Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/3398/16-ц

Дата документу 21.09.2021 Справа № 334/3398/16-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/3398//16 Головуючий у 1 інстанції: Козлова Н.Ю. Провадження № 22-ц/807/1766/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. при секретарі: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 зазначала, що сторони, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 отримали у спадщину по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1 . 10 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було в простій письмовій формі було укладено попередній договір про наміри укласти в майбутньому договір купівлі-продажу належної відповідачу ОСОБА_1 1/2 частини вказаної квартири на користь ОСОБА_2 за 22000 доларів США. Після сплати ОСОБА_2 частини суми за 1/2 вказаної квартири у розмірі 13000 доларів, сторонами було складено додаткову угоду до договору про наміри у простій письмовій формі, в якому ОСОБА_1 визнала факт отримання нею 13000 доларів США та зобов`язалась укласти основний договір купівлі-продажу 1/2 належної їй частини вказаної квартири в строк не пізніше 30 вересня 2013 року. Всього позивачем в рахунок майбутньої угоди купівлі-продажу частини квартири було передано відповідачу загальну суму у розмірі 18000 доларів США, що підтверджується договорами укладеними сторонами в простій письмовій формі від 10 липня 2010 року та від 27 вересня 2012 року. ОСОБА_2 зазначила, що 30 вересня 2013 року угода про купівлю-продаж 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 не відбулась з вини ОСОБА_1 , яка перестала відповідати на телефонні дзвінки та почала уникати зустрічі з позивачем. Після встановленого сторонами строку у ОСОБА_2 відпала необхідність у придбанні вказаного майна і вона 06 травня 2016 року звернулась до ОСОБА_1 у письмовій формі з вимогою повернути отримані нею грошові кошти, надіславши листа поштою, однак станом на час пред`явлення позову відповідач жодних дій щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів від відповідача не надходило. У зв`язку з тим, що укладені сторонами договори є нікчемними в силу ст. 220 ЦК України та не можуть створювати для сторін юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, ОСОБА_2 просила суд, відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України, стягнути з ОСОБА_1 безпідставно отримані нею грошові кошти у розмірі 18000 доларів США, що в еквіваленті складає 450000 грн., а також витрати понесені по сплаті судового збору у розмірі 4500 грн. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 18000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 07 березня 2018 року 474120 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4500 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 241,20 грн. в дохід держави. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року скасовано. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди. В обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_1 зазначила, що за договором, укладеним між нею та ОСОБА_4 в простій письмовій формі 10 липня 2010 року, ОСОБА_2 зобов`язалась виплатити 22000 доларів США до 30 вересня 2013 року за Ѕ квартири, яка перейшла у спадок, а ОСОБА_1 зобов`язалась після повного розрахунку відмовитися від своєї Ѕ частки квартири на користь ОСОБА_2 . Натомість, станом на 30 вересня 2013 року ОСОБА_2 повернула тільки 18000 доларів, і більше на телефонні дзвінки не відповідала. Тобто, укладений договір є невиконаним, оскільки борг ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складає 4000 доларів США. Позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вважає таким, що спрямований на заволодіння її майном. Так, він був поданий з використанням неправильних персональних даних ОСОБА_1 зокрема: фотокопії паспорту, який станом на день подачі позову втратив чинність, невірної адреси реєстрації. Оскільки станом на сьогоднішній день свою Ѕ частку квартири ОСОБА_1 фізично повернути не може (у зв`язку з примусовим виконанням заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року за позовом ОСОБА_2 ) вона вважає, що її порушене право може бути захищено шляхом стягнення коштів, в сумі 114115,16 грн., які перераховані ВДВС ОСОБА_2 після продажу квартири. Оскільки ОСОБА_4 не може повернути ОСОБА_1 Ѕ частку квартири, вважає, що поверненню підлягають грошові кошти від реалізації цієї частки, які є збитками ОСОБА_1 , та безпідставно набуті ОСОБА_4 . Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 суму у розмірі 114115,16 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2020 року позови об`єднані в одне провадження. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 13918,62 доларів США, що еквівалентно 389164,84 грн. на час ухвалення рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 4500 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 , а позов ОСОБА_1 задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги, ОСОБА_1 , зазначає, що суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають обставинам справи. Так, в матеріалах справи міститься Договір між сестрами/власниками (спадкоємцями) квартири померлої матері, від 10 липня 2010 року, укладений у простій письмовій формі, відповідно до якого ОСОБА_1 виявляє бажання відмовитися від своєї 1/2 частки квартири у разі, якщо ОСОБА_2 оплатить їй 22000 дол. США. Натомість в оскаржуваному рішенні зазначено про намір укласти договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Посилання суду на те, що 30 вересня 2013 року угода про купівлю-продаж 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 не відбулась з вини відповідача, яка перестала відповідати на телефонні дзвінки та почала уникати зустрічі з позивачем, також не відповідають дійсності та спростовуються Вайбер листуванням ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , яке міститься в матеріалах справи, та підтверджує їх спілкування. Крім того, в матеріалах справи також відсутній лист з вимогою ОСОБА_2 щодо повернення коштів. ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи достатньо доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_2 почала виконувати умови простого письмового договору від 10 липня 2010 року і сплатила ОСОБА_1 18000 доларів США, а 4000,00 доларів США не сплатила та у подальшому з метою заволодіння 1/2 частки квартири звернулася до суду про стягнення боргу заздалегідь надавши суду неправдиві данні щодо адреси реєстрації та проживання ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_2 здавала квартиру в найм, отримувала за це кошти, незважаючи на те, що Ѕ частини квартири належала ОСОБА_1 . Отже, скаржниця зазначає, що її незаконно позбавили власності на Ѕ частину квартири, а суд першої інстанції не оцінив достатність доказів і їх взаємний зв`язок, ухваливши рішення в порушення конституційних норм та міжнародної практики вирішення спорів. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року залишити без змін, а скаргу без задоволення. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, врахував те, що в ході виконавчого провадження з примусового виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року, їй було перераховано грошові кошти у розмірі 114115,16 грн. Вважає, що доводи апеляційної скарги не підтверджують неправомірності прийнятого рішення. Крім того, в апеляційній скарзі не зазначено, які саме норми матеріального права неправильно застосовано судом, та які норми процесуального права порушено в оскаржуваному рішенні. ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 зазначає, що звертаючись до суду з позовом у червні 2016 року, нею було вказано останню відому адресу місця реєстрації ОСОБА_1 , а доказів того, що позивач була обізнана про зміну ОСОБА_1 паспорту, матеріали справи не містять. Докази та клопотання, які ОСОБА_1 , долучено до апеляційної скарги, вважає такими, що не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки, всупереч п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, скаржницею не обґрунтовано неможливість їх подання під розгляду в суді першої інстанції. ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити її з вищевказаних підстав. Представник ОСОБА_2 ОСОБА_7 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Так, до апеляційної скарги ОСОБА_1 долучено клопотання про виклик свідків. У клопотанні зазначено, що у зв`язку з карантином, ОСОБА_1 була позбавлена можливості явку всіх можливих свідків у справі. Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегією суддів в судовому засіданні протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні вищезазначеного клопотання оскільки ОСОБА_1 не зазначено, для з`ясування яких обставин необхідно викликати свідків, в чому полягає винятковість випадку в розумінні частини третьої статті 367 ЦПК України необхідності виклику свідків. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Так, встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалам справи. та визнається учасниками справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 30), після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 липня 2010 року 1/2 вказаної квартири у спадок було отримано доньками померлої: ОСОБА_2 , та 1/2 ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 46, зворот, 48). 10 липня 2010 року в простій письмовій формі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір (т. 1 а.с. 68), з якого вбачається, що ОСОБА_2 зобов`язалась виплатити ОСОБА_1 22000 дол. США за Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Оплату зобов`язалась здійснювати частинами: 7000 дол. США до 30 вересня 2010 року, іншу частину у розмірі 15000 дол. США зобов`язалась виплатити до серпня 2012 року. ОСОБА_1 , в свою чергу, зобов`язалася після остаточного розрахунку відмовитися від своєї Ѕ частки квартири на користь ОСОБА_2 . Встановлено також, та визнається учасниками справи, що на виконання вищезазначеного договору ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_1 13000 дол. США (т. 1 а.с. 68, зворот). Після сплати вищевказаної суми, між сторонами було укладено додаткову угоду від 27 вересня 2012 року також у простій письмовій формі, яка є продовженням Договору від 10 липня 2010 року (т. 1 а.с. 69). За умовами Додаткової угоди від 27 вересня 2012 року ОСОБА_1 було підтверджено факт отримання від ОСОБА_2 13000 дол. США . ОСОБА_1 зобов`язалась при отриманні суми залишку у розмірі 9000 дол. США за Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 оформити документи на її ім`я. Взаєморозрахунок сторони зобов`язались провести не пізніше 30 вересня 2013 року. На виконання вищезазначеної домовленості від 27 вересня 2012 року ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_5 5000 дол. США (т. 1 а.с. 69, зворот). Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на 05 лютого 2013 року ОСОБА_2 передано ОСОБА_1 18000 дол. США. Встановлено також, що 30 вересня 2013 року між сторонами договір щодо відчуження 1/2 спадкової квартири укладений не був. 05 травня 2016 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_9 на підставі довіреності, надіслано на адресу ОСОБА_1 вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 18000 дол. США (еквівалентно 450000 грн.) (т. 1 а.с. 14, 16). Вищевказана вимога 06 травня 2016 року направлена на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується описом вкладення поштового відправлення та копією квитанції (т. 1 а.с. 15). 01 червня 2016 року, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перестала відповідати на телефонні дзвінки ОСОБА_2 , остання звернулась до суду з позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 18000 дол. США (еквівалентно 450000 грн.), оскільки кошти ОСОБА_1 отримано безпідставно (т. 1 а.с. 2-3). Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму у розмірі 18000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 07 березня 2018 року 474120 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4500 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 241,20 грн. в дохід держави (а.с. 72-74). 05 липня 2018 року до Дніпровського відділу ДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області на виконання надійшов виконавчий лист № 334/3398/16-ц виданий 03 травня 2018 року Леніським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 474120 грн. (т. 1 а.с. 173). 23 серпня 2018 року державним виконавцем була складена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 . 07 вересня 2018 року в порядку реалізації арештованого майна, державним виконавцем до ДП «СЕТАМ» було направлено заявку на реалізацію 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 . 18 жовтня 2018 року ДП «СЕТАМ» були проведені електронні торги з реалізації 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 . Згідно протоколу № 363429 лот № 305605 від 18 жовтня 2018 року, затвердженого ДП «СЕТАМ», переможцем електронних торгів визначена ОСОБА_10 . Сума коштів, яка була внесена покупцем на рахунок обліку депозитних сум Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області становить 127655,30 грн., сума гарантійного внеску у розмірі 6718,70 грн. перераховані на рахунок Державного підприємства «СЕТАМ». 01 листопада 2018 року, після проведення електронних торгів, переможцю електронних торгів ОСОБА_10 державним виконавцем був виданий акт про проведені електронні торги з реалізації нерухомості (т. 1 а.с. 174). Відповідно платіжного доручення № 8896 від 25 жовтня 2018 року грошові кошті, які надійшли від реалізації нерухомого майна, у розмірі 114115,16 грн. були перераховані стягувачу ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 175). У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпровського ВДВМ м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ГУ Державної казначейської служби України в Запорізькій області, третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області (справа № 334/6859/19). Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV). Так, згідно з даними Реєстру, рішенням Ленінський районний суд м. Запоріжжя від 22 вересня 2020 року (№334/6859/19) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року рішення Ленінський районний суд м. Запоріжжя від 22 вересня 2020 року залишено без змін. Також, у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із заявою про скасування заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року по цій справі. Після скасування заочного рішення по цій справі, ОСОБА_1 заявлено зустрічний позов про стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 114115,16 грн., які є збитками ОСОБА_1 , оскільки вони стягнуті на виконання заочного рішення, яке було скасовано. Висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18000 дол. США ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 кошти були отримані без достатніх правових підстав, оскільки договір від 10 липня 2010 року є нікчемним через недотримання сторонами вимог законодавства в частині його нотаріального посвідчення. З зазначеним висновком колегія суддів погоджується в повному обсязі. Так, згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами ч. 1 ст. 635 Ц К України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема квартири чи її частини, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Отже, перед державною реєстрацією укладення договору передує його нотаріальне посвідчення. Згідно із ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. За приписами ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Договори від 10 липня 2010 року та від 27 вересня 2012 року є нікчемними (недійсними), оскільки при їх укладанні не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення. При цьому, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що намір ОСОБА_1 відмовитися від своєї Ѕ частки квартири на користь ОСОБА_2 після отримання від останньої коштів за цю частку квартири, свідчить саме про намір укладення договору купівлі-продажу. За таких обставин, судом першої інстанції вірно застосовано до вказаних правовідносин норми ст. 657 ЦК України. Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані із його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Таким чином, у справі, яка переглядається, судом встановлено, що Договори від 10 липня 2010 року та від 27 вересня 2012 року є нікчемними, встановлено також, що за наведеними правочинами ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 18000 дол. США, які остання не повернула. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша 1212 ЦК України. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України). Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України. Ураховуючи наведене, грошові кошти передані позивачем за нікчемними правочинами підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що грошові кошти, передані ОСОБА_2 на часткове виконання нікчемного договору, підлягають стягненню, як безпідставно набуті. Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів, які останньою були отримані внаслідок реалізації Ѕ частки квартири, здійсненої на виконання заочного рішення, яке в подальшому було скасовано, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Проте, зазначаючи про те, що ОСОБА_2 на виконання письмового договору від 10 липня 2010 року сплатила ОСОБА_1 18000 дол. США, а потім перестала виконувати його умови, з метою, в подальшому заволодіти Ѕ часткою квартири, ОСОБА_1 не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного. Посилання скаржниці на те, що ОСОБА_2 навмисно при зверненні до суду з позовом було зазначено невірну адресу відповідача, також належними доказами не підтверджено. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошові кошти у сумі 114115,16 грн. ОСОБА_4 отримані внаслідок виконання рішення, яке в подальшому було скасовано, проте, враховуючи, що за наслідками розгляду позову ОСОБА_2 суд дійшов висновку про його обґрунтованість, у ОСОБА_2 не виникло кондикційне зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо повернення цих коштів. Натомість, судом першої інстанції при визначенні розміру грошових коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 (18000 дол. США, що на час ухвалення рішення суду еквівалентно 503280 грн.), було враховано кошти, які вже були отримані ОСОБА_2 за рахунок ОСОБА_1 в порядку виконання заочного рішення (114115,16 грн.). Отже, доводи апеляційної скарги в частині того, що окрім стягнутих коштів, ОСОБА_1 також була позбавлена Ѕ частки квартири, не є підставою для скасування рішення, оскільки судом були враховані кошти від реалізації нерухомого майна. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного аргументи апеляційної скарги не свідчать про наявність правових підстав для скасування рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року, у зв`язку з чим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскаржуване рішення суду відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 30 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: