Постанова 4856 № 802/1830/17-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 802/1830/17-а Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Ірина Миколаївна Суддя-доповідач: Капустинський М.М. 20 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., позивача, його представника, представників відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року (повне судове рішення виготовлено 19.02.2021 у м.Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначав, що пунктом 1 наказу ГУНП у Вінницькій області від 30.08.2017 №1263 до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Крім того, наказом відповідача від 21.09.2017 №167 о/с, позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" ( у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення). Своє звільнення позивач вважає протиправним, оскільки обставини, які були підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності спростовані вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 06.08.2020, який набрав законної сили відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 13.11.2020. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 30.08.2017 №1263. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 21.09.2017 №167 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції. Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника слідчого відділення Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 283985 (двісті вісімдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 28 копійок. Не погодившись з прийнятим судовим рішенням позивачем у справі подано до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 283 985,28 грн. скасувати та постановити в цій частині нове рішення з визначенням суми в 415 571,84 грн. Також просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 18000,00 грн. судових витрат за правничу допомогу. Відповідачем у справі, на судове рішення також подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати оскаржене рішення, прийняти нову постанову якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Представником позивача на апеляційну скаргу Відповідача подано відзив, за змістом якого, просив суд залишити апеляційну скаргу ГУ НП у Вінницькій області без задоволення. Вислухавши позивача, його представника та представників відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга Позивача - частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судом встановлено, що згідно наказу управління національної поліції у Вінницькій області від 07.11.2015 позивача прийнято на службу в органи національної поліції України. Наказом ГУНП у Вінницькій області №1263 від 30.08.2017 3озулю ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, Присяги поліцейського, вимог ст.1,7,8 Закону України "Про Дисциплінарний статут ОВС України", п.1,2 ч.1 ст.18 Закону України "Про національну поліцію", Закону України "Про запобігання корупції", що виразилось у вчинку, несумісному з перебуванням в Національній поліції України. Підставою для прийняття зазначеного наказу слугував висновок службового розслідування, яким встановлено, що 14.08.2017 за заявою громадянина ОСОБА_3 слідчим відділом прокуратури Вінницької області 15.08.2017 відкрито кримінальне провадження за ч.3 ст.368 КК України та внесено відомості до ЄРДР за №42017020000000289. Досудовим розслідуванням установлено, що майор поліції ОСОБА_1 , обіймаючи посаду заступника начальника слідчого відділення Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, являючись працівником правоохоронного органу та згідно п.2 примітки до ст.368 КК України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, діючи умисно, в особистих інтересах, з метою незаконного збагачення, з використанням наданої йому влади та повноважень, перебуваючи в приміщенні адміністративної будівлі Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області за адресою: Вінницька область, м.Шаргород. вул.Героїв Майдану, 296, 16.08.2017 у проміжок часу з 16:50 до 17:00 год. вимагав та одержав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду у розмірі 3000 грн. за повернення автомобіля марки "Kia Sportage", державний номерний знак НОМЕР_1 , який було затримано по кримінальному провадженні №12017020360000219 від 02.08.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, тобто, за вчинення дій в інтересах третьої особи з використанням наданих йому повноважень. 16.08.2017 в ході реалізації матеріалів кримінального провадження №42017020000000289, працівниками Вінницького управління ДВБ НП України спільно з прокуратурою Вінницької області та УСБУ у Вінницькій області задокументовано факт отримання неправомірної вигоди майором поліції ОСОБА_1 , який вимагав та в подальшому отримав грошову винагороду в розмірі 3000 грн. від громадянина ОСОБА_3 16.08.2017, приблизно о 17.00 год., ОСОБА_1 був затриманий працівниками Вінницького управління ДВБ НП України, прокуратури Вінницької області та УСБУ у Вінницької області в приміщені Шаргородського ВП після отримання неправомірної вигоди. В подальшому, ОСОБА_1 було затримано в порядку ст.208 (затримання уповноваженою службовою особою) КПК України та поміщено до ITT №1 ГУНП у Вінницькій області. Як наслідок, за результатами проведеного службового розслідування, вирішено звільнити зі служби в поліції ОСОБА_1 за порушення службової дисципліни, Присяги поліцейського, вимог ст.1,7,8 Закону України "Про Дисциплінарний статут ОВС України", п.1,2 ч.1 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про запобігання корупції", що виразилось у вчинку, несумісному з проходженням служби Національній поліції України. Крім того, наказом №167 о/с від 21.09.2017 позивача звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення). Не погоджуючись із своїм звільненням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що єдиною підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення стали результати службового розслідування, проведеного за фактом внесення відомостей до ЄРДР №42017020000000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. При цьому, за наслідками проведеного службового розслідування, комісією зроблено висновок, що відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування, підтвердились. Разом із тим, вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області 06.08.2020 по справі №152/1643/17 за наслідками розгляду кримінального провадження №42017020000000289, ОСОБА_1 визнано невинуватим в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Відповідний вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області 06.08.2020 по справі №152/1643/17 набрав законної сили відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 13.11.2020. При цьому, суд визначаючи період вимушеного прогулу позивача в днях, з 22.09.2017 по 10.02.2021, виходив з його робочих днів (846), а не з календарних зазначеного періоду. З огляду на викладене, сума середнього заробітку за даний період з моменту звільнення до моменту прийняття у справі судового рішення визначена в 283985,28 грн. (846 робочих дні х 335,68 грн. (середньоденне грошове забезпечення). Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, за виключенням правильності обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з ч.1 ст.17 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Частиною 1 ст.18 Закону №580-VIII передбачені обов`язки поліцейського, зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини. Відповідно до ч.1,2 ст.19 Закону №580-VIIІ, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Так, Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" №3460-ІV від 22.02.2006, затверджено Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут). Статтею 1 Дисциплінарного статуту, визначено, що службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Види дисциплінарних стягнень, які застосовуються до осіб рядового і начальницького складу передбачені у ст.12 Дисциплінарного статуту, серед яких до крайніх заходів дисциплінарного впливу за вчинення особливо тяжких порушень службової дисципліни належить звільнення з органів внутрішніх справ особи, яка допустила порушення. Відповідно до ст.14 Дисциплінарного статуту, з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник, або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності під підпис. У разі звільнення з органів внутрішніх справ видається витяг з наказу. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Відповідно до п.6 та п.10 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення. Як слідує із матеріалів справи, підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби поліції слугували висновки службового розслідування за фактом розпочатого кримінального провадження №42017020000000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, відносно заступника начальника слідчого відділення Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області ОСОБА_1 . Як слідує із відповідного висновку службового розслідування, за результатами розслідування комісія встановила, що 16.08.2017 в ході реалізації матеріалів кримінального провадження №42017020000000289, працівниками Вінницького управління ДВБ НП України спільно з прокуратурою Вінницької області та УСБУ у Вінницькій області задокументовано факт отримання неправомірної вигоди майором поліції ОСОБА_1 , який вимагав та в подальшому отримав грошову винагороду в розмірі 3000 грн. від громадянина ОСОБА_3 . При цьому, з висновку службового розслідування вбачається, що у ньому не наведено вчинення позивачем будь-яких інших порушень ніж ті, які стали підставою для внесення відомостей до ЄРДР №42017020000000289, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Будь-яких інших вчинків, окрім кримінально караних, як у висновку службового розслідування так і в наказі про накладення дисциплінарного стягнення - вказано не було. Відповідач у висновку вказує про вчинки, які свідчать про порушення дисципліни, однак при цьому ці вчинки стосуються виключно їх кваліфікації на предмет наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в рамках кримінального провадження, яке і стало підставою для службового розслідування. При цьому, суд першої інстанції вірно виходив з того, що при проведенні службового розслідування, за наявності ознак кримінального правопорушення, в разі прийняття рішення про звільнення зі служби у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, обов`язково повинні бути встановлені інші порушення дисципліни, відмінні від тих, які інкримінуються в рамках кримінального провадження. Натомість, при розгляді даної адміністративної справи будь-яких інших порушень дисципліни, ніж тих, які розслідуються в рамках кримінального провадження стосовно позивача, встановлено не було. Навпаки, в самому наказі про накладення дисциплінарного стягнення прямо зазначається про порушення дисципліни позивачем, які призвели до скоєння ним кримінального правопорушення. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з обвинувальним вироком суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, тоді як для звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення недостатньо одного факту відкриття кримінального провадження, а необхідним є підтвердження службовим розслідуванням відповідних обставин. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №817/1218/16. В даній же справі встановлено, що вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області 06.08.2020 по справі №152/1643/17 за наслідками розгляду кримінального провадження №42017020000000289, ОСОБА_1 визнано невинуватим в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини. Зазначений вирок по справі №152/1643/17 набрав законної сили відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 13.11.2020. Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем фактично передчасно, ще до завершення розгляду кримінального провадження №42017020000000289 притягнуто позивача до відповідальності у вигляді звільнення зі служби, не врахувавши при цьому, що притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з обвинувальним вироком суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції. З огляду на вище викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункт 1 наказу ГУ НП у Вінницькій області від 30.08.2017 №1263 та наказу ГУ НП у Вінницькій області від 21.09.2017 №167 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції. Також, при вирішенні даної справи судом вірно враховано, що питання, пов`язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом №580-VIII, який є спеціальним законом у питанні проходження позивачем публічної служби. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Оскільки нормами Закону №580-VIII не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно з положеннями статті 7 КАС України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України. Так, відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Із наведеного слідує, що працівник, повинен бути поновлений на тій же посаді, з якої відбулось незаконне звільнення. Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 18.12.2018 по справі №824/113/17-а, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч.5 ст.242 КАС України. Таким чином, незважаючи на встановлені по справі обставини щодо реорганізації територіальної та штатної структури ГУ НП у Вінницькій області, враховуючи вимоги частини 1 статті 235 КЗпП України, позивач має бути поновлений саме на посаді, яку він займав до звільнення - заступника начальника слідчого відділення Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, то суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно зі ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Так, відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. При цьому, згідно з п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Проте, відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова №988). Пунктом 2 Постанови №988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Пункт 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260) визначає, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Пункт 6 розділу ІІІ Порядку №260 передбачає, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин діє Закон України "Про національну поліцію" та Порядок №260, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відтак, за змістом п.9 розділу І Порядку №260 при розрахунку середньоденного забезпечення позивача використовуються календарні, а не робочі дні. Згідно з довідкою ГУНП у Вінницькій області про доходи ОСОБА_1 , його середньоденна заробітна плата складає 335,68 грн. При цьому, період вимушеного прогулу позивача з 22.09.2017 по 10.02.2021 судом першої інстанції визначено в 846 робочих днів. З огляду на викладене, сума середнього заробітку за даний період із моменту звільнення до моменту прийняття у справі судового рішення по суті, яка підлягає виплаті позивачу становить 283 985, 28 грн. = 846 (робочих дні) х 335,68 грн. (середньоденне грошове забезпечення). Щодо наведеного судом першої інстанції розрахунку суми середнього заробітку то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно навів в обгрунтування, що за змістом п.9 розділу І Порядку №260 при розрахунку середньоденного забезпечення позивача повинні використовуватися календарні, а не робочі дні. Після чого, судом, в періоді вимушеного прогулу позивача визначено 846 робочих днів, замість 1238 календарних. Виходячи з зазначеної судової помилки, різниця між сумою визначеною судом першої інстанції, обрахованою в робочих днях, та сумою обрахованою з календарних днів, становить 131 586,68 грн., а загальна сума яка підлягатиме до стягнення становить 415 571,84 грн. = 1238 (робочих днів) х 335,68 грн. (середньоденне грошове забезпечення). При цьому, згідно з пунктом 171.1 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, а оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом визначена без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 415 571,84 грн. Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача в частині суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також, підлягає частковому задоволенню вимога апелянта, щодо стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 18000,00 грн. судових витрат за правничу допомогу. Так, відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Водночас, про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Так, в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано: - договір №1/3/2021 про надання професійної правничої допомоги від 25.02.2021 року відповідно до п.3.3 якого, розмір гонорару та обсяг робіт, за який сплачується гонорар, встановлюється окремою додатковою угодою, яка є невід"ємною частиною цього Договору; - додаткову угоду, №1 до вказаного договору, відповідно до п.1.2 якого, наведено перелік виконаних адвокатом робіт та зазначено про погодження їх вартості в 5000,00 грн, також п.1.5 цієї ж угоди зазначено, що в разі досягнення мети представництва, яка полягає в прийнятті судового рішення на користь Клієнта, останній зобов"язаний додатково сплатити на користь Адвоката гонорар в сумі 10% від різниці в сумах коштів, яка стягнута на користь Клієнта судом першої інстанції та коштів яка буде визначена судом апеляційної інстанції. Сторони попередньо погодили розмір такого гонорару в сумі 13000,00 грн..; - акт приймання-передачі виконаних робіт від 05.03.2021 року на суму 5000,00 грн; - квитанція ПриватБанку про оплату 05.03.2021 року правової допомоги в розмірі 4950,00 грн. Апеляційний суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, кількість витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірність обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. З урахуванням обставин справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі; виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, наведених представниками відповідача доводів, колегія суддів вважає розмір вартості наданих послуг визначених в додатковій угоді №1 (т.2, а.с.42) неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 13000 грн. як витрат на правничу допомогу не є необхідними (вимушеними), а тому є необґрунтованими. Водночас, судова колегія вважає, що співмірною та розумною у цій справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 5000 грн., яка підтверджена документально. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року скасувати в частині визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 283 9548,28 грн. та ухвалити в цій частині нову постанову з визначенням зазначеної суми в 415 571,84 грн. В решті рішення залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області 5000,00 грн. судових витрат на правничу допомогу. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 26 квітня 2021 року. Головуючий Капустинський М.М. Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.