Постанова 4855 № 320/7491/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7491/20 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №3/82 від 12 червня 2020 року про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 га на території села Гореничі Києво-Святошинського району Київської області; зобов`язання Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 га на території села Гореничі Києво-Святошинського району Київської області; зобов`язання Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення у даній справі. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. та витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 7400,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №3/82 від 12 червня 2020 року про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 га на території села Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. Зобов`язано Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,12 га на території села Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 560,53 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмову відповідача мотивовано підставою, не передбаченою вичерпним переліком підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, внаслідок чого з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Відмова у задоволенні вимоги подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення у даній справі мотивована тим, що позивачем не наведено обґрунтування необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, а судом під час розгляду справи не встановлено обставин, які свідчили б про наміри відповідача не виконувати рішення суду у частині, що підлягає задоволенню. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджено понесені позивачем витрати на правову допомогу, з огляду на відсутність квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку, іншого банківського документу на підтвердження оплати ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 7400,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги щодо розподілу судових витрат в розмірі заявленому позивачем. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, дійшов помилкового висновку про непідтвердження позивачем факту понесення витрат на професійну правничу допомогу через відсутність квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку, іншого банківського документу на підтвердження оплати, оскільки Верховний Суд у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 відступив від висновків, які наведені у вищевказаних постановах. Верховний Суд у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 вказав, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд у вищевказаній постанові дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка. тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. А також скаржник вважає, що судовий збір має бути стягнуто з відповідача у повному обсязі, тобто у розмірі 840,80 грн., оскільки фактично заявлені основну та похідну від неї позовні вимоги було задоволено повністю. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Оскільки предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу залишити без змін, та в частині зменшення розміру стягнутого судового збору скасувати, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачем згідно квитанції про сплату від 22 серпня 2020 року №35332 сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. та на обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 18 серпня 2020 року, акт від 21 вересня 2020 року наданої правової допомоги та довідку про оплату правової допомоги від 21 вересня 2020 року. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів враховує таке. Частиною другою статті 87 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону № 3674-VI. Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону). Стосовно документів, за подання яких судовий збір справляється, стаття 4 Закону № 3674-VI установлює розміри ставок судового збору. При цьому розміри ставок судового збору залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду). Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Частиною восьмою статті 382 КАС України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу. В той же час, приписами статті 4 Закону № 3674-VI не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою в порядку контролю за виконанням судового рішення, отже, за законом, на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому відмова в задоволенні такої заяви не є підставою зменшення розміру судового збору. Не містить також вимог щодо необхідності сплати судового збору, вирішення питання щодо судового контролю шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, унормоване статтею 382 КАС України. Означене, в свою чергу, відповідає приписам статті 4 Закону № 3674-VI. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 2а/0470/2563/12, від 22 січня 2020 року по справі № 440/207/19 та від 08 грудня 2020 року у справі № 743/1604/19. Вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Водночас, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року в справі «Креуз проти Польщі» (Kreuzv. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково порівняв підстави, умови, розмір та порядок сплати судового збору за подання адміністративного позову та за подання заяви в порядку контролю за виконанням судового рішення, внаслідок чого не вбачає підстав для залишення оскаржуваного судового рішення без змін в цій частині. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судовий збір підлягав стягненню з відповідача у повному обсязі, тобто у розмірі 840,80 грн., тому оскаржуване рішення є неправильним в частині присудження судових витрат зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог (2/3) в розмірі 560,53 грн. Предметом судового контролю у цій справі є також вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу. Відповідно до ч.1 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Частиною 1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п.1 ч.3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Зокрема, згідно ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Так, відповідно до ч. 4, 5 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Колегія суддів погоджується з тим, що відкриття адвокатом розрахункового рахунку не є обов`язковим, втім відсутність документального підтвердження витрат унеможливлює їх відшкодування. Довідка про оплату правової допомоги від 21 вересня 2020 року не є належним доказом, що документально підтверджує сплату готівкових коштів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як правильно відзначив суд першої інстанції, Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зважаючи на викладене, посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення в цій частині, а рішення суду першої інстанції без змін. Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, а також беручи до уваги, що апеляційна скарга є обґрунтованою лише в частині неправильно розподіленого судового збору в сумі 280,27 грн., колегія суддів не вбачає підстав для її присудження в повному обсязі, з огляду на таке. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що за змістом договору про надання правової (правничої) допомоги від 01 лютого 2021, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 , правова допомога адвоката полягає в представництві та захисті прав та обов`язків позивача саме в рамках розглядуваної справи. Згідно п. 4.1 названого договору перелік, об`єм та вартість наданої правової допомоги, а також порядок проведення розрахунків, умови та строк оплати правової допомоги за цим договором визначаються за згодою сторін в актах наданої правової допомоги, які підписуються сторонами та є невід`ємними частинами даного договору. В акті наданої правової допомоги від 11 лютого 2021 року на суму 5000,00 грн. визначені наступні роботи: 1000 грн. - надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень з правових питань, щодо оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі № 320/7491/20 4000 грн. - складання апеляційної скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі №320/7491/20 В акті сторони погодили, що клієнт зобов`язаний сплатити вартість правової допомоги, що визначена в цьому акті, протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті. Застосовуючи норму права - частину четверту статті 139 КАС України, колегія суддів враховує висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року (справа №686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа № 520/12065/19) та інших, згідно з якими відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. В свою чергу, відповідач наполягає на неспівмірності витрат. Колегія суддів приходить до висновку, що складання апеляційної скарги на рішення місцевого суду виключно в частині розподілу судових витрат не передбачає формування будь-якої лінії захисту, збирання нових доказів тощо, що вказує на невідповідність розміру гонорару складності даної послуги. Фактично апеляційне провадження було ініційоване для виправлення допущених адвокатом помилок щодо документального підтвердження та доведення витрат на правову допомогу, щодо чого, в свою чергу, була висловлена чітка і послідовна позиція Верховного Суду, в тому числі й Великої Палати. Колегія суддів, також враховує, що апеляційна скарга є обґрунтованою лише в частині неправильно розподіленого судового збору в сумі 280,27 грн., а інша частина доводів не підтвердила незаконність рішення місцевого суду. Проаналізувавши усе наведене у сукупності та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат в ході апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що заявлений розмір витрат на правову допомогу підлягає зменшенню на суму 4500 грн. Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року скасувати в частині відмови у стягненні судового збору на користь ОСОБА_1 в сумі 280,27 грн. Прийняти нове рішення в цій частині, яким стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 280,27 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року - залишити без змін. Вимогу ОСОБА_1 про вирішення питання про розподіл судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції - задовольнити частково. Стягнути з Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500,00 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя:Н.М. Єгорова Судді:Є.О. Сорочко І.В. Федотов