Постанова 4818 № 640/1807/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 року м. Харків справа №640/1807/16 провадження №22/818/1140/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Хорошевського О.М. суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б., Учасники справи: Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», Відповідач: ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скарго ю Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2020 року, постановлене суддею Зуб Г.А., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- встановив: У лютому 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 17993,60 грн. та витрати по сплаті судового збору. Позов мотивований тим, що 05.12.2013 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву №б/н про отримання банківських послуг, згідно якої вона отримала кредит в розмірі 8300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказує, що відповідачка з метою отримання кредитної картки підписала заяву про надання Банківських послуг та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, що складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, і підтверджується підписом у заяві. Взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу грошові кошти, але відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання внаслідок чого станом 30.11.2015 утворилась заборгованість у сумі 17993,60 грн. Рішенням Київський районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено повністю. Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції не з`ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд не звернув увагу на надану анкету-заяву з особистим підписом відповідача. На підставі зазначеної анкети відповідачу відкрито рахунок та видано картку № НОМЕР_1 на яку встановлено кредитний ліміт 8300,00 грн. 16.12.2014 з платіжної картки були зняті грошові кошти за допомогою експрес-платежу за телефоном 3700. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судом встановлено, що 05 грудня 2013 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк». У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До анкети-заяви додано довідку про умови кредитування використання кредитки «універсальна» 55 днів пільгового періоду. До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Як на підставу позовних вимог, представник АТ КБ «Приватбанк» посилається на те, що свої зобов`язання за договором кредиту відповідачка не виконала, у зв`язку з чим за нею виникла заборгованість станом на 30 листопада 2015 року в загальному розмірі 17993,60 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 8211,56 грн, заборгованості за процентами - 7638,56 грн, комісії - 810,45 грн., штрафів - 1333,03 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми коштів в розмірі 8211,56 грн. за відсутності доказів, що саме її винні дії призвели до несанкціонованого списання коштів, оскільки виявивши факт безпідставного списання коштів, відповідач невідкладно про нього повідомив банк та звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою, а тому в цій частині позову слід відмовити. Судова колегія не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти . Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). З наданої позивачем анкети-заяви вбачається, що відповідачка її підписала та погодився на надання банківських послуг в Приватбанку, отримала кредитну картку, на якій був встановлений кредитний ліміт. З розрахунку заборгованості наданої банком вбачається, що 05.12.2013 року банком відповідачу був встановлений кредитний ліміт в розмірі 8300 грн. Банком шляхом переведення (списання) за телефонним дзвінком на номер НОМЕР_2 з вказаної картки відповідача були списані кошти в розмірі 904 грн., 1804 грн. 2704 грн. та 2304 грн., а всього 7716 грн., надалі банком здійснювалось автоматичне списання коштів з карткового рахунку відповідача, що підтверджується розрахунком банку (а.с. 84-85, т.1). Відповідно до висновку судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису №13901 від 26.06.2018 року, встановити чи приймала участь ОСОБА_1 у розмовах не представилось можливим у зв`язку з непридатністю мовленнєвого матеріалу для проведення ідентифікаційного інструментального дослідження. 16.12.2014 року відповідач зверталась до банку з проханням заблокувати її картку, однак на момент її заблокування вказані кошти вже були зняті. 17 грудня 2014 року відповідач звернулася із відповідно заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом крадіжки коштів до Київського ВП ГУНП у Харківській області, та відомості про злочин були внесені до ЄРДР за №12014220490005994 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України. На теперішній час досудове розслідування триває. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29.01.2016 року зобов`язано слідчого Київського ВП НП в Харківській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.01.2016 року в порядку, встановленому ст. 220 КПК України. Відповідач зверталась до банку з вимогою про списання вказаних коштів та проведення відповідного розслідування, однак вона була залишена без задоволення. Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до відтворення змісту розмов, які зафіксовані на лазерному диску, який доданий до висновку експертизи, при здійсненні переказу було повідомлено «Прізвище ім`я по батькові клієнта Банку, дату народження, адресу реєстрації, кодове слово: дівоче прізвище матері ОСОБА_2 , або уточнене на ОСОБА_3 , кількість років, та знак зодіаку. Крім того з фонограми 2 на а.с.169,172 т.с.1 вбачається, що платіж на ОСОБА_4 був здійснений спочатку з кредитної карти ОСОБА_1 на її соціальну, а вже потім на карту ОСОБА_4 . Також судова колегія бере до уваги, що всі транзакції здійснювались на ім`я однієї особи ОСОБА_4 . Крім того, з висновку експерта та матеріалів справи не вбачається, що всі транзакції проводились в один день. Щодо посилань відповідача на невірне кодове слово, та не повідомлено з якої саме кредитної картки необхідно знімати вказані кошти (а.с. 171-173, т.1), судова колегія відхиляє, оскільки відповідачкою було повідомлено кодові слова ОСОБА_2 або ОСОБА_3 , які прийняті працівником банку для здійснення грошового переказу. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Згідно з пунктом 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 3 розділу 6 Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій. Згідно з пунктом 5 розділу 6 Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися. Пунктами 7, 8 розділу 6 Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Відповідно до пункту 9 розділу 6 Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу 6 Положення). Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 18 квітня 2018 року у справі № 190/926/16-ц (провадження № 61-6470св18), від 20 червня 2018 року у справі № 320/1169/16-ц (провадження № 61-9855св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 712/2283/16-ц (провадження 61-11291св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 754/15020/15-ц (провадження № 61-22283св18), від 17 липня 2019 року у справі № 571/841/16-ц (провадження № 61-25606св18), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 676/2792/16-ц (провадження № 61-34233св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 210/245/18-ц (провадження № 61-4352св19), від 05 грудня 2019 року у справі № 168/613/16-ц (провадження № 61-11711св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). З правової

позиція Верховного Суду України, сформульована в рішенні у справі N 6-71 цс 15 від 13.05.2015 року в рамках провадження між банком та клієнтом дає можливість стверджувати про те, що банки зобов`язані зі своїх коштів повертати клієнтам гроші, викрадені з їхніх карток шахраями, якщо немає доказів, що самі спровокували крадіжку своїми діями або бездіяльністю. Згідно вказаної правової позиції ВСУ українським банкам заборонено безпідставно відмовляти власникам платіжних карт у відшкодуванні збитку при крадіжках грошей з рахунків з використанням ПІН-коду. Банк має право не повертати людині зниклі кошти тільки у тому разі, коли зможе довести, що заволодіння коштами клієнта сталося з його вини. Таким чином, обов`язок доказування щодо викрадення грошових коштів збанківської картки лежить не на клієнту, а на банку. Такими чином, беручи до уваги, що до COLL центр Банку було зателефоновано з телефону відповідачки, вказаний номер телефону було прив`язано до карток обслуговування, тобто був фінансовим номером, даних про втрату або викрадення матеріали справи не містять. Також оператору було повідомлено всі персональні данні особи, більш того один із переказів проводився через картку для виплат (соціальну). Отже, з урахуванням того, що доказів якіб підтверджували факт незаконного заволодіння персональними даними відповідачки суду не надано, тому позовні вимоги Банку підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення тіла кредиту у сумі 8211,56 в задоволенні інших позовних вимог слід відмовити, оскільки анкета заява не містить істотних умов договору щодо сплати відсотків, пені та штрафів. Умови і Правила долучені Банком судовою колегією не приймаються оскільки не підписані відповідачкою, а отже вважати що вона з ними погодилась не можна. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у сумі 628,36 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 942,55 грн. а також витрати за проведення експертного дослідження у сумі 2026,30 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2020 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредита за кредитним договором № б/н від 05.12.2013 року у розмірі 8211 (вісім тисяч двісті одинадцять гривень) 56 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви 628,36 грн, за подання апеляційної скарги у сумі 942,55 грн. а також витрати за проведення експертного дослідження у сумі 2026,30 грн. В задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.М. Хорошевський Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 01.02.2021