити йому суму боргу та проценти від простроченої суми. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Задовольняючи позовні вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії Запорізьке районне управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконувала взяті на себе зобов`язання, а враховуючи, що ОСОБА_1 відповідно до умов договору позики несе солідарний обов`язок за кредитним договором, заявлена позивачем заборгованість підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку. З зазначеним висновком колегія суддів погоджується. Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції строку позовної давності в частині нарахування пені, не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Так, Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15. Верховний Суд України виклав подібну правову позицію й у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, вказавши, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції. Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано не застосовано до спірних правовідносин, зокрема щодо вимог про стягнення неустойки, спеціальну позовну давність у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 таких заяв під час розгляду справи не надходило. При цьому, вимоги, заявлені ОСОБА_1 про застосування позовної давності в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. У постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року справа № 530/606/16-ц врахована правова позиція викладена Верховним Судом України у справі № 6-780цс15 від 30 вересня 2015 року, про те, що оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності. Посилання ОСОБА_1 на те, що він не був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, а поштові відправлення про вручення йому судових повісток не містяться його підпису спростовуються матеріалами справи. Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 22 квітня 2010 року прийнято позовну заяву АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії Запорізьке районне управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та призначено справу до розгляду (т. 1 а.с. 27). 07 травня 2010 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке підписано ним особисто (т. 1 а.с. 33). Вбачається також, що представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подавав до суду першої інстанції клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 67, 74). З розписки, яка міститься в матеріалах справи також встановлено, що судову повістку про призначення справи на 11 березня 2011 року о 10 год. ОСОБА_1 отримав особисто, про що свідчить його підпис (т. 1 а.с. 72). Також, у жовтні 2011 року ОСОБА_1 подавав до суду заяву про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 112). Отже, в матеріалах справи наявні відомості про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи. Зазначені вище обставини свідчать про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав суду заяви та клопотання, а отже не був позбавлений можливості заявляти клопотання та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України. Отже судом дотримано принцип рівності та змагальності сторін. Однак, на протязі усього часу розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі до суду із заявою про застосування строку позовної давності не зверталися. Однак, мали можливість звернутися до суду із таким клопотанням. З урахуванням викладеного, апеляційний суд не приймає посилання відповідача в апеляційній скарзі про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин строків спеціальної позовної давності. За таких обставин, розрахунок, наведений ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не може бути прийнятий до аги, оскільки він зроблений без урахування неустойки. В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні. З огляду на вищенаведене, також не можуть бути прийняті доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставного нарахування відсотків за користування кредитними коштами після направлення ОСОБА_4 вимоги про дострокове повернення кредиту. Пунктом 3.4 кредитного договору, сторони узгодили порядок дострокового повернення Кредитних ресурсів. Зокрема, право банку припинити видачу кредитних ресурсів, відмовити позичальнику у продовженні строку дії цього Договору, а також вимагати дострокового повернення Кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього Договору, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Так, умовами договору передбачено, що у випадку вимоги Банку про дострокове повернення Кредитних ресурсів та сплату процентів Позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані Кредитні ресурси та сплатити всі проценти протягом десяти банківських днів з моменту отримання вимоги Банку. Банк може повідомляти позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням або шляхом доставки нарочним Позичальнику за вказаною адресою . Дострокове повернення Кредитних ресурсів та сплата процентів не звільняють Позичальника від відповідальності, передбаченої розділом 6 Договору, за порушення умов цього Договору. Так, з матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2008 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» направило на адресу ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення кредиту, в якій зазначено, що станом на 15 вересня 2008 року її заборгованість з повернення суми кредиту становить 269443,17 грн. (т. 1 а.с. 22). З копії повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що вищевказану вимогу представник ОСОБА_2 отримав 18 вересня 2008 року (т. 1 а.с. 22, зворот). Разом з тим, вбачається, що ОСОБА_2 заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року не оскаржувала, що фактично свідчить про погодження боржника із визначеним судом розміром заборгованості, в ході розгляду справи також не посилалась на безпідставне нарахуванням банком відсотків, тощо. Окрім цього, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, проте зміна строку кредитування не припиняє обов`язку з повернення тіла кредиту. Щодо листа, надісланого на адресу ОСОБА_1 колегія суддів зазначає, що його неможливо розцінювати як вимогу про дострокове погашення заборгованості, оскільки відповідні посилання в ньому відсутні (т. 1 а.с. 21). З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2011 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 28 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: