Постанова Одеський апеляційний суд № 522/3996/19

Номер провадження: 22-ц/813/2833/20 Номер справи місцевого суду: 522/3996/19 Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д. Доповідач Дрішлюк А. І. Категорія: 57 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2020 року м.Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В., розглянувши у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю, ВСТАНОВИВ: 11 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою в якій просив суд стягнути з держави за рахунок Державного бюджету України на його користь 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (а.с 1-18). 20 листопада 2019 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Абухіна Р.Д.) в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Державної казначейської служби України, - «про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відмовлено (а.с 52-55). 10 грудня 2019 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року. Апелянт просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.58-62). 24 грудня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий-суддя Комлева О.С.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року (а.с 66). 24 грудня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий-суддя Комлева О.С., судді Сегеда С.М., Цюра Т.В.) підготовку розгляду справи апеляційним судом закінчено. Справу призначено до розгляду (а.с 68-69). 12 серпня 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий-суддя Комлева О.С., судді Сегеда С.М., Цюра Т.В.) заяву про самовідвід задовольнити. Справу передано до канцелярії Одеського апеляційного суду для виконання вимог ст. 33 ЦПК України (а.с 105-106). 14 серпня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано головуючому-судді Дрішлюку А.І. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Сторони клопотання про проведення судового засідання за допомогою відеоконференцзв`язку не подавали. Оскільки явка до апеляційного суду не є обов`язковою, перешкоди для розгляду справи відсутні (ст. 8, ч. 2 ст. 372 ЦПК України). При цьому було відхилено клопотання ОСОБА_1 про відкладення слухання справи, оскільки саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, а учасники провадження не позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до частини 4 статті 212 Цивільного процесуального кодексу України, у клопотанні ж про відкладення розгляду справи, поданої 17.12.20, не зазначено причин, які безпосередньо перешкоджають йому взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів нанесення йому моральної шкоди відповідачем. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності позивача надавати докази нанесеної йому моральної шкоди та звертає увагу на наступне. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу, вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії . Так, постановоюОдеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року у справ №815/1134/18 встановлено, що 15 липня 2011 року (вхід. №Б-11/123) позивач звернувся із заявою до Відділу Держкомзему України у Комінтернівському районі Одеської області від 16 червня 2011 року, в якій просив вирішити питання щодо видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, щодо якої був підготовлений та поданий Кордонській сільській раді пакет документів на приватизацію присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 та можливість його одержання. Листом від 29.07.2011 року (віх. №Б/11/23) Відділ Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області повідомив позивача про те, що виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та площею 0,26 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 подані на погодження до Відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області були 13 жовтня 2010 року поверненні розробнику Одеській регіональній філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на доопрацювання, у зв`язку з відсутністю обмінного файлу та повідомлено, що з виправленими зауваженнями документація до Відділу на погодження не надходила Позивач звернувся до суду з підстав порушеного свого права. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року у справі № 2а/1570/6642/2011, адміністративний позов ОСОБА_1 до начальника відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області ОСОБА_3 та відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області задоволений частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області щодо не вирішення заяви ОСОБА_1 від 16.06.2011 року та надання несвоєчасної відповіді; зобов`язано відділ Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області вирішити питання, викладені у зверненні ОСОБА_1 від 16.06.2011 року та надати повну, всебічну та обґрунтовану відповідь заявнику. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постанова суду набула законної сили 25 червня 2012 року та підлягала виконанню. Між тим, Управління Держгеокадастру у Комінтернівському районі Одеської області листом від 28.11.2016 року «Щодо розгляду звернення» за №1109/0-1162/6-16 повідомило позивача про виконання виконавчого листа у справі № 2а/1570/6642/2011, зазначивши, що згідно з внесеним записом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області Управління Держгеокадастру Комінтернівському районі Одеської області не наділено повноваженнями щодо видачі та реєстрації державних актів про право власності на земельну ділянку на даний час. Матеріалами справи №815/1134/18 підтверджено, що позивач 06.03.2017 року звертався до Управління Держгеокадастру у Комінтернівському районі Одеської області із заявою з проханням виконати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2011 року та через відсутність відповіді та вчинення відповідних дій, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/3009/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Держгеокадастру у Комінтернівському районі Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, був задоволений та визнано протиправною бездіяльність Управління Держгеокадастру у Комінтернівському районі Одеської області щодо не розгляду і не вирішення заяви ОСОБА_1 від 06.03.2017р.; зобов`язано Управління Держгеокадастру у Комінтернівському районі Одеської області розглянути та вирішити питання, викладені у заяві ОСОБА_1 від 06.03.2017р., відповідно до Закону України «Про звернення громадян». 16 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просив визнати протиправною бездіяльність, пов`язаної з порушенням права, визначеного Законом України «Про звернення громадян» щодо не розгляду і не вирішення скарги від 30.01.2018 року та зобов`язання розглянути і вирішити питання, викладені у скарзі від 30.01.2018 року відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Вимоги обґрунтовані тим, у зв`язку з невиконанням постанови Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року, якою зобов`язано розглянути та вирішити питання, викладені в заяві відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (справа №815/3009/17), що набрала законної сили, позивач звернувся до відповідача зі скаргою від 30.01.2018 року, в якій просив вжити заходи щодо припинення незаконних дій, усунути причини та умови, які сприяли порушенню та забезпечили поновленню порушеного права щодо безоплатного оформлення права власності на земельну ділянку. ОСОБА_1 зазначив, що відповідь на зазначену скаргу №Б-651/0-789/6-18 від 26.02.18р. не відповідає вимогам та змісту скарги, а її розгляд і вирішення не проводився відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року позов задоволено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року залишено без змін. Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження. За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Загальні підстави відшкодування особі завданої моральної шкоди визначені у статтях 23, 1167 ЦК України. Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. З огляду на зміст статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Як вже було зазначено вище, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року у справ №815/1134/18 встановлено неправомірність дій Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, зазначено що Управлінням не усунено причини та умов, які сприяли порушенням; не забезпечено поновлення порушених прав, реального виконання прийнятих у зв`язку з заявою позивача рішень та у разі визнання заяви чи скарги не обґрунтованою, не роз`яснено порядок оскарження прийнятого за нею рішення. З наданого відповідачем відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач вважає, що у діях Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відсутні ознаки бездіяльності, оскільки позивачу була надана відповідно до вимог ЗУ «Про звернення громадян» вичерпна відповідь. Втім, апеляційний суд звертає увагу, що обставини на які посилається відповідач як на докази вчинення ним всіх необхідних передбачених чинним законодавством України дій, вже були предметом судового розгляду у справі №815/1134/18, за результатами розгляду якої суд дійшов висновку що надана відповідачем позивачу відповідь не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян», у відповіді не зазначено про вжиття заходів щодо припинення неправомірних дій, не усунено причини та умови, які сприяли порушенням; не забезпечення поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень та у разі визнання заяви чи скарги не обґрунтованою, не роз`яснено порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Суд першої інстанції встановивши факт невиконання відповідачем рішень суду, вищенаведених положень чинного законодавства не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. З урахуванням вказаних обставин і часу, протягом якого рішення судів фактично не виконуються, апеляційний суд констатує, що позивач має право на відшкодування завданої моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. При цьому, колегія суддів вважає, що з урахуванням душевних страждань позивача та вимог розумності і справедливості, враховуючи тривале невиконання відповідачем рішень судів, що вступили у закону силу, змусили позивача витрачати час та сили на захист свого порушеного права на одержання державного акту на землю у суді, апеляційний суд дійшов висновку що достатньою компенсацією відшкодування моральної шкоди буде стягнення на користь позивача 1 000 грн. Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, положення діючого національного законодавства, оскільки доводи апеляційних скарг знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційні скарги, скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалює у нове рішення про часткове задоволення позову. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю задовольнити частково. Стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 22.12.2020 року м. Одеса