Постанова 4812 № 490/9589/18

28.04.21 22-ц/812/786/21 Справа номер 490/9589/18 Головуючий суду першої інстанції Афоніна С. М. Провадження номер 22-ц/812/786/21 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2021 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Горенко Ю. В., за участі: стягувача ОСОБА_1 , державного виконавця Рижик Ю. О., представника боржника Мотельчук Ю. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана через його представника ОСОБА_3 , на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2021 року, постановлену о 17 год 25 хв під головуванням судді Афоніної С. М. в приміщенні суду в м. Миколаєві, повний текст якої складено 23 лютого 2021 року, за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо проведення розрахунку заборгованості по аліментам та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Центрального районного суду м.Миколаєва вказану скаргу на дії державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Інгульський ВДВС м.Миколаєва), яку у подальшому уточнювала та обґрунтовувала наступним. На примусовому виконанні в Інгульському ВДВС м.Миколаєва перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання п`ятьох дітей у частині його заробітку (доходу). З метою перерахунку аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 у розмірі середньої заробітної плати для працівників Миколаївської області ОСОБА_1 звернулася до державного виконавцяІнгульського ВДВС м.Миколаєва, який здійснив відповідний розрахунок. Однак, на думку ОСОБА_1 , вказаний розрахунок є помилковим, оскільки не враховує статистичних даних Державної служби статистики України, у зв`язку з чим нарахування аліментів є заниженим. Посилаючись на порушення державним виконавцем положень ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.195 СК України, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва щодо проведення розрахунку заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів за період з січня 2019 року по квітень 2020 року. Зобов`язати державного виконавця вказаного відділу у виконавчих провадженнях № 57969075 та №60919470 за період з січня 2019 року по квітень 2020 року здійснити перерахунок заборгованості по аліментах відповідно до вимог ст.195 СК України. Державний виконавець проти задоволення скарги заперечував, посилаючись на те, що розрахунок аліментів було здійснено з урахуванням положень чинного законодавства про те, що нарахування аліментів здійснюється із суми, яка залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. ОСОБА_2 через свого представника також заперечував проти задоволення скарги, посилаючись на неправильне тлумачення ОСОБА_1 законодавства. Розпорядженням голови Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2020 року справу було передано до Заводського районного суду м. Миколаєва у зв`язку з неможливістю утворення нового складу суду. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії головного державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва Пєрєвєрзєвої Н. М. щодо нарахування розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 у зведеному виконавчому провадженні №62224130, до складу якого входять виконавче провадження №60919470 з виконання виконавчого листа №2/490/3051 від 10.12.2019 та виконавче провадження №57969075 з виконання судового наказу №2-н/490/1057/2018 від 11.12.2018, за період з 01 січня 2019 року по 01 квітня 2020 року. Державного виконавця Інгульського ВДВС м.Миколаєва, на виконанні якого знаходитьсязведене виконавче провадження №62224130, зобов`язано здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньок: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та синів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за період з 01 січня 2019 року по 01 квітня 2020 року. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 . Стягувач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначала, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Інгульський ВДВС м.Миколаєва у поданому відзиві вказував, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального права, а тому повинна бути скасована, а у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні Інгульського ВДВС м.Миколаєва з грудня 2019 року перебуває виконавче провадження №60919470 з виконання виконавчого листа №2/490/3051 від 10.12.2019 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/10 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2018 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до 23 років, а також з грудня 2018 року виконавче провадження №57969075 з виконання судового наказу №2-н/490/1057/2018 від 11.12.2018 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі Ѕ частини заробітку платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2018 року і до досягнення ними повноліття. 01 червня 2020 року вищезазначені виконавчі провадження об`єднано у зведене виконавче провадження №62224130. За інформацією Державної податкової служби України та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність та перебуває на спрощеній системі оподаткування. Обсяг доходу у декларації за 2019 рік вказано 5789 грн. У березні та квітні 2020 року державним виконавцем Інгульського ВДВС м.Миколаєва здійснено розрахунки заборгованості по аліментах за вищевказаними виконавчими провадженнями, з яких випливає, що державний виконавець визначав аліменти із середньої заробітної плати працівника Миколаївської області за вирахуванням податку та обов`язкових платежів. Згідно з частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень. Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини 2 статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713. Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників. Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об`єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, тобто для обрахування суми обов`язкових податків та зборів у разі отримання особами реального заробітку (доходу). Стаття 6 Податкового кодексу України визначає, щоподатком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Відповідно до статті 22 ПК України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку. Отже, за змістом ПК України, об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є реальне майно та реальні дії з отримання доходів, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу. Проте середня заробітна плата для даної місцевості, із якої розраховуються аліменти у разі виникнення заборгованості в особи, яка не працювала або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, не належить до доходу (прибутку) або його частини, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника реального податкового обов`язку. Тобто середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник не є реальною і не може бути об`єктом оподаткування. З огляду на наведене, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №759/1727/16, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 є правильним, оскільки відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин, у мотивувальній частині ухвали зазначив відповідні норми законодавства, навів їх зміст, дав оцінку наданим сторонами доказам. Апеляційний суд, погоджуючись з цими висновками суду першої інстанції, вважає недоцільним повторне наведення обґрунтувань на спростування доводів апеляційної скарги, які вже були оцінені судом. Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що хоча пункт перший статті 6 Конвенції і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Гарсіа Руїз проти Іспанії»). З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вона є законною та обґрунтованою. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді С. Ю. Колосовський О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 28 квітня 2021 року.