Постанова 4805 № 295/6236/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/6236/18 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. Категорія 41 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Лісової Т.С. з участю представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в м.Житомирі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 11 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. у цивільній справі №295/6236/18 за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке є правонаступником Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: У травні 2018 року Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом. Банк просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором №280/21-1109 від 16.02.2006 року в розмірі 150 193,49 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 45 900,85 грн, заборгованості за відсотками 62581,01 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту 12756,63 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків 16 107,95 грн, інфляційних втрат за кредитом 5691,71 грн. інфляційних втрат за відсотками 7155,34 грн. та судовий збір в розмірі 2252,90 грн. В обґрунтування поданого позову зазначав, що 16.02.2006 року ОСОБА_1 уклала з АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», Договір про надання споживчого кредиту №280/21- 1109. З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним вище Кредитним договором 16.02.2006 року ОСОБА_6 уклав з ПАТ «Укрсоцбанк» Договір поруки №280/21-1124 у відповідності до якого поручитель зобов`язується перед банком відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів. Проте, відповідно до умов Кредитного договору та норм чинного законодавства України, відповідачі свої зобов`язання не виконують, внаслідок чого у них виникла заборгованість за кредитом, яку вони не сплатили та не сплачують по теперішній час. Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 11 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за Договором кредиту №280/21-1109 від 16.02.2006 року в розмірі 15070,76 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 8130,00 грн, заборгованості за відсотками 1015,69 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту 2315,38 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків 289,07 грн, інфляційних втрат за кредитом та відсотками 3320,62 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 225,98 грн. У поданій апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Альфа-Банк» просить вказане рішення суду скасувати в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні процентів із розрахунку 21% річних, починаючи із 31.07.2008 року, оскільки ОСОБА_1 направлялося письмове повідомлення про підняття процентної ставки. Крім цього відповідачка, починаючи із серпня 2008 року систематично сплачувала проценти за підвищеною ставкою без жодних нарікань та заперечень, тобто, прийняла погодження щодо збільшеного розміру процентної ставки. Отже, відповідно до аб.9 ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» банком повністю дотримано процедуру щодо підняття процентної ставки. Вважає, що застосування строку позовної давності не припиняє самого зобов`язання, а відповідно розмір прострочення залишається і на прострочену суму боргу можуть бути нараховані пеня та інфляційні втрати. Крім того, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України розрахунок пені було здійснено за останній рік перед подачею позову, тобто в межах строку позовної давності. На думку апелянта, безпідставно зменшивши розмір інфляційних витрат, суд першої інстанції також не врахував норми ст.257 та ч.2 ст.625 ЦК України, стягнувши лише їх частину. Зазначена позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.06.2020 (справа №640/18354/14-ц). Щодо висновку суду першої інстанції в тій частині, що після настання кінцевої дати погашення кредиту згідно графіку не є можливим продовження нарахування процентів, вважає, що у суду були всі підстави для застосування ч.1 ст.265 ЦПК України та застосувати проценти поза межами кінцевої дати погашення кредиту згідно графіку, що спонукало б відповідачку до належного виконання зобов`язань. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 16.02.2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту №280/21-1109 (далі Договір кредиту) відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 98 000,00 грн. зі сплатою 16% процентів річних відповідно до графіку платежів (а.с. 5-8). 16.02.2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 укладено Договір поруки №280/21-1124 за умовами якого, ОСОБА_6 зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позивальником зобов`язань щодо неповернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту №280/21-1109 від 16.02.2006 (а.с. 12-14). 12.12.2019 року у справі замінено позивача на його правонаступника Акціонерне товариство «Альфа Банк». Ухвалою суду від 27.02.2020 року закрито провадження в справі за позовом АТ «Альфа-Банк», яке є правонаступником АТ "Укрсоцбанк", в частині позовних вимог до ОСОБА_6 . Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. При цьому судом враховано, що принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст.3 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України). Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Статтею 610 ЦК Українивизначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до пунктів 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 76 ЦПК України, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Так, судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач належним чином не виконувала узяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість. На підтвердження розміру заборгованості Банком надано розрахунок (а.с. 18-21). Визначаючи розмір заборгованості судом обгрунтовано застосовано позовну давність, про що заявлено під час розгляду справи відповідачкою. Зокрема, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України. Строк виконання боржником щомісячного зобов`язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК Україниспливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Таким чином, оскільки в даному випадку кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен здійснювати у відповідне число кожного місяця, а тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого ст.257 ЦК Українитрирічного строку пред`явлення вимог до боржника. Зважаючи на те, що строк виконання основного зобов`язання закінчився 16.02.2016 року, заборгованість за кредитом виникла з 04.05.2011 року (з дати останнього платежу), з позовом банк звернувся до суду 21.05.2018 року, то суд обгрунтовано вважав, що вимоги про стягнення заборгованості за період з 04.05.2011 року по 20.05.2015 року не підлягають до задоволення через сплив позовної давності. В межах трирічного строку позовної давності заборгованість за основним кредитом становить 8130 грн., що вбачається із розрахунку. Крім того, відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК Україниправо кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За таких обставин суд правильно вважав, що після закінчення строку кредитування передбачені договором відсотки за користування кредитними коштами не нараховуються. Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд виходив з того, що згідно з умовами Договору кредиту відсоткова ставка за користування кредитними коштами становить 16% річних. Проте, погодитися з висновками суду в цій частині неможливо. Так, відповідно до пункту 2.6 Договору кредиту про намір змінити розмір процентів та/або комісії за дострокове погашення кредиту, кредитор зобов`язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за 10 робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів та/або комісії за дострокове погашення кредиту, він зобов`язаний протягом строку, зазначеного п. 2.6.1. цього договору, підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору та повернути її кредитору. Крім того, згідно з п.7.2 Договору усі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом… Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. З матеріалів справи вбачається, що вказані умови Договору Банком дотримані (а.с.207-209 т.1). У зв`язку з цим заслуговують на увагу доводи апелянта про обрахунок заборгованості за відсотками із врахуванням 21% ставки річних. За таких обставин рішення суду в цій частині вимог підлягає зміні шляхом збільшення розміру заборгованості в цій частині з 1015,69 грн. до 1333,10 грн.(8130х21% за 285 днів). Помилковими також є висновки суду в частині нарахування розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків. Зокрема, обрахована відповідно до положень п.4.2 Договору пеня в межах одного року буде становити: по основному кредиту 29674,5 грн.(8130х1%х365), по процентах 4865,81 грн.(1333,1х1%х365). У статті 551 Цивільного кодексу передбачено, що розмір неустойки (штраф, пеня) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Інакше кажучи, закон наділяє суд повноваженням зменшити розмір штрафних санкцій, у випадку, коли їхній розмір значно перевищує розмір завданих порушенням збитків. При цьому, перелік обставин/інтересів, які суд може і повинен брати до уваги не вичерпний: ці обставини повинні мати істотне значення. А тому, із врахуванням меж заявлених в цій частині вимог Банком та враховуючи, що розмір пені значно перевищує розмір заборгованості, апеляційний суд вважає можливим зменшити розмір пені до розміру заборгованості: по кредиту до 8000 грн., по відсотках до 1300 грн. За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає зміні. Крім того, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат є законною, оскільки кредитні кошти за Договором кредиту надано в грошовій одиниці гривні, неналежне виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань призвело до утворення заборгованості. Крім того, згідно зі ст.141 ЦПК, пропорційно до розміру задоволених вимог Банку (15%) підлягають відшкодуванню понесені останнім витрати по сплаті судового збору. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 11 листопада 2020 року змінити. Збільшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості за відсотками з 1015,69 грн. до 1333,10 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту з 2315,38 грн. до 8000 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків з 289,07 грн. до 1300 грн. У зв`язку з цим збільшити загальну суму стягнення з 15070,76 грн. до 22083,72 грн. Збільшити розмір стягнутих із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» витрат по сплаті судового збору з 225,98 грн. до 506,85 грн. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 23.04.2021 року.