Постанова 4857 № 380/5463/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5463/20 пров. № А/857/6264/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А. за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року (суддя Мричко Н.І., м. Львів, повне судове рішення складено 05 лютого 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області про стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у липні 2020 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Львівської області, у якому просила стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в розмірі 22741,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 9 частини першої статті 51 вказаного Закону, а тому застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України. Таким чином, позивач вважає, що відповідач протиправно при звільненні не виплатив їй вихідну допомогу. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі №380/5463/20 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Прокуратури Львівської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням в розмірі середнього місячного заробітку. Зобов`язано Прокуратуру Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку 22741 грн. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила Львівська обласна прокуратура, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що юридичним фактом, що зумовило звільнення ОСОБА_1 на підставі п.9 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» було неуспішне проходження нею атестації. Тобто, цей юридичний факт є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Звільнення прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію, згідно з вимогами пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ відбувається на підставі п.9 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Водночас, законодавець не передбачив у вказаних нормах виплату вихідної допомоги прокурорам, звільнених з цих підстав. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набула права на її отримання. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 з 01.02.1996 працювала у Прокуратурі Львівської області. Наказом прокурора Львівської області від 15.06.2020 № 862к позивача звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». У зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою від 25.06.2020. Відповідач листом від 01.07.2020 № 18-50вн-20 повідомив позивача про те, що Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні. Позивач вважаючи, що на день звільнення відповідачем протиправно не виплачено вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України, оскільки виплата такої передбачена загальними нормами трудового законодавства за відсутності спеціальних норм, які б таку виплату обмежували, звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України, оскільки її звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратур), тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 таку допомогу у розмірі середнього місячного заробітку 22741 грн. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі Закон №1697-VII). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Відповідно до Закону №113-IX статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Статтею 1 КЗпП України встановлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом №113-IX статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою, згідно з якою звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі Закону №1697-VII, а саме: на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Разом з тим, КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внесені зміни Законом №113-IX в Закон №1697-VII та в КЗпП України не встановлюють будь-яких обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Закон №1697-VII, як і КЗпП України (в редакції Закону №113-IX) встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Водночас, обмеження щодо застосування статті 44 КЗпП України не встановлено. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 11 листопада 2019 року у справі № 817/1227/17, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних дні за цей період. Як вбачається з довідки Прокуратури Львівської області №18-1206 від 08.07.2020, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 становила 22741,00 грн. Отже, оскільки Прокуратурою Львівської області не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такі дії відповідача є протиправними, у зв`язку з чим обгрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 22741 грн. Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження Львівської обласної прокуратури не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі №380/5463/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 28 квітня 2021 року