Постанова Харківський апеляційний суд № 641/5889/20
від 23.04.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 23 квітня 2021 року м. Харків справа № 641/5889/20 провадження № 22ц/818/1694/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., імена (найменування) сторін: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року в складі судді Боговського Д.Є., у с т а н о в и в: В серпні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ «ПриватБанк») в особі свого представника Міроєвського Євгена Євгеновича звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 04 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 231960-CRЕD (далі договір № 231960-CАRD), відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 6 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 25% річних строком повного погашення 25 листопада 2009 року. З метою забезпечення зобов`язань за договором № 231960-CRЕD в цей же день з ОСОБА_2 укладено договір поруки. У зв`язку з невиконанням умов договору № 231960-CRЕD в 2011 році позивач звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення заборгованості за договором № 231960-CАRD. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2011 року позов задоволено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 лютого 2012 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2011 року змінено. У рахунок погашення заборгованості за договором № 231960-CRЕD на користь АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно станом на 24 березня 2010 року суму кредиту в розмірі 46 294,14 грн та загальну суму стягнень в розмірі 46 294,14 грн. Вказані судові рішення набрали законної сили, однак відповідачем не виконані, прострочена сума заборгованості становить 4 407,02 доларів США. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 1 423,72 доларів США за період з 01 березня 2012 року по 22 червня 2020 року. Заочним рішенням Комінтернівського району з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто три відсотки річних за період з 01 березня 2012 року по 22 червня 2020 року в розмірі 11 780,27 грн та 650,92 грн судового збору. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду апеляційної інстанції від 29 лютого 2012 року визначено розмір грошового зобов`язання ОСОБА_1 , який відповідачкою не сплачено, отже з останньої підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми з підстав, передбачених статтею 625 ЦК України, із розрахунку: 46 294,14 грн х 3% х 3 096 : 365 :
100. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив із того, що такі вимоги позивачем не заявлено. 31 грудня 2020 року Крилова Олена Леонідівна представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» та стягнення 3% річних від простроченої суми в розмірі 1 423,72 доларів США. Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитні кошти були надані ОСОБА_1 в іноземній валюті, станом на 24 березня 2010 року заборгованість за договором № 231960-CRЕD становила суму в розмірі 4 407,02 доларів США. Отже 3% річних підлягають стягненню в іноземній валюті, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). ОСОБА_1 з заявою про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції не зверталась, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 04 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір № 231960-CRЕD, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 6 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 25% річних строком повного погашення 25 листопада 2009 року. З метою забезпечення зобов`язань за договором № 231960-CRЕD в цей же день з ОСОБА_2 укладено договір поруки. У зв`язку з невиконанням умов договору № 231960-CRЕD в 2011 році позивач звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2011 року позов задоволено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 лютого 2012 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2011 року змінено. У рахунок погашення заборгованості за договором № 231960-CRЕD на користь АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно станом на 24 березня 2010 року суму кредиту в розмірі 46 294,14 грн та загальну суму стягнень в розмірі 46 294,14 грн. Вказані судові рішення набрали законної сили. Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість за кредитним договором станом на 24 березня 2010 року складала 4 407,02 доларів США. Статтею 16 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Виходячи з вищезазначеного, вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 1 423,72 доларів США є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача за договором № 231960-CАRD, встановлена у рішенні Апеляційного суду Харківської області від 29 лютого 2012 року та визначена у національній валюті гривні, становить 46 294,14 грн та загальну суму стягнень в розмірі 46 294,14 грн. Отже, з відповідача підлягає стягненню вже саме сума боргу, визначена у даному судовому рішенні у визначеній в ньому валюті, а саме в гривні з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проведення позивачем розрахунку на суму боргу, визначену у договорі № 231960-CАRD у іноземній валюті на день звернення до суду у даній справі не ґрунтуються на законодавстві України. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зроблено висновок, що частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Тому висновок суду першої інстанції, про стягнення трьох відсотків річних за період з 01 березня 2012 року по 22 червня 2020 року в розмірі 11 780,27 грн є правильним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 255 ч. 1 п. 2, 260, 261 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 23 квітня 2021 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді О.М.Хорошевський В.Б.Яцина