Постанова 4818 № 645/5606/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2020 року м. Харків справа № 645/5606/19 провадження № 22-ц/818/2678/20 Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Коваленко І.П., суддів: Котелевець А.В., Овсяннікової А.І., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом відшкодування матеріальної шкоди, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2019 року, ухвалене суддею Горпинич О.В., - ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом відшкодування матеріальної шкоди. Позов мотивований тим, що 07 квітня 2019 року їй прийшло повідомлення про невірно введений код до її банківської картки № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк». 08 квітня 2019 року вона звернулась до відділення АТ КБ «ПриватБанк», розташоване за адресою: м. Харків, пр-т Індустріальний, 24/31, де показала співробітнику банку телефон з цим повідомленням та просила пояснити причину направлення їй такого смс, оскільки вона ніяких дій з карткою не проводила, на що співробітник банку запропонував змінити їй пін-код на картці. 10 квітня 2019 року в її чоловіка відбулось несанкціоноване списання грошових коштів з картки Приватбанку, внаслідок чого вона зателефонувала на номер гарячої лінії відповідача 3700 та попросила заблокувати її карту, оскільки їй приходило незрозуміле за змістом смс повідомлення. 10 квітня 2019 року близько 11 години вона звернулася до відділення банку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Харків, вул. Танкопія, АДРЕСА_2 з метою отримання виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 , з якої дізналась про здійснене несанкціоноване списання грошових коштів з її картки в сумі 11500 грн., шляхом переказу на рахунок інтернет магазину, а також те, що її картка для виплат № НОМЕР_2 була закрита через Приват24 зі зняттям залишку в розмірі 82 грн. За наслідком цих подій, 10 квітня 2019 року вона звернулась до Національної поліції з заявою про внесення до ЄРДР відомостей щодо скоєного злочину, а також звернулась з повідомленням про наведені події в службу безпеки Приватбанку. Окрім того, 16 травня 2019 року нею було направлено листа АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою повернути несанкціоновано списані грошові кошти в розмірі 11582 грн, проте до цього часу відповіді на цей лист ним так і не отримано. Вважає, що її права, як споживача послуг, були порушені саме АТ КБ «ПриватБанк», що призвело до несакціонованого списання грошових коштів з відкритого в цьому банку рахунку. Тому, з метою відновлення свого порушеного права позивач звернулася до суду з даним позовом. В зв`язку з цим просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 11 582 грн. В судове засідання суду першої інстанції позивачка та її представник не з`явилися, через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив про їх задоволення. Представник відповідача Левицька А.В. в судове засідання також не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі несанкціоновано списаних грошових коштів в сумі 11582грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40грн. Не погодившись із зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк»звернувся з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідальність за усі операції, зроблені в мережі Інтеренет по картках, прив`язаним до карткового рахунку клієнта, покладається на клієнта, у зв`язку чим позовні вимоги не підлягають задоволенню. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, вислухав суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 було отримано в АТ КБ «ПриватБанк» банківську картку № НОМЕР_1 . У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 07 квітня 2019 року їй прийшло повідомлення про невірно введений код до її банківської картки № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк». 08 квітня 2019 року вона звернулась до відділення АТ КБ «ПриватБанк», розташоване за адресою: м. Харків, пр-т Індустріальний, 24/31, де показала співробітнику банку телефон з цим повідомленням та просила пояснити причину направлення їй такого смс, оскільки вона ніяких дій з карткою не проводила, на що співробітник банку запропонував змінити їй пін-код на картці. 10 квітня 2019 року в її чоловіка відбулось несанкціоноване списання грошових коштів з картки Приватбанку, внаслідок чого вона зателефонувала на номер гарячої лінії відповідача 3700 та попросила заблокувати її карту, оскільки їй приходило незрозуміле за змістом смс повідомлення. 10 квітня 2019 року близько 11 години ОСОБА_1 звернулася до відділення банку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Харків, вул АДРЕСА_3 Танкопія, АДРЕСА_2 з метою отримання виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 . Відповідно до виписки по рахунку клієнта № НОМЕР_1 від 11 квітня 2019 року за період з 01 березня 2019 року по 11 квітня 2019 року з кредитної картки було несанкціоноване списання грошових коштів з її картки на суму 11500 грн., шляхом переказу на рахунок інтернет магазину, а також те, що її картка для виплат № НОМЕР_2 була закрита через Приват24 зі зняттям залишку в розмірі 82грн. 10 квітня 2019 року нею було написано заяву до Слобідського ВП ГУНП в Харківській області про вчинення 10.04.2019 року невстановленими особами злочину, яку шахрайським шляхом заволоділи її грошовими коштами. 16 травня 2019 року ОСОБА_1 було написано заяву відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» до АТ КБ «Приватбанк», в якій вона просила повернути списані з її поточних рахунків грошові кошти, призначити та забезпечити проведення службового розслідування з метою з`ясування питання, яким чином без вчинення нею дій, що могли б призвести до списання грошових коштів відбулося несанкціоноване списання з її рахунків грошових коштів в загальній сумі 11582грн. Однак, станом на день звернення до суду з даною позовною заявою відповіді на звернення нею не отримано. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, на підтвердження своїх позовних вимог позивачкою надано виписку по рахунку клієнта № НОМЕР_1 від 11 квітня 2019 року за період з 01 березня 2019 року по 11 квітня 2019 року, з якої вбачається, що з кредитної картки було несанкціоноване списання грошових коштів на суму 11500 грн., шляхом переказу на рахунок інтернет магазину, а також те, що її картка для виплат № НОМЕР_2 була закрита через Приват24 зі зняттям залишку в розмірі 82грн., а також ксерокопію заяви, згідно якої 10 квітня 2019 року вона з приваду вказаних подій зверталася до Національної поліції з заявою про внесення до ЄРДР відомостей щодо скоєного злочину. Також, позивачкою було надано лист до АТ КБ «ПриватБанк», який було направлено 16 травня 2019 року, з приводу повернення несанкціоновано списаних грошових коштів в розмірі 11 582грн. Вказані обставини Банком не спростовані. Згідно із статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. У пунктах 32.1, 32.7 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (надалі Закон) визначено, що банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу. Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу, тобто платіжної картки (стаття 21 Закону). Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи. Згідно з пунктом 14.16 статті 14 цього Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Відповідно до пункту 14.14 статті 14 цього Закону під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. Загальні вимоги Національного банку до емісії банками-резидентами, філіями іноземних банків (далі - банки) електронних платіжних засобів, а також порядок здійснення операцій з їх використанням передбачений положенням «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» (надалі Положення), затвердженого постанова Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів». Вимоги цього Положення поширюються на платіжні організації, учасників платіжних систем, які є суб`єктами відносин, що виникають під час здійснення операцій, ініційованих із використанням електронних платіжних засобів цих платіжних систем та користувачів електронних платіжних засобів (далі - користувач). Так, згідно п.п.5-9 Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, за змістом наведених норм тягар доказування зазначених обставин несе банк. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, без встановлення обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд не може робити висновок про наявність вини користувача як підстави цивільно-правової відповідальності. Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц, провадження № 61-3239св18; від 28 лютого 2018 року у справі № 725/314/15-ц, (провадження № 61-5769св18), від 20 червня 2018 року (справа № 691/699/16-ц, провадження № 61-16504св18); від 20 червня 2018 року (справа № 320/1169/16-ц, провадження № 61-9855св18); від 03 жовтня 2018 року (справа № 357/6461/15-ц, провадження № 61-19669св18); від 20 березня 2019 року (справа № 715/1067/16-ц, провадження № 61-22431св18) вказану правову позицію підтримав. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, слід виходити з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року (справа № 552/2819/16-ц, провадження № 61-1396 св 18). Оскільки у цій справі таких обставин не встановлено, а саме, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Враховуючи, що ОСОБА_1 невідкладно повідомила банк про безпідставне списання коштів з її рахунку, та правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення злочину, що не спростовано Банком, з часу повідомлення користувачем банку про несанкціоноване списання коштів ризик збитків від здійснення таких операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не дають суду підстав для зміни або скасування рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 квітня 2020 року Головуючий - І.П. Коваленко Судді - А.В. Котелевець А.І. Овсяннікова