Постанова 4821 № 712/9406/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2020 року м. Черкаси справа № 712/9406/19 провадження № 22-ц/821/634/20 категорія 304090200 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Василенко Л.І.,Карпенко О.В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк» відповідач: ОСОБА_1 представник відповідача-адвокат: Передерій Вадим Григорович розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Передерія Вадима Григоровича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Пересунька Я.В., повний текст рішення складено 27 грудня 2019 року. в с т а н о в и в : 1.Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року представник АТ «Укрсоцбанк» Радченко В.Ю. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 895/03-02-125 на купівлю автотранспортних засобів. Відповідно до п. 1.1. кредитор надає позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в 5000 доларів США, зі сплатою 21% річних. Свої зобов`язання позивач виконав, надавши грошові кошти позичальнику, що підтверджується заявою на видачу готівки. У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 , свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 29 травня 2019 року має прострочену заборгованість у розмірі 169 450,75 грн., з яких: 84803,14 грн. заборгованість за кредитом; 39706,43 грн. заборгованості за відсотками; 30609,24 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 14331,95 грн. пеня за несвоєчасне повернення відсотків. Таким чином, зважаючи на невиконання позичальником зобов`язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вправі вимагати з відповідача заборгованість по кредиту, заборгованість за відсотками за невиконання умов договору. Крім того, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. З огляду на те, що позичальником прострочено грошове зобов`язання по поверненню кредитних коштів отриманих на підставі кредитного договору № 895/03-02-125 від 05.12.2007 року, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Загальний розмір заборгованості по сплаті нарахованої пені за обліковою ставкою НБУ та 3% річних за користування кредитом, що підлягає стягненню станом на 29.05.2019 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 37 833,55 грн., з яких: 7639,00 грн. нараховані 3% річних; 30194,55 грн. пеня за обліковою ставкою НБУ. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Украсоцбанк» заборгованість 37 833,55 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн. Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2019 року, яку внесено до протоколу судового засідання, замінено позивача на його правонаступника Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2019 року позов АТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» три проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України у межах строку позовної давності, в розмірі 7214,60 грн., а також судові витрати у виді судового збору 366,33 грн., а всього 7580,93 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи письмову заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог банку, суд вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України в межах строку позовної давності за період із 29 липня 2016 року по 29 травня 2019 року у розмірі 7214,60, враховуючи що цей позов здано на пошту 9 липня 2019 року. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Банку в частині стягнення пені в зв`язку з їх необґрунтованістю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Передерій В.Г. подав до Апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу, в якій просив рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.12.2019 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» три проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України у межах строку позовної давності, в розмірі 7214,60 грн., а також судові витрати у виді судового збору 366,33 грн., а всього 7580,93 грн. і ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог повністю. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути судові витрати з позивача. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог не можна погодитись, так як при його винесенні судом допущена невідповідність висновків обставинам справи і судом невірно застосовано норми матеріального права. Вказує, що згідно пункту 1.1. Договору кредиту від 05.12.2007 року кредит надавався на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, зі сплатою процентів, порядок повернення рівними частинами впродовж 23 місяців, та з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 03 грудня 2009 року. Тобто, у відповідача був обов`язок до 03 грудня 2009 року повернути частинами кредит та сплатити проценти за користування. Вказує, що позивач звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_1 нарахованих 3% річних та пені в розмірі облікової ставки НБУ, як застосування міри цивільної відповідальності за порушення умов договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» охарактеризоване у статті 530 ЦК України. Як видно з договору, сторони встановили строк виконання зобов`язання до 03 грудня 2009 року. Тобто, перебіг строку позовної давності розпочався 04 грудня 2009 року і закінчився відповідно 04 грудня 2012 року. Позивач звернувся до суду в липні 2019 року після спливу строку позовної давності. Отже, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 44/9519/12. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 05 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 895/03-021-125, за умовами якого кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти на поточні потреби на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у розмірі 5000 доларів США, зі сплатою 21 % річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, та порядком повернення кредиту рівними частинами в розмірі 208 доларів США впродовж двадцяти трьох місяців та 216 доларів США в останньому місяці, не пізніше 5 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем видачі кредиту, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 3 грудня 2009 року, на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п. 4.1 Договору, у разі прострочення позичальником строків погашення кредиту (його частини) та/або сплати процентів, комісій, зазначених у п.п. 1.1, 2.4, 2.5, 3.3.15 цього Договору, позичальник сплачує кредитору пеню в національній валюті в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період невиконання зобов`язань за цим Договором, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, починаючи за наступного для на днем прострочення. Пунктом 7.3 Договору встановлено, що цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до виконання сторонами належним чином і у повному обсязі всіх своїх зобов`язань за Договором. Судом також встановлено, що зобов`язання відповідача не припинились, оскільки доказів про належне виконання умов Договору кредиту відповідачем суду не надано. Згідно з розрахунками банку, станом на 29 травня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 169450 грн. 75 коп., з яких заборгованість за кредитом 84803 грн. 14 коп., за процентами 39706 грн. 43 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту 30609 грн. 24 коп., пеня за несвоєчасне повернення процентів 14331 грн. 95 коп. (а.с. 13-17). Водночас, звертаючись до суду з позовом, банк просить стягнути не вказану заборгованість, а саме три проценти річних за період із 29 травня 2016 року по 30 травня 2019 року у розмірі 7639 грн. (а.с. 18), а також пеню у виді облікової ставки НБУ за період із 29 травня 2018 року по 30 травня 2019року у розмірі 30194 грн. 55 коп. (а.с. 18-19). 2.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Передерія В.Г. підлягає до часткового задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду не повністю відповідає. Спір між сторонами стосується стягнення 3% річних за період із 29 травня 2016 року по 30 травня 2019 року у розмірі 7 639 грн., а також пені у виді облікової ставки НБУ за період із 29 травня 2018 року по 30 травня 2019 року у розмірі 30194,55 грн. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про стягнення 3% річних є законними та обґрунтованими, оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання, у свою чергу, тягне за собою застосування статті 625 ЦК України в межах строку позовної давності. В частині стягнення пені на рівні облікової ставки НБУ відповідно до ст. 1048 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дана вимога необґрунтована. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики. На підставі ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення. Оскільки предметом позову є лише стягнення сум, нарахованих з основної суми кредиту в порядку ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції розглядав справу лише в межах цих вимог. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Разом з тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Зважаючи на те, що до вимоги про стягнення трьох процентів річних за порушення строків виконання грошового зобов`язання та інфляційних втрат підлягає застосуванню загальний (трирічний) строк позовної давності, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, посилання апелянта на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду України, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 є безпідставними. Апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач АТ «Альфа-Банк» звертався до суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованість по кредитному договору № 895/03-02-125 від 05 грудня 2007 року. Отже, відсутні докази того, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, а тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню, а кредитор не має права на нарахування сум на підставі цієї статті за період з 29 травня 2016 року по 30 травня 2019 року. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, яке ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, до скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Передерія Вадима Григоровича задовольнити частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2019 року скасувати. Постановити нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України (з урахуванням змін внесених Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ). Повний текст постанови виготовлено 18 червня 2020 року. Головуючий: В.Г. Бородійчук Судді: Л.І. Василенко О.В. Карпенко