Постанова Сумський апеляційний суд № 581/905/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м.Суми Справа №581/905/20 Номер провадження 22-ц/816/399/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А. учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 30 грудня 2020 року в складі судді Кузьмінського О.В., ухваленого в сел. Липова Долина, в с т а н о в и в: Звернувшись до суду із позовом у листопаді 2020 року, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 18.07.2014 року в розмірі 11042,67 грн та судові витрати в розмірі 2102,00 грн. Свої вимоги мотивує тим, що 18.07.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого позивач надав позичальнику кошти у розмірі 3900,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що може бути змінений банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, який є договором приєднання, що підтверджується підписом у заяві. Позичальник взяті на себе кредитні зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого, станом на 05.10.2020 року, виникла заборгованість 11042,67 грн, яка складається з: 11042,67 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту. Відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, що і стало підставою звернення до суду. Заочним рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 30.12.2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі не було досягнуто домовленості у належній формі щодо істотних умов кредитного договору, передбаченій законодавством, а саме не узгоджено у письмовій формі розміру відсотків за користування кредитом та застосування неустойки, у разі порушення зобов`язання, а з у період з 02.10.2014 року по 05.10.2020 року відповідачем в рахунок погашення заборгованості було сплачено більше коштів, ніж заявлена сума заборгованості, тобто борг по тілу кредиту було повністю погашено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому вказує, що банком надані належні та допустимі докази, які свідчать про те, що він має право на стягнення з відповідача всіх сум, заявлених у позові. Зазначає, що укладаючи кредитний договір, відповідач особистим підписом підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг складають між ним та банком договір, умови якого він зобов`язується виконувати. Крім того, вказує, що отримання кредитних коштів та користування ними, часткове погашення заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку та розрахунком заборгованості, підтверджує його згоду з умовами кредитного договору. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не направлено. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як вбачається із цивільної справи, що 18.07.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 відбулось підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 14). Друкованим текстом анкети-заяви передбачено, зокрема, наступне «Я согласен(-на) с тем, что данное заявление вместе с памяткой клиента, Условиями и Правилами предоставления банковских услуг, а также Тарифами составляют между мной и банком договор о предоставлении банковских услуг. Я ознакомился(-ась) с договором о предоставлении банковских услуг до его заключения и согласен (-на) с его условиями. Экземпляр договора о предоставлении банковских услуг согласен (-на) получить путом рас печатки с официального сайта www.pb.ua. Я обязуюсь исполнять требования Условий и Правил предоставления банковских услуг, а также регулярно ознакомляться с их изменениями на сайте Приватбанка www.pb.ua.». Будь-яких яких інших умов кредитування (розмір відсоткової ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов`язання, порядок погашення заборгованості, тощо) в анкеті-заяві не зазначено. Додані банком до позовної заяви витяг з умов та правил надання банківських послуг, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, відповідачем не підписані (а.с. 15 - 40). На підставі вказаної анкети-заяви відповідачу було видано кредитні картки, остання № НОМЕР_1 терміном дії до січня 2023 року (а.с. 13). Представлений до позову банком розрахунок кредитної заборгованості станом на 05.10.2020 року складає 11042,67 грн, з яких: 11042,67 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту (а.с. 5 - 11). Підставами позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» є неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, який було укладено шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, та стягнення заборгованості за тілом кредиту, відповідно до вказаним Умов та правил, а також Тарифів банку. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України йдеться про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Як передбачено частиною другою статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку ОСОБА_1 (а.с. 50-58) банком за рахунок коштів внесених позичальником в рахунок погашення заборгованості здійснювалось погашення, крім тіла кредиту, і заборгованості за нарахованою банком неустойкою та відсотками. Однак, таке нарахування та списання вказаних сум є необґрунтованими, оскільки у заяві позичальника від 18.07.2014 року, підписаної сторонами, процента ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. А правила ч. 1 ст. 634 ЦК України в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, а також виходячи з вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Тобто, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Проте, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, за період з 02.10.2014 року по 05.10.2020 року відповідач користуватись кредитними коштами, що підтверджується відповідними сумами в графі «Витрати клієнтом кредитних коштів» (загальна сума витрачених коштів становить 25621,32 грн), а також за вказаний період здійснював погашення заборгованості на загальну суму 36881,11 грн підтверджується відповідними сумами в графі «Сума погашення за наданим кредитом». Крім того, слід зазначити, що до суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів відповідач неправомірно нарахував ще й відсотки, хоча докази про погодження з відповідачем на вчинення вказаних дій позивач суду не надав, а матеріали справи цього не містять. Вказані відсотки банк самовільно нарахував відповідачу, що відображено у відповідній колонці «Відсотки погашені за рахунок кредиту», додавши їх до суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, внаслідок чого неправомірно збільшив тіло кредиту. Вимога про стягнення заборгованості по відсоткам, обрахованих на рівні облікової ставки Національного банку України, АТ КБ «ПриватБанк» не заявлялась. Доводи апеляційної скарги з приводу порушення місцевим судом вимог ст. 534 ЦК України щодо зменшення суми заборгованості за тілом кредиту не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеним, оскільки, як вже зазначалось, без погодження в належній формі умов кредитного договору щодо розміру відсотків та застосування неустойки, списання банком таких сум за рахунок внесених позичальником коштів є незаконним. Враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог банку про стягнення 11042,67 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки за відсутності доказів погодження сторонами кредитного договору щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами та застосування неустойки, відповідачем в рахунок погашення заборгованості було сплачено більше коштів ніж фактично отриманих та використаних. Арифметичні помилки суду першої інстанції щодо сум фактично отриманих коштів та сум, сплачених в рахунок погашення заборгованості, на правильність висновків щодо заявленого спору по суті не впливають. Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17, зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яку і було застосовано судом першої інстанції під час вирішення заявленого спору по суті, а саме висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а), г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 30 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий - С.С. Ткачук Судді: О.Ю. Кононенко Т.А. Левченко