Постанова 4856 № 295/16762/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 295/16762/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кузнєцов Д.В. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 24 березня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2020 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 3 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Ткачука Миколи Станіславовича, Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до інспектора 3 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Ткачука Миколи Станіславовича, Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги. Сторони своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористались та не подали відзиви на апеляційні скарги. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2020 року розгляд апеляційних скарг було призначено на 17 березня 2020 року. 11 березня 2020 року до суду надійшла апеляційна скарга Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомир від 19.02.2020 року. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року вказану апеляційну скаргу було призначено до розгляду на 24 березня 2020 року. 17 березня 2020 року до суду від позивача та його представника надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Проте, з метою повного та всебічного розгляду даної справи колегією суддів 17 березня 2020 року було відкладено розгляд апеляційних скарг ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції на рішення Богунського районного суду від 13 січня 2020 року на 24 березня 2020 року. 24 березня 2020 року до суду від позивача та його представника надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідачі в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Колегія суддів зазначає, що норми ст. 286 КАС України визначають особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Так, згідно з ч. 5 ст. 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Враховуючи, що розгляд справи призначено у межах десятиденного терміну з моменту надходження справи до суду апеляційної інстанції, а також те, що сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 24.03.2020 року судом було прийнято ухвали. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, неоспорені факти про те, що 22.10.2019 року інспектора 3 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Ткачуком Миколою Станіславовичем, було, винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії EAK № 1677127, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч. 2 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень. Як вбачається зі змісту постанови поліцейським встановлено, що 22.10.2019, о 08 год. 35 хв. в м. Житомир, по проспекту Незалежності, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Audi A6, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив проїзд перехрестя на вимкнений сигнал додаткової секції світлофору, що забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою, чим порушив п. 8.7.3(з) ПДР України. Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся до суду з проханням про її скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Аналізуючи доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі щодо правомірності винесення інспектором спірної постанови, колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до п. 2.3.6 Правил дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Відповідно до п. 8.7.3 (з) ПДР України, сигнали світлофора мають такі значення: вимкнений сигнал додаткової секції забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками). За приписами п. 8.1 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Пунктом 8.7.3 «з» ПДР України визначено, що вимкнений сигнал додаткової секції світлофора забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками). Частина 2 ст. 122 КУпАП передбачає, що порушення правил проїзду перехресть та проїзд на заборонний сигнал світлофора тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. При цьому притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В апеляційній скарзі відповідач, як на доказ посилається на відеозаписи з нагрудної камери поліцейського, який на його думку підтверджує вчинення позивачем вказаного правопорушення. Під час дослідження судом апеляційної інстанції відеозапису з нагрудної камери поліцейського, встановлено, що на останньому не зафіксовано сам факт вчинення правопорушення позивачем, наявний відеозапис фіксує лише факт спілкування ОСОБА_1 з відповідачем. Таким чином, відеоінформація, яка відображена на вказаному відеозапису жодним чином не доводить факту вчинення позивачем порушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП України. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова серії EAK № 1677127, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч. 2 ст. 122 КУпАП підлягає скасуванню. При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення є необґрунтованими і судом першої інстанції правомірно не враховано вказані обставини при винесенні оскаржуваного судового рішення. Даючи оцінку доводам апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції вказує на слідуюче. Колегія суддів зауважує, що доводи апелянта зводяться виключно до того, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо законності дій відповідача про розгляді справи про адміністративне правопорушення в спрощеному провадженні, також зазначено, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні адміністративного позову в частині відмовлених позовних вимог, а саме щодо визнання дій інспектора 3 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Ткачука Миколи Станіславовича протиправними та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо дотримання порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем, про що зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року по справі № 5-рп/2015 (надалі - Рішення) визначено, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. Також, Конституційний Суд у вказаному рішенні звернув увагу на те, що у частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу. Разом із тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, внесено зміни до ст. 258 КУпАП та передбачено, що скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме відсутність необхідності складати адміністративний протокол, застосовується і до правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. Крім того, даною статтею, передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху не складається навіть у разі заперечення порушника проти його вчинення. Судова колегія звертає увагу, що прийняття вищенаведеного рішення № 5-рп/2015 від 26.05.2015 року Конституційним Судом України передувало прийняттю Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Внесені зміни стосувались зокрема положень статей 33, 221, 258, 276 КУпАП. В свою чергу, питання стосовно винесення постанов за порушення у сфері безпеки дорожнього руху «за місцем вчинення» чи «на місці вчинення», було доповнено та деталізовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом внесення змін в липні 2015 року, у відповідності до яких перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, викладений в частині 1 статті 258 КУпАП, доповнено правопорушеннями, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції у відповідності до частині 1 статті 222 КУпАП. Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Положеннями ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу. Підсумовуючи здійснений аналіз норм чинного законодавства, судова колегія вбачає всі підстави стверджувати, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 132-1 КУпАП виноситься на місці вчинення правопорушення внаслідок чого провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом IV КУпАП, не здійснюється. В той же час, за наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення та притягнення до відповідальності на місці вчинення правопорушення, не передбачено складання працівниками органів і підрозділів Національної поліції протоколу про адміністративне правопорушення, надання особі строку для підготовки до розгляду справи, розгляд будь-яких клопотань, у т.ч. щодо забезпечення участі захисника під час винесення постанови. Можливість реалізації особою своїх прав на участь у розгляді справи, права на захист тощо, передбачена шляхом оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення в судовому порядку. Таким чином, доводи апелянта стосовно не дотримання інспектором 3 роти батальйону №1 Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Ткачуком Миколою Станіславовичем норм КУпАП при винесенні оскаржуваної постанови не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, внаслідок чого судова колегія приходить до переконання, що інспектор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та нормами КУпАП. Оцінюючи доводи апелянта стосовно незаконної відмови суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій поліцейського роти № 3 УПП в Житомирській області Ткачука М.С., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.3 ч.1 ст.293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: зокрема, скасовує постанову і закриває провадження в справі. При цьому ч.3 ст.286 КАС України визначає, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1)залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Тобто частина 3 даної норми закону визначає, які саме рішення має право прийняти місцевий загальний суд як адміністративний за наслідками розгляду такої справи. Даний перелік чітко визначений законодавцем і є вичерпним. При цьому закон не передбачає можливості визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. У зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача в цій частині є безпідставною та не підлягає задоволенню. Також, колегія суддів зазначає, що як вбачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції дійшов висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, проте про задоволення вимоги позивача щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не було ухвалено відповідне рішення. У зв`язку з чим, з метою усунення процесуальної помилки Богунським районним судом м. Житомир 19 лютого 2020 року було прийнято додаткову постанову, якою вимогу позивача щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення було задоволено та закрито провадження. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції вищеописаною додатковою постановою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення.. Даючи правову оцінку доводам апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд апеляційної інстанції враховує наступне. За визначенням, що міститься у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказала, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Перегудою А.П. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 28.10.2019. За умовами п.1.1 вказаного договору, його предметом є здійснення представництва та захисту інтересів Вдовиченка Б.В. щодо оскарження постанови серії ЕАЛ №1677127 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі; в органах прокуратури; Національної поліції, Державної виконавчої служби, на всіх стадіях ведення та їх розгляду в судах загальної юрисдикції, адміністративних судах усіх ланок, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Пунктом 3 договору визначено, що за надання правової допомоги в рамках цього договору клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 3500 грн. Факт наданих послуг підтверджується актом послуг правничої допомоги відповідно до договору від 28.10.2019 року. За змістом підписаного сторонами актами прийому-передачі наданих послуг від, в рамках виконання умов договору про надання (правничої) допомоги від 28.10.2019, адвокатом Перегудою А.П. надано клієнту наступні юридичні послуги: - первинна консультація клієнта ОСОБА_1 (1 год.-500 грн.); - підготовка та подання до Богонського районного суду м. Житомира позовної заяви від 07.11.2019 року (6 год.- 3000 грн.). Також, позивачем на підтвердження оприбуткування готівкових коштів в сумі 3500 грн. надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № б/н від 07.11.2019 року. Разом з тим, колегія суддів, перевіривши опис наданих послуг критично ставиться до того, що на складання адміністративного позову та подання до Богунського районного суду м. Житомира адміністративного позову адвокатом витрачено - 6 годин. Суд апеляційної інстанції зауважує, що оплати часу адвокатів витраченого на прибуття до суду особами, що надають правничу допомогу, не може бути віднесено до жодних видів правничої допомоги, які передбачені ст.1,19 Закону № 5076-VI, а тому час на подання позовної заяви, не може рахуватись як час, витрачений на надання адвокатських послуг. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.11.2019 у справі № 9901/264/19. Колегія суддів також враховує, що відповідач, в порушення частини 4 статті 134 КАС, не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат. Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Варто також звернути увагу і на те, що відповідно до наданої позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру № б/н від 07.11.2019 року, кошти сплачені ним на виконання договору 28.10.2019, однак як вбачається зі змісту вказаного договору, останній укладений для здійснення адвокатом Перегудою Б.В. з метою представництва і захисту інтересів в органах прокуратури; Національної поліції, Державної виконавчої служби, на всіх стадіях ведення та їх розгляду в судах загальної юрисдикції, адміністративних судах усіх ланок, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, а не виключно для захисту інтересів відповідача по справі №295/16762/19. Таким чином квитанції до прибуткового касового ордеру № б/н від 07.11.2019 року не може бути беззаперечним доказом, що свідчить сплату коштів в розмірі 3500 грн. саме за надання правничої допомоги по справі №295/16762/19. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що при винесенні судового рішення суд першої інстанції в повній мірі дослідив наявні у справі докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо стягнення на користь позивача з відповідача понесених судових витрат в розмірі 1750 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені ст. 317 КАС України, за яких додаткове рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційних скаргах не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили у порядку та строках, передбачених ст.ст. 272, 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.