Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/2597/16-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/2597/16-ц Номер провадження 22-ц/814/500/21Головуючий у 1-й інстанції Кононенко С.Д. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 9 серпня 2016 року у складі судді Кононенка С. Д. у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: В квітні 2016 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з вказаним позовом, в якому посилаючись на факт прострочення боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № PLXRRX07730133 від 13.07.2007 та наявність заборгованості, яка виникла станом на 18.03.2016 в сумі 34 778,86 грн і складається із: 7283,33 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 132,15 грн заборгованості по комісії за користування кредитом; 25 231,05 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1 632,33 грн штрафу (процентна складова), просив про стягнення з ОСОБА_1 вказаної заборгованості, з покладенням на відповідача понесених по справі судових витрат в сумі 1 378 грн. Позов мотивовано тим, що 13.07.2007 року між сторонами укладено кредитний договір № PLXRRX07730133 шляхом підписання відповідачем анкети-заяви позичальника, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 078,75 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і Банком договір. Проте, своїх зобов`язань за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 17 травня 2016 року вказану цивільну справу передано за підсудністю до Ленінського районного суду м. Полтави. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 9 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № PLXRRX07730133 від 13.07.2007 в сумі 34 778,86 грн та судовий збір в розмірі 1 378 грн, а всього 36 156,86 грн. Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погодившись з вказаним заочним рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що між ним та позивачем окремий кредитний договір не укладався, а лише була підписана анкета-заява про видачу платіжної картки, з якої неможливо встановити на підставі яких умов договору йому нараховувалися проценти за користування кредитом та неустойка. Умови і Правила надання банківських послуг ним не підписувалися, не зазначені в анкеті-заяві від 13.07.2007 як додатки до неї, відсутня дата їх складання, а тому вони не є допустимим доказом у справі. Отже, матеріали справи не містять доказів того з якою саме редакцією Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку він був ознайомлений, а також, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів і Умов розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Зазначає, що строк кредитування закінчився 13.07.2008, після чого у Банку було відсутнє право нарахувати відсотки за кредитом, тому стягнення з нього таких відсотків є безпідставним. Крім того, стягнення з нього штрафних санкцій у вигляді пені та штрафів за одне порушення свідчить про недотримання судом положень статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності, а стягнення з нього комісії за обслуговування кредиту є незаконним. Вважає, що розрахунок заборгованості, яким керувався суд, не є безспірним доказом існування між сторонами договірних зобов`язань та розміру заборгованості. Також судом першої інстанції не враховано наявність підстав для застосування позовної давності, про що ним заявлено при перегляді заочного рішення, оскільки останній платіж за кредитом ним здійснено у 2013 році та добровільно погашено заборгованість за кредитом, в той час із позовом Банк звернувся до суду лише 06.04.2016, після спливу встановленого законом строку позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що 13.07.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання відповідачем анкети-заяви позичальника було укладено кредитний договір № PLXRRX07730133, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 1 078,80 грн на строк 12 місяців з 13.07.2007 по 13.07.2008 включно з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць або 12% річних на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 26,43 грн та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 179,8 грн та зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки, винагороду, комісію шляхом внесення щомісячних платежів у період з 15 по 20 число кожного місяця у розмірі 122,36 грн. У анкеті-заяві сторони також погодили, що згідно п. 4.2. Умов при порушенні позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 15,17% в місяць або 182,04% річних, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Своїм підписом в анкеті-заяві позичальника відповідач засвідчив, що ця заява разом із запропонованими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» (СТАНДАРТ), а також Тарифами становить між ним та банком кредитно-заставний договір. Своїх зобов`язань за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Згідно частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів. Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За правилами статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). У силу приписів статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правовими наслідками порушення зобов`язання згідно пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України є сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Згідно частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Вирішуючи справу, суд першої інстанції не врахував, що укладений між сторонами договір про надання споживчого кредиту не містить погодженого сторонами розміру неустойки (штрафу, пені), а Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Рострочка») (Стандарт), які не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 липня 2007 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у належній письмовій формі відповідальність позичальника у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, тому вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в цій частині про стягнення з ОСОБА_1 25 231,05 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1 632,33 грн штрафу (процентна складова) за кредитним договором № PLXRRX07730133 від 13.07.2007 не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають фактичним обставинам справи. Положення спірного кредитного договору від 13 липня 2007 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, отже такі умови договору порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України). За правилами статей 215, 216 ЦК України у разі, якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин), визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тому вимоги Банку про стягнення з ОСОБА_1 132,15 грн заборгованості по комісії за користування кредитом є безпідставними. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. По справі встановлено, що погоджений сторонами строк кредитування за кредитним договором № PLXRRX07730133 від 13.07.2007 закінчився 13 липня 2008 року, отже після цього часу Банк не має права на передбачені договором проценти за користування кредитом, а звернення до суду із позовом 06.04.2016 - після спливу трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем ОСОБА_1 у заяві про перегляд заочного рішення, що не взято до уваги місцевим судом, позбавляє Банк права на судовий захист у стягненні процентів в межах строку кредитування, оскільки згідно частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Таким чином, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 є безпідставними, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, не застосував вказані норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не дав належної оцінки доказам по справі, що призвело до неправильного вирішення справи. За наведених обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову Банку. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 9 серпня 2016 року - скасувати та постановити у справі нове судове рішення. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання протягом тридцяти днів касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна