Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 759/971/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 759/971/20 Суддя (судді) першої інстанції: Коваль О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Лічевецького І. О., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 26.01.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Житомирській області старшого сержанта поліції Бєлякова Романа Геннадійовича, інспектора патрульної поліції 1-го батальйону 3-ї роти УПП в Житомирській області Микитюка А.І. про скасування постанов про накладення адміністративних стягнень,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва як адміністративного суду із позовом до інспектора патрульної поліції 1-го батальйону 3-ї роти УПП в Житомирській області Микитюка А.І., інспектора 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Житомирській області старшого сержанта поліції Бєлякова Романа Геннадійовича про скасування постанов про накладення адміністративних стягнень: серії ЕАК № 1926195 від 01.01.2020 р. за ч. 1 ст. 126 КУпАП та серії ЕАК № 1926225 від 01.01.2020 р. за ч. 2 ст. 122 КУпАП. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що при винесенні спірного рішення суд першої інстанції не вірно встановив порушення позивачем правил дорожнього руху. Апелянтом зазначено, що підстави для притягнення його до відповідальності за порушення п. 9.9 б ПДР відсутній, оскільки частина 2статті 122 КУпАП не передбачає санкції за не увімкнене аварійне світло при зупинці транспортного засобу на вимогу поліцейського. Крім того, апелянтом зазначено, що судом безпідставно зроблено висновки що ненадання позивачем страхового полісу, у ситуації, що скралась є порушенням ПДР, оскільки в силу приписів Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у відповідачів не було підстав вимагати від позивача такий поліс. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року та призначено справу до розгляду в судове засідання на 26 квітня 2021 року. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, з належними документами, що посвідчують право представників представляти їх інтереси, в судове засідання не з`явилися. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 26.04.2021 р. постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, інспектором патрульної поліції 1-го батальйону 3-ї роти УПП в Житомирській області Микитюком А.І. 01.01.2020 року винесена постанова серії ЕАК № 1926195, згідно якої ОСОБА_1 01.01.2020 року близько 10 год. 52 хв. у Житомирській обл. в Пулинському р-ні на 178 км а/д М 06, керував транспортним засобом «Субару Форестер», д.н.з. НОМЕР_1 , з увімкненими протитуманними фарами в той час коли умови недостатньої видимості не настали, а також не пред`явив поліс страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, або зелену карту, чим порушив п. 2.4.а ПДР. Крім того, 01.01.2020 року інспектором 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Житомирській області старшого сержанта поліції Бєляковим Р. Г. винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1926225, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 9.9б ПДР, у зв`язку із тим, що ним, за викладених вище обставин не ввімкнено аварійну світлову сигналізацію після зупинки працівником поліції. Не погоджуючись із вказаними постановами позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо правомірності винесення постанови серії ЕАК № 1926225 від 01.01.2020 р. якою позивача притягнуто до відповідальності на підставі за ч. 2 ст. 122 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до підпункту «г» пункту 9.1 Правил дорожнього руху, увімкнення аварійної сигналізації, відноситься до попереджувальних сигналів. При цьому, пунктом 9.2 Правил дорожнього руху передбачено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку : а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Згідно підпункту «б» пункту 9.9 Правил дорожнього руху, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар. Частина перша статті 122 КУпАП встановлює, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Частиною другою статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Аналізуючи наведені вище норми, колегія суддів вважає, що в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а у іншому випадку встановлений обов`язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за не виконання вказаних вимог відповідальність передбачена частиною другою статті 122 КУпАП. Диспозицією частини 2 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Вказаною нормою не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому, зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку. Як вбачається з матерів справи, та не заперечується сторонами, позивач, здійснивши зупинку на вимогу поліцейського, не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, що є порушенням вимог підпункту «Б» пункту 9.9 Правил дорожнього руху. Поряд із цим, згідно Правилами дорожнього руху, пункт 9.9 «Б», який передбачає випадки, коли повинна бути ввімкнена аварійна світлова сигналізація міститься у розділі 9 Правил дорожнього руху «Попереджувальні сигнали». Тобто, вимога про увімкнення аварійної світлової сигналізації стосується вимог Правил дорожнього руху щодо попереджувальних сигналів. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що порушення позивачем вимог підпункту «б» пункту 9.9 Правил дорожнього руху, що полягає у не увімкненні аварійної світлової сигналізації після зупинки на вимогу поліцейського, не може бути кваліфіковане за частиною 2 статті 122 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку. Слід зауважити, що приписами статті 125 КУпАП передбачено відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених ст.ст.121-128, ч.1 і 2 ст.129, ст.ст.139 і 140 цього Кодексу. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення за частиною 2 статті 122 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення його до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв, а тому апеляційна скарга в частині скасування постанови серії ЕАК № 2330707 від 02.04.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню. З приводу притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 126 КУпАП на підставі постанови ЕАК № 1926195 від 01.01.2020 року, колегія суддів зазначає наступне. За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП). З матеріалів справи убачається, що після зупинки транспортного засобу позивача, інспектор патрульної поліції за результатами вчиненого правопорушення розглянув справу про адміністративне правопорушення, та виніс постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Постанову винесено у присутності позивача, роз`яснено всі його права, згідно із ст. 268 КУпАП та надано її на ознайомлення та підписання. Позивач ознайомився із постановою та її підписав. Таким чином, розглядаючи адміністративну справу інспектор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Так, відповідно до вимог пп. 2.1ґ, 2.4а Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1, зокрема чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Частиною 1 ст. 126 КУпАП України встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"). Відтак, вказаними нормами чітко визначено обов`язок позивача на вимогу поліцейського пред`явити чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії). Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, страховий поліс ним пред`явлено не було, оскільки через емоційне хвилювання та відсутність доступу до мережі Інтернет не виявилось можливим його віднайти у паперовому або електронному вигляді. При цьому, доводи апелянта щодо відсутності обставин, які надають відповідачам право вимагати пред`явити страховий поліс, зокрема встановлених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставними, оскільки положеннями статті 53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тоді як підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України визначають безпосередній обов`язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий поліс. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Веховного Суду від 21.11.2018 у справі 465/6677/16-а та від 13.03.2020 року у справі № 161/11159/16-а. Отже, позивачем не виконано вимоги вищенаведеного законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Таким чином, докази, які б спростовували факт порушення позивачем ч. 1 ст. 126 КУпАП, судом першої інстанції та колегією суддів не встановлені, тому вимоги позивача про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованими. Натомість, колегія суддів звертає увагу, що при обранні виду адміністративного стягнення відповідачем не враховано відсутність у позивача умислу на вчинення правопорушення, не усвідомлення ним протиправності своїх дій та настання шкідливих наслідків, а також вжиття останні усіх можливих заходів з метою уникнення допущення такого порушення. Як вбачається з матерів справи, зокрема із відео фіксації події та пояснень позивача викладених як в адміністративному позові так і в апеляційній скарзі на рішення Святошинського районного суду міста Києва, у позивача був наявний страховий поліс, однак через хвилювання та відсутності технічної можливості отримати доступ до мережі Інтернет, такий не пред`явлено на вимогу поліцейського. Відповідно до наданих доказів, на час події, у позивача був дійсний страховий поліс №ЕР-172071821, страховик - ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» з терміном дії з 10.06.2019 року по 09.06.2020 року включно (а.с. 17). Будь яких негативних наслідків для громадського порядку внаслідок таких дій позивача не настало. Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст.23 КУпАП метою застосування адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником так і іншими особами. Відповідно до вимог ст.27 КУпАП штраф є грошовим стягненням. При цьому, частина перша ст.126 КУпАП не передбачає альтернативного виду стягнення, окрім штрафу у чітко визначеному розмірі - 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що склало на час винесення оскаржуваної постанови 425 грн. Враховуючи, що на час зупинки, у позивача буд дійсний страховий поліс надати (візуалізувати) який не виявилось можливим з незалежних від позивача причин, колегія суддів вважає, що на останнього покладено невиправданий тягар відповідальності, з урахуванням відсутності будь-яких негативних наслідків та шкоди, завданої суспільним інтересам. Відповідно до вимог ст. 22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган, уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Відповідно до вимог ст. 293 КУпАП при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення, орган, в тому числі і суд, може змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, щоб стягнення не було посилено. Відповідно до вимог ч.2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів може здійснюватися судом у іншій спосіб ніж визначено ч.1 цієї статті, за умови, що він не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод і інтересів людини і громадянина. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Виходячи з вище наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що з боку позивача мало місце порушення Правил дорожнього руху, але накладений на нього штраф є надмірним тягарем та не виправдовую мети адміністративного стягнення . У зв`язку з чим захід стягнення слід змінити на усне зауваження. У відповідності до приписів статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Поряд із цим, з матерів справи вбачається, що позивачем як при зверненні до суду першої інстанції так і при апеляційному оскарженні судовий збір сплачено з розрахунку заявлення однієї позовної вимоги. Відтак, враховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, відсутні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Житомирській області старшого сержанта поліції Бєлякова Романа Геннадійовича про скасування постанов про накладення адміністративних стягнень задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування постанови серії ЕАК № 1926225 від 01.01.2020 р. за ч. 2 ст. 122 КУпАП скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову, якою скасувати постанову серії ЕАК № 2330707 від 02.04.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування постанови серії ЕАК № 1926195 від 01.01.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП залишити без змін. Змінити захід стягнення, визначений постановою серії ЕАК № 1926195 від 01.01.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП. ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності звільнити і обмежитись усним зауваженням. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя І. О. Лічевецький (Повний текст постанови складено 26.04.2021 р.)