Постанова 4813 № 523/9273/19

Номер провадження: 22-ц/813/1579/21 Номер справи місцевого суду: 523/9273/19 Головуючий у першій інстанції Аліна С.С. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Сіваченко Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. До Суворовського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державної казначейської служби України, в якому він просив стягнути Державної казначейської служби України матеріальну шкоду у розмірі 276 534 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року ВАТ «Одессільмаш» зобов`язано не чинити ОСОБА_1 перешкод в приватизації квартири АДРЕСА_1 , та видати розпорядження на приватизацію вказаної квартири, а також видати Свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили 30.03.2003р., однак ВАТ «Одессільмаш» ухилялося від виконання судового рішення. 25 січня 2005 року Суворовським відділом ДВС було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду від 28.02.2003 р. за виконавчим листом №2-1117/04, боржнику надавався 7-денний термін на добровільне виконання. Однак, по закінченню цього строку, виконавчі дії з примусового виконання не проводилися, а 10.03.2005 р. з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавчий лист був повернутий державним виконавцем до суду. 04 жовтня 2005 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси дії державного виконавця визнані неправомірними. Постанова про закінчення виконавчого провадження від 10.03.2005р. скасована, державного виконавця зобов`язано вчинити дії по виконанню виконавчого документа у відповідністю з Законом України «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою про порушення прав, передбачених п.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу першого до Конвенції. 11 квітня 2013 року рішенням Європейського Суду у справі «Роженко та інші проти України» позивача ОСОБА_1 визнано постраждалим за порушення державою п.1 ст. 6, ст. 13 та ст.1 Протоколу №1 до Конвенції та постановлено, що держава - відповідач, має виконати рішення національного суду, яке залишається невиконаним., а також сплатити на відшкодування шкоди 3000 евро. 04 березня 2016 року держвиконавець Суворовського відділу ДВС постановив постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-1117/04, однак, як зауважує позивач ОСОБА_1 , хоча за цим виконавчим документом виконавче провадження було відкрито - 25.01.2005 р., що явилося підставою оскарження вчиненої дії і самої постанови. 26 травня 2016 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси дії державного виконавця визнано неправомірними. Постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2016р. - визнано незаконною, а державного виконавця зобов`язано вчинити дії у відповідності з Законом України «Про виконавче провадження» по виконанню в/листа № 2-1117/04. З набранням законної сили ухвали суду від 26.05.2016 р. і невиконанням державним виконавцем зобов`язання, а також невиконанням державою постанови Європейського Суду щодо виконання рішення національного суду, 20.02.2016 р. у заяві до Європейського суду посилався про обмеження в Україні права визначеного положеннями п.1 ст. 6 та ст.1 Першого Протоколу до Конвенції. Заява за № 11254/16 була приєднана до справи «Бурмич та інші проти України», являлась процедурою виконання пілотного рішення по справі Іванов проти України і Європейський Суд вирішив, що відшкодування за системну проблему встановлену в рішенні по справі Іванов, має бути надане ОСОБА_1 при виконанні під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи. Зважаючи на проголошене рішення Великою Палатою Європейського Суду 12.10.2017р., на теперішній час завдана шкода не відшкодована і держава- відповідач не вжила заходів у подоланні системної проблеми невиконання рішення національного суду. 16 січня 2019 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси визнано неправомірною бездіяльність Другого Суворовського відділу ДВС у невиконанні виконавчого листа № 2-1117/04 та суд зобов`язав начальника цього відділу ДВС доручити відповідальному державному виконавцю вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження за виконавчим документом та повідомити суд і заявника про виконання цієї ухвали. Однак, про виконання ухвали суду від 16.01.2019 р., позивачу не було повідомлено, копію постанови про відновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-1117/04 він не отримував. Вищенаведені обставини перешкоджають позивачу ОСОБА_1 розпоряджатися власністю, захист якої гарантований Конституцією України, Законом України, Цивільним Кодексом України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Протиправність позбавлення права власності полягає в тому, що упродовж 16 років 4-х місяців (з 28.02.2003 р. по 14.06.2019 р.) у розпорядженні ОСОБА_1 нерухомим майном чиниться перешкода, пов`язана з незаконними діями посадових осіб державного виконавчого органу, його протиправною бездіяльністю і держави - відповідача, яка з не усуненням порушення ст.1 Протоколу Першого до Конвенції та ігноруванням постанови Європейського Суду щодо виконання рішення суду від 28.02.2003 р., спонукає на звернення до суду за захистом конституційного права гарантованого ч.4 ст. 13 та ст. 41 Конституції України. Визнане Європейським Судом порушення ст.1 Протоколу Першого до Конвенції до наступного часу залишається не усунутим, а рішення Суворовського райсуду м. Одеси від 28.02.2003 р. невиконаним, вказані обставини перешкоджають в здійсненні правомочностей щодо розпорядження квартирою АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено неправильні висновки при дослідженні матеріалів справи. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ДКСУ. В апеляційній скарзі ДКСУ просить скасувати оскаржуване рішення, відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами факт заподіяння йому моральних страждань; судом першої інстанції помилково стягнено моральну шкоду з ДКСУ. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДКСУ не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині відшкодування шкоди. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено те, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року зобов`язано ВАТ «Одессільмаш» не перешкоджати ОСОБА_1 в приватизації квартири АДРЕСА_1 , видати розпорядження на приватизацію і видати свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Рішення набуло законної сили 30.03.2003р. На підставі вищевказаного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.02.2003р. за заявою ОСОБА_1 14.01.2005р. було видано виконавчий лист за яким ВАТ «Одессільмаш» було зобов`язано не перешкоджати ОСОБА_1 в приватизації квартири АДРЕСА_1 , видати розпорядження на приватизацію і видати свідоцтво про право власності на вказану квартиру (а.с.8). Постановою державного виконавця Відділу ДВС Чудіним С.С. від 25.01.2005р., за заявою ОСОБА_1 , було відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-1117 (а.с.9). Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04.10.2005 року (справа №2-5967/05р.), визнано дії державного виконавця Другого відділу ДВС Суворовського районного управління юстиції м. Одеси неправомірними, скасована постанова про закінчення виконавчого провадження №В-6/305 від 10.03.2005р., а державного виконавця зобов`язано вчинити дії по виконанню виконавчого листа №2-1117. 11 квітня 2013 року рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Роженко та інші проти України» (заява №2644/04) та 23 інші заяви, ОСОБА_1 було визнано постраждалим за порушення державою відповідачем п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції і постановлено, що держава відповідач має виконати рішення національного суду, яке залишається невиконаним та сплатити 3000 євро заявникові у відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди (а.с.10-11). В матеріалах справи міститься висновок №СЕ 2 -1 -132/15 судової будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи від 01.04.2015р., згідно якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 10 242 дол. США, що еквівалентно - 240 185 гривень (а.с.12-30). Судом першої інстанції вірно встановлено те, що 10 липня 2015 року Суворовським районним судом м. Одеси прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи без самостійних вимог відкритого акціонерного товариства «Одессільмаш», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 5000,00 гривень. В решті заявлених позовних вимог відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 15.10.2017 року. 17 листопада 2017 року Суворовським районним судом м. Одеси прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи без самостійних вимог відкритого акціонерного товариства «Одессільмаш», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 500,00 гривень. В іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, заінтересована особа: ПрАТ «Одессільмаш» задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо виконання виконавчого листа №2-1117/04, який було видано Суворовським районним судом м. Одеси 19.01.2005р. на підставі рішення суду від 28.02.2003р. щодо зобов`язання Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод сільськогосподарського машинобудування» не перешкоджати ОСОБА_1 у приватизації квартири АДРЕСА_1 , видати розпорядження на приватизацію та видати свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Зобов`язано начальника Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області доручити відповідальному державного виконавцю відділу вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-1117/04, який було видано Суворовським районним судом м. Одеси 19.01.2005р. на підставі рішення суду від 28.02.2003р. щодо зобов`язання Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод сільськогосподарського машинобудування» не перешкоджати ОСОБА_1 у приватизації квартири АДРЕСА_1 , видати розпорядження на приватизацію та видати свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Зобов`язано начальника Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області повідомити про виконання ухвали суд та заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (а.с.30-35). В матеріалах справи міститься виконавче провадження копія виконавчого провадження № В-6/305, заведене на підставі виконавчого листа № 2-1117, який видано 19.01.2005р. Суворовським районним судом м. Одеси (а.с.49-62). 12 серпня 2019 року постановою заступника начальника Другого Суворовського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області про відновлення виконавчого провадження № В-6/305 по виконанню виконавчого листа № 2-1117, який виданий 19.01.2005р. Суворовським районним судом м. Одеси про зобов`язання Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод сільськогосподарського машинобудування» не перешкоджати ОСОБА_1 у приватизації квартири АДРЕСА_1 , видати розпорядження на приватизацію та видати свідоцтво про право власності на вказану квартиру (а.с.60-62). Судом першої інстанції вірно встановлено також те, що заступником начальника Другого Суворовського відділу ДВС м. Одеси Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) постановлено постанову від 04.03.2020р. (ВП № 60338894) про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.111) Відповідно до ст. 2 ЦПК України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову. У відповідності до ч.3 ст. 12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до вимог статті 124 Конституції України судові рішення ухвалені судами іменем України є обов`язковими до виконання на всій території України. В статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Згідно з вимогами ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Як визначено в ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті . Виходячи зі змісту ст.1173 ЦК України убачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють знищення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитком. Згідно з нормами ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, відшкодування збитків це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Судом першої інстанції вірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на даний час перебуває у володінні та користуванні позивача. Пред`явлені позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовує вартістю квартири в розмірі 240 185 гривень, встановленою експертним висновком №СЕ 2-1-132/15 від 01.04.2015р. Зазначений позивачем спосіб захисту є як засіб недоотримання певних доходів і виникає за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. Позовні вимоги про стягнення недоотриманих доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактиними, а дійсно були б отримані, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій, бездіяльності. Отже, суд при встановлених обставинах прийшов до висновку, що пред`явлені позовні вимоги в частині стягнення завданої матеріальної шкоди є безпідставні та задоволенню не підлягають. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції вважав, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного. Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів, зокрема відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача суд враховує характер та тривалість його моральних страждань, вимушеність змін в його житті, а також інші обставини, які впливають на зменшення розміру завданої моральної шкоди. Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися найденим їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди суд також враховує рішення Європейського Суду, яким з держави відповідача була стягнута моральна шкода на користь позивача за період невиконання рішення суду, з часу набрання рішення суду законної сили, до ухвалення Європейським судом рішення в частині стягнення моральної шкоди. Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги принципи виваженості, розумності та справедливості, суд першої інстанції вважав необхідним та достатнім стягнути на користь позивача ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1000 гривень. В рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 Конституційний Суд України зазначив, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів. Виконання рішення про стягнення коштів здійснюється Державною казначейською службою України відповідно до пунктів 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845. Отже, визначена судом першої інстанції сума моральної шкоди, завданої бездіяльністю відділу в невиконанні рішення суду, має бути стягнута з Державної казначейської служби України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 . Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції щодо розміру моральної шкоди колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу, вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження. За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Загальні підстави відшкодування особі завданої моральної шкоди визначені у статтях 23, 1167 ЦК України. Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. З огляду на зміст статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Як вже було зазначено вище, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2003 року зобов`язано ВАТ «Одессільмаш» не перешкоджати ОСОБА_1 в приватизації квартири АДРЕСА_1 , видати розпорядження на приватизацію і видати свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Рішення набуло законної сили 30.03.2003р. Однак вказане рішення до сьогоднішнього дня належним чином не виконано, що є порушення конституційних принципів щодо обов`язковості судового рішення. Крім того, колегія суддів зазначає, що 11 квітня 2013 року рішенням Європейського Суду у справі «Роженко та інші проти України» позивача ОСОБА_1 визнано постраждалим за порушення державою п.1 ст. 6, ст. 13 та ст.1 Протоколу №1 до Конвенції та постановлено, що держава - відповідач, має виконати рішення національного суду, яке залишається невиконаним., а також сплатити на відшкодування шкоди 3000 евро. На думку колегії суддів, зазначені обставини тривале невиконання рішення суду безумовно доставляють позивачу моральних переживань, а колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди у сумі 5000 гривень. Щодо доводів апеляційної скарги ДКСУ. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилалвся як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Доводи апеляційної скарги про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду, є безпідставними з огляду на таке. Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Згідно пунктів 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України). Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку. Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язав Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг. Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку при визначенні розміру моральної шкоди, а тому апеляційна скарга ДКСУ не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру моральної шкоди. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 липня 2020 року змінити в частині стягнення моральної шкоди. Стягнути з Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонана, 6) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) 5000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 квітня 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк