Постанова Харківський апеляційний суд № 623/2200/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року м. Харків справа №623/2200/19 провадження №22-ц/818/803/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , третя особа - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про захист прав споживача, припинення дії, яка порушує право та стягнення грошових коштів списаних із заробітної картки за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2020 року у складі судді Бєссонової Т.Д.,- в с т а н о в и в: 06 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" ( далі за текстом АТ КБ «ПриватБанк», Банк), в якому просив: визнати дії відповідача по списанню з картки Приватбанку № НОМЕР_1 , на яку позивач отримує заробітну плату, коштів у розмірі 26 451 грн. 61 коп. за період з 26.10.2018 року по 31.05.2019 року, незаконними. Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача незаконно списані кошти у розмірі 26 451 грн. 61 коп. за період з 26.10.2018 року по 31.05.2019 року. Визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування відсотків, штрафів та пені по кредитній платіжній карті/рахунку НОМЕР_2 , починаючи з 23 вересня 2016 року. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо автоматичного списання коштів у розмірі 26 451,61 грн з карти № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , на яку він отримував заробітну плату за період з 26.10.2018 по 31.05.2019. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 неправомірно списані грошові кошти з картки № НОМЕР_1 в сумі 26451,61 гривень, судовий збір у розмірі 1 536,80 грн, а всього - 27 988,41 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення у вказаній частині, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що оскільки рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23.09.2016 року по справі №623/1706/16-ц встановлено, що Кредитний договір №б/н від 30.12.2010, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 складається з анкети та заяви позичальника від 30.12.2010, Умов і правил надання банківських послуг та тарифів банку, то вказана обставина має преюдиціальне значення, й не підлягає додатковому доведенню. Відповідно до п. 2.1.1.3.5. Розділу "Правил користування платіжною карткою" Умов та Правил надання банківських послуг, копія котрих наявна в матеріалах справи №623/1706/16-ц та в матеріалах даної справи №623/2200/19, й Позивач (Позичальник) був обізнаний про вказану обставину, Боржник доручає списувати з будь якого рахунку відкритого в Банку в тому числі з Картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов`язань. Зазначає, що позивач фактично визнав наявність заборговані за кредитним договором від 30.12.2010, а тому дії Банку, в тому числі щодо погашення заборгованості шляхом договірного списання коштів з карти НОМЕР_3 , емітованої для зарахування заробітної плати, є правомірними та законними. Висновок суду про неправомірність списання коштів в сумі 26451,61 грн. є порушенням процесуального права, оскільки суд першої інстанції здійснив переоцінку обставин справи №623/1706/16-ц, що неприпустимо. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить відмовити АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2020 року залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що твердження АТ КБ «ПриватБанк» щодо визнання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30.12.2010, а також що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23 вересня 2016 року у справі № 623/1706/16-ц встановлено обставин, що мають преюдиційне значення, а саме що умовами кредитного договору від 30.12.2010 р., передбачено самостійне списання банком з будь-якому рахунку ОСОБА_1 , відкритого в Банку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов`язань не відповідають дійсності. Відповідачем не надано доказів того, що списання здійснювалось в межах чинного законодавства на підставі заочного рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23.09.2016 у справі № 623/1706/16-ц, відповідно до якого стягнуто заборгованість в сумі 20 638,55 грн., а лише за період з 26.10.2018 року по 31.05.2019 року АТ КБ "Приватбанк" автоматично списав з ОСОБА_1 грошові кошти з картки № НОМЕР_1 в сумі 26 451,61 грн. Зазначає, що виконання заочного рішення суду у справі № 623/1706/16-ц здійснювалося Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в межах виконавчого провадження № 57173505. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. З апеляційної скарги убачається, що рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2020 року оскаржується АТ КБ «ПриватБанк» в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві позичальника від 30.12.2010 процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання по сплаті коштів та не визначено розмір неустойки. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані відповідачем на підтвердження заперечень, визначені, в тому числі: відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, право відповідача проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків клієнта для погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості (п. 2.1.1.3.5 Умов). Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 30.12.2010 року анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані Банком до письмових пояснень, розмірах і порядку. що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті відповідача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин. Матеріали справи не містять доказів про те, що між сторонами укладався договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 на отримання заробітної плати, який би містив реквізити кредитного договору, передбачав реквізити рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів. що відповідач АТ КБ «ПриватБанк», не маючи розпорядження клієнта - позивача у справі, неправомірно автоматично списав кошти із картки позивача для зарахування заробітної плати для погашення заборгованості за кредитним договором. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.12.2010 ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг, до ПАТ КБ «Приватбанк» була подана анкета - заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 69-70). У анкеті-заяві позичальника від 30.12.2010 процентна ставка не зазначена. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не містять підпису ОСОБА_1 . Згідно виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» з позивача було автоматично списано з 26 жовтня 2018 року по 31 травня 2019 року 26451,61 грн для погашення простроченої заборгованості з картки НОМЕР_4 у відповідності до договору від 30.12.2010 (а.с. 17-18). З письмових пояснень представника третьої особи Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Гаврилюк Д. В. убачається, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження №57173505 з примусового виконання виконавчого листа № 623/1706/16-ц виданого Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 20638,55 грн. та судових витрат у справі у сумі 1378,00 грн., а разом 22016.55грн. 25.04.2019 надійшли грошові кошти у сумі 2070.80грн. на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконання виконавчого документа № 623/1706/16-ц, виданого 11.11.2016 про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , які перераховані: 1800.73 грн. на користь ПАТ КБ "Приватбанк" на р/р № НОМЕР_5 в ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 305299, код за ЄДРПОУ 14360570; 180.07 грн. виконавчого збору: на р/р № 31317305020012 в Казначейство України, МФО 899998, код за ЄДРПОУ 37283992, КБК 22070000; 21 грн. витрат виконавчого провадження: на р/р № 31251254111604 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код за ЄДРПОУ 34859512; 69 грн. перерахувати стягувачу ПАТ КБ "Приватбанк" як повернення авансового внеску: на р/р № НОМЕР_6 в ПАТ КБ "Приват Банк", МФО 305299, код за ЄДРПОУ 14360570. 08.05.2019 року винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 90,00грн., копію якої за вих. № 14856 направлено сторонам виконавчого провадження для відома та виконання. 30.05.2019 надійшли грошові кошти у сумі 1664.56 грн. на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 623/1706/16-ц, виданого 11.11.2016 р. суд загальної юрисдикції (Ізюмський міськрайонний суд Харківської області), про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 НОМЕР_7 , керуючись статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження", які перераховані: 1513.24 грн. на користь ПАТ КБ "Приватбанк" на р/р № НОМЕР_5 в ПАТ КБ "ПриватБанк", МФО 305299, код за ЄДРПОУ 14360570; 151.32 грн. виконавчого збору: на р/р № 31317305020012 в Казначейство України, МФО 899998, код за ЄДРПОУ 37283992, КБК 22070000 (а.с. 45-47). Частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка. Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Згідно з частиною другою статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб (пункт 26.1статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів»). Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22(далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції). Згідно з пунктом 6.4 Інструкції договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; назву отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі). Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що АТ КБ «ПриватБанк» неправомірно (без його розпорядження та згоди) списало в період з 26 жовтня 2018 року по 31 травня 2019 року з карткового банківського рахунку№ НОМЕР_1 , який відкрито на його ім`я та на який він отримує заробітну плату, грошові кошти в загальному розмірі 26 451,61 грн 26 грн. Обґрунтовуючи свої заперечення, ПАТ КБ «Приватбанк» посилалося на Тарифи банку та Витяг з Умов та Правил, викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, які є невід`ємною частиною, укладеного між сторонами кредитного договору від 30.12.2010. Умовами та Правилами, що надані відповідачем на підтвердження своїх заперечень на позов, визначено, зокрема, що клієнт доручає Банку списувати кошти з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах сум, що підлягають сплаті Банку за договором, у разі настання термінів платежів, а також списувати кошти з картрахунка у разі настання термінів платежів за іншими договорами клієнта у розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), у межах платіжного ліміту рахунку. Судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме вказані Умови та Правила розумів позивач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи відповідну заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент укладення між сторонами правочину містили умови, зокрема щодо права банку здійснювати договірне списання грошових коштів з усіх рахунків ОСОБА_1 з метою погашення заборгованості за кредитним договором. Крім того, роздруківка із сайту відповідача належним доказом бути не може, оскільки інформація у ній повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу укладення кредитного договору (30 грудня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (червень 2019 року), тобто банк міг додати до заперечень на позов Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для нього. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та Правила, відсутність в заяві-анкеті домовленості сторін щодо права АТ КБ «ПриватБанк» на списання грошових коштів з рахунків позивача, надані банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з позивачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Витяг з Умов та Правил, який міститься в матеріалах цієї справи, не містять підпису позивача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 30 грудня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді право банку списувати кошти з рахунків позивача, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах сум, що підлягають сплаті за кредитним договором. Такі висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 201/2492/16-ц. За наведених обставин не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на Умови та Правила як на підставу правомірного списання коштів з рахунку позивача. Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що оскільки рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23.09.2016 року по справі №623/1706/16-ц встановлено, що Кредитний договір №б/н від 30.12.2010 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 складається з анкети та заяви позичальника від 30.12.2010, Умов і правил надання банківських послуг та тарифів банку, то вказана обставина має преюдиціальне значення, й не підлягає додатковому доведенню та, що висновок суду про неправомірність списання коштів в сумі 26 451,61 грн. є порушенням процесуального права судом, оскільки суд першої інстанції здійснив переоцінку обставин справи №623/1706/16-ц, що неприпустимо. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення для справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23.09.2016 по справі №623/1706/16-ц не надавалася оцінка "Умовам та правилам надання банківських послуг", «Правилам користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 та "Тарифам Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, стосовно положень щодо надання Банку права списувати кошти з усіх його поточних рахунків при настанні строків що і здійснювалось банком в межах сум заборгованості. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України між сторонами не розподіляються. Керуючись ст.ст.367, 368, 369, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 вересня 2020 року в частині задоволених позовних вимог залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук