Постанова 4824 № 761/18460/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 липня 2023 року м. Київ Справа № 761/18460/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6972/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Пономаренко Н.В., 30 січня 2023 року в м. Києві, повний текст рішення складений 06 лютого 2023 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В У травні 2021 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором № K3R4AE00000083 від 05.10.2007 у розмірі 1816,42 доларів США, що станом на 14.04.2021 становить еквівалент 50877,92 грн та судові витрати. Позовні вимоги мотивовані тим, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором № K3R4AE00000083 від 05.10.2007 у розмірі 21186,07 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 03.08.2015 складає 447449,8 грн та судові витрати у розмірі 6711,75 грн. Проте, ухвалення судом вказаного рішення не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. За вказаних обставин, а також посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, позивач просив про стягнення 3% річних. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2023 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суд мотивовано тим, що строк дії кредитного договору сплив у зв'язку із зверненням позивача до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості. Позивач реалізував своє право, передбачене ст. 1050 ЦК України, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатом розгляду якого було ухвалене зазначене вище заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016. Зважаючи на те, що в розумінні ст. 653 ЦК України зобов'язання за кредитним договором № К3R4AE000000083 припинились з моменту набрання заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 законної сили (20.12.2016), права та інтереси позивача (кредитодавця) після розірвання кредитного договору забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України з дня набрання заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 законної сили, а не з зазначеного позивачем дня, наступного за днем подання до суду позову, за результатом якого було ухвалено вказане вище заочне рішення. Однак, із розрахунку заборгованості, який долучений позивачем до позовної заяви 3% річних від простроченої суми нараховано позивачем за період з 24.10.2015 по 14.04.2021 із основної суми заборгованості за договором 11 219,87 доларів США. При цьому, заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 заборгованість за тілом кредитом була визначена 10806,47 доларів США. При цьому, матеріали справи не містять доказів та позивачем не зазначено в позовній заяві, щодо отримання виконавчого листа за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 у справі № 761/31491/15-ц та його звернення до примусового виконання, даних щодо можливого часткового погашення заборгованості. У зв'язку із викладеним, суд позбавлений можливості самостійно здійснити перерахунок 3 % річних Не погодився з вказаним судовим рішенням позивач, представником Банку подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставин справи, представник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що ухваленим судовим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 було розірвано кредитний договір, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. При цьому, вказує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум (а.с. 93-97). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016, яке згідно відмітки на його копії набрало законної сили 20.12.2016, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором № K3R4AE00000083 від 05.10.2007 у розмірі 21186,07 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 03.08.2015 складає 447449,8 грн та судові витрати у розмірі 6711,75 грн /а.с.7-8/. Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідачів трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України у сумі 1816,42 доларів США за період з 24.10.2015 по 14.04.2021, у зв`язку з невиконанням відповідачами грошових зобов`язань за кредитним договором. На підтвердження заявлених позовних вимог, окрім копії згаданого рішення суду, позивачем надано: - розрахунок заборгованості, згідно з яким позивачем нараховано суму 3% річних на суму боргу 11219,87 доларів США, за період прострочення у 1977 днів, що становить суму 1816,42 долари США та еквівалент у гривні -50877,92 грн /а.с.9/; - довідку про офіційний курс гривні щодо іноземних валют /а.с.10/; - копії повідомлень направлених боржнику та поручителю щодо нарахованої суми 3% річних та реєстр поштових відправлень /а.с.12-14/; - копія кредитного договору № K3R4AE00000083 від 05.10.2007, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 , умовами якого визначено строк кредитування з 05.10.2007 по 04.10.2012 /а.с.15-16/; - копія заяви ОСОБА_1 від 05.10.2007 про отримання кредитних коштів та відсутність претензій до позивача /а.с.17/; - копія договору поруки № K3R4AE00000083/1 від 05.10.2007, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , умовами якого також визначено строк кредитування з 05.10.2007 по 04.10.2012 /а.с.18/; - копії паспортів відповідачів; - копія довідки Головного управління статистики у м. Києві з відомостями Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, щодо реєстрації позивача, як юридичної особи, копія банківської ліценції та витяг зі статуту позивача /а.с.22-26/ Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). В силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Положеннями ст. 653 ЦК України визначені правові наслідки зміни або розірвання договору. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Положеннями ст. 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов'язання. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов`язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц вказала нате, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. У свою чергу, правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь прострочення. Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. З наведених обставин справи вбачається, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, в забезпечення зобов`язань за яким між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Умовами кредитного договору та договору поруки був визначений строк кредитування з 05.10.2007 по 04.10.2012. Відповідачем належними чином не виконувались взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № K3R4AE00000083 від 05.10.2007, станом на 03.08.2015, у розмірі 21186,07 доларів США, що становить еквівалент 447449,8 грн. Питання щодо розірвання укладених між сторонами договорів цим рішенням суду не вирішувались. В матеріалах справи відсутні дані про виконання цього рішення повністю або частково, також відсутні в матеріалах справи дані про отримання позивачем виконавчого листа та звернення його до виконання в примусовому порядку. Виходячи з наведених вище положень законодавства та вже усталеної судової практики, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь прострочення. А отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ухваленим заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 кредитний договір між сторонами було розірвано та в розумінні ст. 653 ЦК України зобов`язання за кредитним договором № К3R4AE000000083 припинились з моменту набрання заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва. Вказані висновки суду першої інстанції не відповідають положенням ст.ст. 598, 653 ЦК України. У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду шляхом виключення з мотивувальної його частини посилання на розірвання договорів та припинення зобов`язань що виникли на їх підставі. За загальним правилом, договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання, що передбачене положеннями ч.2 ст.625 ЦК України. Слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у судовому рішенні, а періодом, за який підлягають стягненню три проценти річних, є період з дня набрання цим рішенням законної сили та до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, в розрахунку заборгованості, який долучений позивачем до позовної заяви 3% річних від простроченої суми нараховано позивачем за період з 24.10.2015 по 14.04.2021 із основної суми заборгованості за договором 11219,87 доларів США. При цьому, заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 заборгованість за тілом кредитом була визначена 10806,47 доларів США. А отже наведений позивачем розрахунок не може бути прийнятий судом, так як вихідна сума не відповідає сумі визначеній у рішенні суду та невірно визначений період нарахування. Крім того, позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання банком виконавчого листа за рішенням суду Шевченківського районного суду м. Києва від 02.02.2016 та його звернення до примусового виконання. Крім того, колегією суддів не встановлено, чи відповідачі взагалі обізнані про наявність вказаного судового рішення, з урахуванням того, що останнє було ухвалено у заочному порядку. При цьому, враховуючи те, що рішення не пред'являлося до виконання у примусовому порядку, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості достовірно встановити, що таке рішення було не виконано відповідачами добровільно. Ця обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. А отже саме позивачем мали бути надані докази на підтвердження невиконання відповідачами зобов`язань, що виникли на підставі рішення суду і що позивачем були вжиті, передбачені законом заходи, щодо виконання рішення суду в примусовому порядку в межах строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено обставини цієї справи та правильно вирішено спір по суті, однак допущено помилку в частині посилань на розірвання договору внаслідок ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, як на підставу для відмови у позові, що обумовлює наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги частково, зміни рішення суду першої інстанції шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги по суті, керуючись з положеннями ст.141 ЦПК України апеляційний суд вважає, що понесені сторонами на цій стадії розгляду справи судові витрати компенсації не підлягають. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2023 року - змінити, виклавши мотивувальну частині рішення суду в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.В.Соколова Судді: В.А.Нежура Н.В.Поліщук