Постанова 4807 № 334/1421/21

Дата документу 23.11.2021 Справа № 334/1421/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/1421/21 Головуючий у 1 інстанції: Ісаков Д.О. Провадження № 22-ц/807/3576/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. при секретарі: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог: Відділ реєстрації фізичних осіб по Вознесенівському району Управління державної реєстрації фізичних осіб Запорізької міської ради, Відділ по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_3 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання неповнолітньої дитини без згоди батька,- В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійних вимог: Відділ реєстрації фізичних осіб по Вознесенівському району Управління державної реєстрації фізичних осіб Запорізької міської ради, Відділ по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_3 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання неповнолітньої дитини без згоди батька. В обґрунтування позову, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 зазначала, що перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі з 11 червня 2010 року по 22 жовтня 2018 року. У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , який після розірвання шлюбу, постійно мешкає з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить матері позивача - ОСОБА_3 . Разом з тим, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві власності та знаходиться в іпотеці. Станом на день звернення із позовом, реєстрація місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не була проведена. Позивач отримала відповідь Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, в якій роз`яснено, що для реєстрації місця проживання дитини окрім заяви матері потрібна згода батька. ОСОБА_1 зазначала, що впродовж майже тижня у лютому 2019 року, вона, з метою запропонувати ОСОБА_2 надати дозвіл на реєстрацію сина за місцем її фактичного проживання, приходила за адресою його мешкання, проте не застала відповідача дома. Телефон відповідача заблоковано. Посилаючись на те, що дитині необхідно йти до першого класу, ОСОБА_1 просила суд надати їй дозвіл на здійснення реєстрації дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою місця реєстрації бабці, а саме: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача судовий збір. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона зверталась до ОСОБА_2 щодо вирішення питання про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 . Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 були прийняті заходи щодо реєстрації місця проживання дитини, а саме здійснено реєстрацію в електронній черзі Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про що завчасно рекомендованим листом було повідомлено позивачку. Втім, ОСОБА_1 для вирішення питання щодо отримання від відповідача дозволу на реєстрацію дитини не відреагувала, у призначений день та час не прибула та не повідомила про причини її неявки, та не запропонувала здійснити таку реєстрацію в будь-який інший день. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись, на його необґрунтованість та незаконність, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2021 рокускасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не звернув увагу та проігнорував факти, що свідчать про відсутність у батька дитини бажання зареєструвати дитину за своїм місцем реєстрації. Адже батько, ОСОБА_2 , зареєстрований у квартирі у АДРЕСА_3 , яка належить йому на праві спільної часткової власності. Проте, майже за три роки проживання разом, скаржниця так і не змогла переконати відповідача в необхідності реєстрації сина в квартирі АДРЕСА_4 , де вони проживали разом і де відповідач зареєстрований. Дії відповідача щодо реєстрації в електронній черзі Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, суд, на думку ОСОБА_1 , повинен був оцінити критично, оскільки ОСОБА_2 здійснив таку реєстрацію без узгодження дати та часу реєстрації, на свій розсуд, саме на робочі години скаржниці. Суд не прийняв до уваги довідку з місця роботи ОСОБА_1 , яка підтверджує неможливість зв`явитися до центру реєстрації фізичних осіб по Вознесенівському району 14 квітня 2021 року на 9.00 з поважних причин. Суд також не прийняв до уваги та не правильно зробив висновки стосовно бажання та спроби ОСОБА_1 отримати від ОСОБА_2 згоду на реєстрацію дитини. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також зазначає, що після ознайомлення з рішенням суду вона знову звернулась до ОСОБА_2 з письмовим проханням щодо здійснення реєстрації місця проживання їхнього сина за адресою реєстрації відповідача. Проте, ОСОБА_2 в котре відмовився реєструвати сина за своєю адресою. Всупереч рішенню суду, він здійснив запис до електронної черги у відділ реєстрації фізичних осіб по Вознесенівському району аби зареєструвати сина за адресою АДРЕСА_1 . Натомість, 03 вересня 2021 вони отримали відмову в реєстрації сина за зазначеною адресою, оскільки згідно п. 18 «Правил реєстрації місця проживання затверджених постановою КМУ від 2 березня 2016р. (У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце поживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмовою згоди другого з батьків (крім випадків коли,місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішення органу опіки та піклування). В центрі реєстрації спеціалісти центру та начальник роз`яснили ОСОБА_2 що згідно чинного законодавства та правил реєстрації в іпотечній квартирі не здійснюють реєстрацію дітей. І батько може зареєструвати сина за своїм містом реєстрації у м. Запоріжжі, або, якщо він не бажає зареєструвати сина разом з собою, а хоче зареєструвати за місцем його фактичного проживання, а саме за адресою АДРЕСА_1 ,то це можливо зробити тільки за рішенням суду. Таким чином, відмова в реєстрації дитини за адресою її фактичного проживання у АДРЕСА_1 порушує права сина ОСОБА_1 на вільний вибір місця проживання та суперечить його інтересам. У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_3 містяться доводи, аналогічні доводам, наведеним в апеляційній скарзі. Також, ОСОБА_5 зазначає, що відсутність реєстрації місця проживання її онука ОСОБА_4 за місцем його фактичного проживання, суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію його прав і свобод, які гарантовані Конвенцію про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України та законами України, зокрема право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист. Просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_6 зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_1 просила суд надати їй дозвіл на реєстрацію місця проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі АДРЕСА_5 без згоди батька ОСОБА_2 . Впродовж розгляду справи позивач своїх позовних вимог не змінювала. Проте, під час розгляду справи позивач постійно зауважувала саме на необхідності реєстрації дитини у квартирі АДРЕСА_4 , 1/2 частки якої належить відповідачу на праві власності. Отже, такі доводи позивача правомірно не було взято до уваги місцевим судом, оскільки вони вочевидь не стосуються заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. ОСОБА_6 зазначає, що Крім не має можливості зареєструвати свого сина у належній йому на праві спільної часткової власності квартирі АДРЕСА_4 , оскільки іншим співвласником цієї квартири, за досягненню між ними домовленістю, вказана квартира виставлена на продаж та реєстрація у цій квартирі малолітньої дитини фактично зробить неможливим її відчуження. ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши позовні вимоги та доводи позивача, положення вимог чинного законодавства України цілком обґрунтовано та правомірно у рішенні, що наразі оскаржується ОСОБА_1 , дійшов до висновку про безпідставність та незаконність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Так, ОСОБА_1 просить надати їй дозвіл на реєстрацію дитини у квартирі АДРЕСА_5 без згоди батька ОСОБА_2 . При цьому, пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 визначено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Втім, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . В своїй позовній заяві вона просить суд зареєструвати малолітню дитину в квартирі, в якій не зареєстровано місце проживання ні матері, ні батька малолітнього ОСОБА_4 . Крім того, позивач не є ні співвласником, ні власником вказаної квартири. Отже, такі позовні вимоги ОСОБА_1 суперечать вимогам чинного законодавства України. Крім вищенаведеного, ОСОБА_2 посилається на те, що предметом цього спору є надання дозволу на реєстрацію місця проживання неповнолітньої дитини без згоди батька. ОСОБА_1 в своєму позові стверджувала, що не може зареєструвати місце проживання дитини саме, начебто, з причини не надання ним дозволу на це. Втім, наразі в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , з посиланням на положення пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, акцентує увагу суду апеляційної інстанції на тому, що навіть при дотриманні та виконанні всіх вимог в присутності батька та наданні ним письмової згоди таке рішення не буде прийнято, оскільки місцем проживання дитини разом матір`ю є квартира в якій жоден з батьків дитини не зареєстрований. Отже, такі доводи скаржниці фактично зводяться до іншого предмету спору, ніж виник між сторонами по справі. ОСОБА_1 вже не обґрунтовує заявлені позовні вимоги фактом перешкоджання відповідачем у реєстрації місця проживання дитини. Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2021 року - без змін. ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити її з підстав, наведених у скарзі. Третя особа - ОСОБА_7 також підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , просила скасувати рішення, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається та визнається учасникам справи, що у період з 11 червня 2010 року по 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси (справа № 523/2332/18) (а.с. 14). Від вказаного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (а.с. 12). Судовим наказом Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 334/6827/18 від 18 вересня 2018 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 13). Згідно з даними паспорта громадянина України ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8, зворот). Квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на праві власності та знаходиться в іпотеці (а.с. 18-22). ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 (а.с. 6, зворот). Ѕ частка зазначеної квартири належить ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 16). Квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 07 вересня 1999 року № 1075 (а.с. 18). З актів про фактичне проживання осіб, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 проживає чотири людини: ОСОБА_7 , її мати ОСОБА_8 , донька ОСОБА_1 , онук ОСОБА_4 (а.с. 10, 11). З довідки ДНЗ (ясла-садок) № 18 «Бджілка» Запорізької міської ради Запорізької області від 29 січня 2021 року вбачається, що син ОСОБА_1 - ОСОБА_4 відвідує ДНЗ (ясла-садок) № 18 «Бджілка» Запорізької міської ради Запорізької області з 19 листопада 2018 року (а.с. 26). З довідки від 23 лютого 20201 року вбачається, що ОСОБА_1 , працює в Запорізькому національному університеті на посаді доцента кафедри фізичного виховання (а.с. 23). Вбачається також, що 19 лютого 2021 року ОСОБА_1 до відділу реєстрації фізичних осіб по Вознесенівському району управління державної реєстрації фізичних осіб департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, було подано заяву про реєстрацію дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27). За наслідками розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 було відмовлено у реєстрації дитині за вказаною адресою у зв`язку з порушенням ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02 березня 2016 р. № 207 (У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування) (а.с. 27, зворот). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд надати їй дозвіл на здійснення реєстрації дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою місця реєстрації бабці, а саме: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що відповідачем такої згоди в добровільному порядку не надано. За змістом вимог статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (стаття 5 ЦПК України ). Підставою позову є фактичні обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин сторін. Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Судом встановлено, що між сторонами досягнуто згоди про проживання дитини із матір`ю і спору, який підлягав би вирішенню на підставі статті 161 СК України, між сторонами немає. За приписами частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей. Згідно із пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника. Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про те, що батько дитини відмовляється надати згоду на реєстрацію дитини за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, та не заперечується ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. Перевіряючи доводи апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (справа «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (пункт 67), «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (пункт 45). Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Так, колегія суддів бере до уваги, що відсутність реєстрації дитини не відповідає її інтересам. Разом з тим, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 905/2260/17 зазначено, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. За матеріалами цієї справи встановлено, що ОСОБА_1 просить надати їй дозвіл на реєстрацію дитини без згоди батька за адресою, в якій не зареєстровано жодного з батьків дитини, що суперечить закону, оскільки визначений нормативно-правовим актом порядок реєстрації місця проживання дітей до 14 років, дозволяє реєструвати місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, виключно разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків. Таким чином, колегія суддів враховує, що, навіть позитивне вирішення позову в цьому провадженні не може призвести до настання такого правового результату, що призведе до дієвого та очевидного відновлення права позивача (дитини). Посилання в апеляційній скарзі на те, що зареєструвати дитину за адресою її фактичного проживання можливо за рішенням суду, є безпідставними, оскільки не відповідають обраному ОСОБА_1 способу захисту. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2021 року у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 02 грудня 2021 року. Головуючий: Судді: