Постанова 4812 № 490/9589/18

16.03.20 22-ц/812/500/20 Єдиний унікальний номер судової справи 490/9589/18 Номер провадження 22-ц/812/500/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 16 березня 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Колосовського С.Ю., Лисенка П.П., з секретарем судового засідання Горенко Ю.В., за участі: позивача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 16 жовтня 2019 року, під головуванням судді Чулупа О.С., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, УСТАНОВИЛА: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2015 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей та повнолітню дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка вже досягла повноліття, але продовжує навчання на першому курсі факультету економіки Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги. Разом з позивачем ОСОБА_1 проживають ще четверо дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком яких є відповідач, та які знаходяться повністю на її утримані, оскільки відповідач ОСОБА_3 добровільно матеріальної допомоги на їх утримання не надає, у зв`язку із чим позивач вимушена була звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей. З огляду на таке позивач не має можливості самостійно забезпечити повнолітню дочку на час її навчання у навчальному закладі. Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що відповідач працює та має відповідні доходи, що підтверджується відомостям з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, позивач просила позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/2 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову та до закінчення навчання, або до досягнення нею 23-річного віку. Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надала до суду письмові пояснення, в яких просила суд врахувати матеріальне становище повнолітньої дитини та її можливість самостійно оплачувати своє навчання. Крім того зазначала, що судовим наказом Центрального районного суду міста Миколаєва у справі №490/9587/18 стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання чотирьох неповнолітніх дітей у розмірі 50% його доходу. Посилаючись на зазначені обставини, просила у задоволені позову відмовити. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 березня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_6 . Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2018 року і до закінчення ОСОБА_6 навчання, але не більше ніж до 23 років. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення аліментів на утримання дитини, що продовжує навчання в розмірі 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача. При цьому, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції врахував матеріальне положення відповідача та виходив з положень ст.199 СК України. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За умовами частин першої та другої ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються Главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199,200,201 СК України). Так, ст.199 СК України передбачено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Зазначений обов`язок, згідно з засадами ч.6 ст.7 СК України, в рівній мірі стосується обох батьків та покладається на них за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на навчання має той з батьків з яким фактично проживає син, дочка, які продовжують навчання, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Відповідно до ст.ст.199,200 СК України обов`язок батьків утримувати повнолітню дочку, сина, які продовжують навчання, виникає за обов`язковою сукупністю таких юридичних фактів, як певний вік (від 18 до 23 років), продовження ними навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі і наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Аналогічні положення закріплені у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року, в якому роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. До відносин між батьками і дочкою, сином, щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 СК України. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 СК України, тобто, розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, визначається з урахуванням матеріального становища сторін, стану здоров`я платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних членів сім`ї та інших обставин, що мають істотне значення. Відповідно до ст.191 СК України аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. З матеріалів справи убачається, що сторони є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (20 грудня 2019 року відбулася зміна прізвища та імені на ОСОБА_10 ), яка досягла повноліття та навчається у Миколаївському національному університеті імені В.О. Сухомлинського, факультет економіки, денна форма навчання. Термін навчання з 01 вересня 2018 року по 30 червня 2022 року (а.с.5,14). З системно-логічного аналізу викладених вище обставин слідує, що ОСОБА_2 має право на отримання аліментів у зв`язку з продовженням навчання і до досягнення нею 23 років, та такий обов`язок по утриманню поширюється на обох батьків, за умови, що вони можуть надавати таку матеріальну допомогу. Оскільки ОСОБА_2 потребує матеріальної допомоги, а її батько є працездатною особою та може її надавати, а також виходячи з положень ст.ст.199,200 СК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача підлягають стягненню аліменти на утримання повнолітньої дочки у зв`язку з продовженням нею навчання. Визначаючи розмір аліментів, які підлягають до стягнення на користь позивача, у вигляді 1/10 частки від заробітку (доходу), районним судом враховано матеріальне становище батька, наявність у нього на утриманні інших неповнолітніх дітей. Отже, враховуючи матеріальні можливості батька та його законний обов`язок щодо утримання інших неповнолітніх дітей, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що з відповідача за доцільне стягнути на користь позивача аліменти на період навчання їх доньки в розмірі 1/10 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно. При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин справи, зокрема, не з`ясовано вартість навчання повнолітньої доньки, яка навчається за державним замовленням, оскільки обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, а отже суд першої інстанції визначив розмір аліментів на дитину з батька у відповідності до встановлених обставин, що мають значення для вирішення цього питання та вимог закону. Посилання відповідача на те, що він взагалі не може надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній дочці, оскільки на його утриманні перебувають четверо неповнолітніх дітей, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки відповідач є особою працездатного віку та має задовільний стан здоров`я (протилежного сторонами не доведено). До того ж, вищевказані обставини не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку утримувати повнолітню дитину, а відповідно до положень ст.182 СК України, є підставою для визначення щомісячного платежу аліментів в меншому розмірі. Отже, вирішуючи спір, суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши положення статей 182,198,199,200 СК України, дійшов правильного висновку про те, що повнолітня ОСОБА_5 у зв`язку з продовженням навчання потребує матеріальної допомоги, натомість її батько, ОСОБА_3 , такої допомоги не надає, маючи при цьому можливість та обов`язок її надавати, тому стягнув з нього на користь позивача аліменти на період навчання дитини згідно з вимогами закону, навівши обґрунтований розмір аліментів, врахувавши матеріальне становище сторін, їх стан здоров`я та сімейний стан. Твердження у апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не оцінив та не врахував матеріальний стан відповідача, а також факт достатнього матеріального забезпечення повнолітньої дитини, спростовується змістом судового рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: С.Ю. Колосовський П.П. Лисенко Повний текст судового рішення складено 17 березня 2020 року