Постанова 4801 № 389/2207/17

Справа № 389/2207/17 Провадження № 22-ц/801/740/2021 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 рокуСправа № 389/2207/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач - Медвецький С. К., суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 389/2207/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Науменка С. М. у залі суду, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позов мотивований тим, що 04 грудня 2016 року на 443 км + 200 м автодороги Стрий - Знам`янка ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Renault Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та безпечну дистанцію, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем позивача марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження автомобілів та матеріальних збитків. Постановою Верхньорогачицького районного суду Херсонської області від 30 січня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАПта накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Автомобіль відповідача застрахований у страховій компанії НАСК «Оранта». За полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20 травня 2016 року № АЕ/6565430, НАСК «Оранта» виплатила йому страхове відшкодування в розмірі 99 000 грн. Разом з тим, на відновлювальний ремонт автомобіля ним витрачено значно більшу суму, ніж склало страхове відшкодування. Повна сума відновлювального ремонту становить 221 395 грн 33 коп. Різниця між завданою матеріальною шкодою та страховим відшкодуванням складає 121 395 грн 33 коп. (221 395,33 100 000). Відповідно до полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20 травня 2016 року № АЕ/6565430, укладеного між відповідачем та НАСК «Оранта», розмір франшизи складає 1 000 грн. Указував, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він зазнав моральної шкоди, яка виразилася в душевних переживаннях внаслідок сильного хвилювання, яке йому довелося відчути після пошкодження його автомобіля. Моральну шкоду він оцінює в 25 000 грн та вважає цю суму адекватною тим моральним стражданням і переживанням, яких він зазнав через ушкодження свого здоров`я, внаслідок вчинення відповідачем дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема ця сума враховує порушення звичайного способу життя, негативний вплив на стан здоров`я, моральні страждання, пов`язані з дорожньо-транспортної пригодою. Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку не бажає відшкодувати завдану шкоду, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 122 395,33 грн на відшкодування майнової шкоди та 25 000 грн моральної шкоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 121 556,13 грн майнової шкоди та 2 000 грн моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 215,57 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди. Позивачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та пошкодженням його транспортного засобу. Також судом ураховано, що відповідач є винуватцем у ДТП, а відтак зобов`язаний відшкодувати суму франшизи потерпілій особі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У березні 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям Вінницького апеляційного суду від 01 березня 2021 року справу передано для розгляду колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2020 року залишено без руху. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2021 року відкрито провадження у справі. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до розгляду на 22 квітня 2021 року в порядку письмового провадження. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що визначаючи розмір шкоди, суд першої інстанції не встановив причинний зв`язок між пошкодженнями автомобіля та фактично заміненими запасними частинами. Також суд не встановив факт оплати позивачем запасних частин та вартості виконаних робіт. Відповідач указує, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не надав належної оцінки встановленим обставинам справи та не встановив, які докази є належними та достатніми для ухвалення рішення про задоволення позову. Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 04 грудня 2016 року на 443 км + 200 м автодороги Стрий - Знам`янка ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Renault Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та безпечну дистанцію, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем ОСОБА_1 марки «Subaru Outback», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження автомобілів та матеріальних збитків. Постановою Верхньорогачицького районного суду Херсонської області від 30 січня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАПта накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну майну, на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у НАСК «Оранта», згідно з полісом № АЕ/6565430 від 20 травня 2016 року, на суму 100 000,00 грн. Страхова компанія «Оранта» виплатила страхове відшкодування ОСОБА_1 в сумі 99 000 гривень. Відповідно до рахунку № СЕК-6822 від 07 грудня 2016 року та акта виконаних робіт ЕК-6822 від 28 лютого 2017 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Subaru Outback» складає 221 395 грн 33 коп. Листом № 139/1 від 30 вересня 2017 року ТОВ «Торговий дім «Євромоторс» засвідчив, що за ремонт автомобіля ОСОБА_1 сплатив 122 395,33 грн. Відповідно до висновку експерта № 537/17 від 23 квітня 2018 року за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи, вартість відновлювального ремонту, без врахування зносу автомобіля «Subaru Outback», зі знижкою 15%, станом на момент дорожньо-транспортної пригоди складає 218 556,13 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно зі ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про зупинення провадження у справі (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, приходить до наступних висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода,завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода,завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до частини 3 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі-Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. У випадку, коли для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що підлягають заміні. Відповідно до пункту 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Пунктом 8.3 Методики передбачено, що вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків). Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого транспортного засобу. Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження транспортного засобу і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті. Показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу. Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду. Ураховуючи викладене, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів у зв`язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. З матеріалів справи слідує, що експерт при проведенні судової автотоварознавчої експертизи від 23 квітня 2018 року керувався Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092. Пунктом 7.38 Методики передбачено, що коефіцієнт фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ. Установлено, що автомобіль «Subaru Outback» 2012 року випуску. Тобто на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль експлуатувався 4 роки. Про це зазначено в описовій частині висновку експерта. Отже, при визначенні розміру завданої шкоди, коефіцієнт фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю. Указане спростовує доводи апеляційної скарги про невідповідність висновку експерта фактичним обставинам справи, зокрема щодо неврахування експертом коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу. Непогодження відповідача з висновком експерта в частині визначення розміру завданої майнової шкоди, колегія суддів розцінює як позицію правомірного захисту ОСОБА_2 , оскільки клопотань про проведення додаткової або повторної експертизи він не заявляв. Інших доказів щодо розміру завданої шкоди, в тому числі висновків експерта, спеціаліста тощо, відповідач не надав. В силу диспозитивної цивільного судочинства суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. Відповідно до висновку експерта № 537/17 від 23 квітня 2018 року за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи, вартість відновлювального ремонту, без врахування зносу автомобіля «Subaru Outback», зі знижкою 15%, станом на момент дорожньо-транспортної пригоди складає 218 556 грн 13 коп. Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди. Всі ці елементи цивільно-правової відповідальності встановлено в судовому засіданні. Оскільки НАСК «Оранта» виплатила страхове відшкодування ОСОБА_1 в розмірі 99 000 грн, то для повного відшкодування завданої нею шкоди відповідач зобов`язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а саме 119 556,13 грн (218 556,13 99 000 = 119 556,13). Системний аналіз пункту 32.7 частини 1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року по справі № 489/1356/16-ц, від 01 липня 2020 року по справі № 420/998/18, від 07 квітня 2021 року по справі № 757/29950/14-ц. Отже, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що різниця між розміром страхового відшкодування, яке здійснило НАСК «Оранта» на користь позивача та проведеного позивачем відновлювального ремонту автомобіля марки «Subaru Outback», є заподіяна майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу і підлягає стягненню з відповідача в користь позивача. Доводи апеляційної скарги про те, що оплата позивачем вартості запасних частин та ремонту транспортного засобу не підтверджено доказами не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відповідно до рахунку № СЕК-6822 від 07 грудня 2016 року та акта виконаних робіт ЕК-6822 від 28 лютого 2017 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Subaru Outback» складає 221 395 грн 33 коп. Листом № 139/1 від 30 вересня 2017 року ТОВ «Торговий дім «Євромоторс» засвідчив, що за ремонт автомобіля ОСОБА_1 сплатив 122 395,33 грн. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Судом установлено, що різниця між страховою виплатою та вартістю відновлювального ремонту автомобіля складає 119 556,13 грн. Зазначена сума була сплачена позивачем у ТОВ «Торговий дім «Євромоторс» за ремонт автомобіля. Доводи апеляційної скарги про те, що автомобіль позивача «Subaru Outback» був застрахований, і ОСОБА_1 отримав страхове відшкодування у повному обсязі є безпідставними, оскільки не підтверджені належними, допустимим та достовірними доказами. Відповідно до ч. 2 ст. 12.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Згідно зі ст. 36.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Полісом цивільно-правової відповідальністі ОСОБА_2 розмір франшизи встановлено в сумі 1 000 грн. Чинне законодавство передбачає обов`язок відповідальної за збитки особи, а саме винуватця ДТП відшкодувати суму франшизи потерпілій особі, так як ця сума не включена в розмір страхового відшкодування. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача франшизи у розмірі 1 000 грн. Статтею 23 ЦК Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується. У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_1 тривалий час був позбавлений можливості користуватись належним йому транспортним засобом та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд в описовій частині заначив про стягнення 1 000 грн моральної шкоди, а у резолютивній частині ухвалив стягнути 2 000 грн моральної шкоди не заслуговують на увагу. У даному випадку в рішенні суду допущено описку, яка в силу вимог ст. 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення, а може бути виправлена в порядку, передбаченому ст. 269 ЦПК України. Суд першої інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні у справі докази, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності фактично зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення спірних правовідносин і висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2020 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок боржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий С. К. Медвецький судді: С. Г. Копаничук В. В. Оніщук