Постанова Волинський апеляційний суд № 156/1277/20

Справа № 156/1277/20 Головуючий у 1 інстанції: Малюшевська І. Є. Провадження № 22-ц/802/600/21 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Шевчук Л.Я., суддів - Данилюк В.А., Киці С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 25 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулося в суд із зазначеними позовними вимогами, які обгрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, чим підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Позичальник ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання анкети-заяви. Позивач також зазначав, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість на загальну суму 101316,41 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача у свою користь. Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 25 лютого 2021 року у цій справі позовні вимоги задовлено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 84204,83 грн та судовий збір у розмірі 1746,97 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в частині задоволення позову просить рішення суду залишити без змін. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Апеляційну скаргу представника позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. За матеріалами справи судом встановлено, що 21 грудня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», позичальник отримав платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с. 26). У своїй позовній заяві про стягнення з позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором банк зазначав, що позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, в зв`язку з чим утворилась забогорваність за кредитним договором у розмірі 101316,41 грн, з яких: 84204,83 грн заборгованість за тілом кредиту, 8132,46 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 5719,42 грн заборгованість за нарахованими відсотками, 3259,70 грн заборгованість за простроченими відсотками. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, судом першої інстанції враховано, що між кредитодавцем і позичальником не були узгодженні умови договору щодо сплати відсотків за користування кредитом, пені та комісії, а тому суд відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог банку. Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (частина 1 статті 530 ЦК України). Частиною 1 статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. А згідно з частиною 3 цієї статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). За кредитним договором, як передбачає частина 1 статті 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом частини 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статтей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитодавцем (виконавцем послуги кредитування), а відповідач - споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача, як кредитора у цьому зобов`язанні, на повернення відповідачем, як боржником, отриманого ним кредиту, сплати процентів за його користування та неустойки. На підтвердження своїх позовних вимог банк до позовної заяви додав анкету-заяву фізичної особи про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, яка підписана позичальником ОСОБА_1 (а.с.27). Проте у підписаній анкеті - заяві не зазначені умови договору щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами, а також не зазначені умови щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами та за простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 грудня 2019 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. При цьому матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку розумів позичальник ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами та за простроченими відсотками, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин суд першої інстнації дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 84203,83 грн. Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про те, що до спірних правовідносин неможливо застосовувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 грудня 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21 грудня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. З врахуванням того, що позивачем не доведено про запропоновані позичальнику конкретні Умови та правила банківських послуг та відсутність у анкеті-заяві умов щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана самим позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між банком і позичальником ОСОБА_1 21 грудня 2019 року шляхом підписання заяви-анкети. В зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 кредитодавець АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Разом з тим, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, позивач не розкрив як поняття «прострочене тіло кредиту», так і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника. Так, відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). Судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір від 21 грудня 2019 року у вигляді заяви-анкети не містить строку повернення кредиту (користування ним), а тому строк виконання зобов`язання за змістом частини другої статті 530 ЦК України визначається моментом пред`явлення вимоги. З наданих банком Умов та правил надання банківських послуг також не вбачається такого правового поняття як «прострочене тіло кредиту» і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача в користь позивача отриманого позичальником кредиту в розмірі 84204,83 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановленно з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 25 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді