Постанова 4801 № 127/40716/24

Справа № 127/40716/24 Провадження № 22-ц/801/2156/2025 №22-ц/801/2474/2025 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2025 рокуСправа № 127/40716/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О. Ю. (судді доповідача), суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 адвоката Петруніної Вікторії Віталіївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2025 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 року, а також апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 адвоката Борусевича Сергія Йосиповича на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 року, ухвалені місцевим судом під головуванням судді Романюк Л.Ф., встановив: В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 квітня 2024 року в м. Вінниця по вул. Левка Лук`яненка, 44, сталось ДТП за участі ОСОБА_1 , який керував автомобілем Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля Ford д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого належний ОСОБА_1 автомобіль зазнав механічних пошкоджень. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2024 року (справа № 127/14548/24 провадження 3/127/3820/24) винним в скоєному ДТП визнано водія ОСОБА_3 . Відповідальність водія Ford д.н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП не була застрахована у жодній з страхових компаній. Цивільно правова відповідальність позивача, як водія Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 також на момент настання ДТП не була застрахована у жодній з страхових компаній. МТСБУ за відсутності страховика виплачує потерпілому в ДТП страхове відшкодування виключно у разі, якщо цивільно правова відповідальність самого потерпілого на момент ДТП була застрахована. В даному випадку у обох водіїв полісів страхування не було, а отже МТСБУ не є відповідальними за сплату страхової виплати. З метою визначення розміру збитків, що понесені внаслідок ДТП, позивач звернувся до ТОВ «Український центр експертизи та оцінки», в результаті чого судовим експертом було складено висновок експерта № 425/11.2024 від 12 листопада 2024 року згідно з яким: - показник Свр (вартість ремонту автомобіля без урахування зносу)= 181 640,81 грн. - показник Сврз (вартість ремонту автомобіля з урахування зносу)= 78098,84 грн. Внаслідок протиправних винних дій ОСОБА_3 позивачу, як власнику пошкодженого транспортного засобу було нанесено моральну шкоду. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому він просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь понесені збитки внаслідок пошкодження автомобіля, в результаті ДПТ в розмірі 181640,81 грн. , стягнути судовий збір 3027,61 грн. та витрати на оплату послуг судового експерта авто товарознавця 9500,00 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені збитки внаслідок пошкодження автомобіля в результаті ДТП в розмір 78098 грн.84 коп. та судові витрати в розмірі 4865 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Зобов`язано управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області повернути ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн. згідно квитанції №15 від 06.12.2024р. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2025 року мотивоване тим, що стягненню підлягають лише понесені збитки внаслідок пошкодження автомобіля в результаті ДТП в розмірі 78098, 84 грн. Відмовляючи в стягненні моральної шкоди, суд попередньої інстанції вказав на те, що така вимога не була заявлена позивачем у відповідності до вимог ЦПК України. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Петруніна Вікторія Віталіївна подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позову в межах відшкодування вартості ремонту з урахуванням зносу. Також покликається на помилковість висновків суду щодо неможливості відшкодування вартості відновлювального ремонту, у зв`язку з відсутністю доказів факту ремонту автомобіля та вартості такого ремонту. Вважає, що до стягнення підлягає саме вартість ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу, оскільки саме вказаний розмір є необхідним та який мусить понести потерпіла особа для відновлення свого порушеного права. Поряд з цим вважає, що місцевий суд помилково відмовив у стягненні моральної шкоди з підстав не зазначення такої вимоги в прохальній частині позовної заяви. Водночас покликається на те, що текст позовної заяви містить посилання та обґрунтування щодо завдання моральної шкоди та стягнення такої з відповідача. А тому вважає, що не зазначення в прохальній частині позовної заяви вимоги про стягнення моральної шкоди є лише звичайною технічною помилкою (опискою). Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2025 року у справі відкрито апеляційне провадження, надано строк на подання відзиву до 15 вересня 2025 року та витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області вказану цивільну справу. 16 вересня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Борусевича С.Й. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в ній вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Просив залишити рішення суду без змін та провести розподіл судових витрат. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2025 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вінницького апеляційного суду з повідомленням учасників справи. Водночас було виявлено, що 04 серпня 2025 року до Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Петруніної Вікторії Віталіївни про ухвалення додаткового рішення, розгляд якої призначено місцевим судом на 18 вересня 2025 року об 10:30 год. У зв`язку із чим 01 жовтня 2025 року ухвалою Вінницького апеляційного суду знято з апеляційного розгляду цивільну справу № 127/40716/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційної скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Петруніної Вікторії Віталіївни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2025 року та повернуто її до суду першої інстанції Вінницького міського суду Вінницької області, для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення. Надано Вінницькому міському суду Вінницької області строк для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення до 09 жовтня 2025 року. Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 року заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8 169,20 грн. (вісім тисяч сто шістдесят дев`ять грн. 20 коп.) витрат на правничу допомогу. Додаткове рішення мотивоване тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2025 року позов задоволено частково, а саме на суму 78 098,00 грн., позовні вимоги становили: 181 641, 00 грн., відповідно пропорційно заявлені вимоги про стягнення правничої допомоги становлять 8 169,20 грн. (19000,00 *78098/181641). Не погоджуючись з таким додатковим рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Петруніна Вікторія Віталіївна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просила оскаржуване додаткове рішення скасувати та ухвалити нове про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 19000,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що в провадженні Вінницького апеляційного суду перебуває вказана цивільна справа за апеляційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2025 року. Відтак у випадку задоволення апеляційної скарги на рішення суду до розподілу будуть підлягати й судові витрати, зокрема, які пов`язані з оплатою послуг на отримання професійної правничої допомоги. Відповідач не скористалась своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направляла, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Також, не погоджуючись з додатковим рішенням суду представник ОСОБА_3 адвокат Борусевич С.Й. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просив оскаржуване додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким зменшити до 4000,00 грн. розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції. Апеляційна скарга представника ОСОБА_3 адвоката Борусевича С.Й. мотивована тим, що на переконання останнього заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, в розмірі 19000,00 грн. є неспівмірним із складністю цієї справи. Позивач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направляв, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, заперечення, які викладені в відзиві на апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2025 року, пояснення надані в судовому засіданні, законність та обґрунтованість судових рішень в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Петруніної В.В. підлягають до задоволення, а апеляційна скарга представника ОСОБА_3 адвоката Борусевича С.Й. не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані рішення суду не відповідають зазначеним вимогам. Апеляційним судом встановлено, що 20 квітня 2024 року в м. Вінниця по вул. Левка Лук`яненка, 44, сталось ДТП за участі ОСОБА_1 , який керував автомобілем Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля Ford д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого належний ОСОБА_1 автомобіль зазнав механічних пошкоджень. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2024 року в справі № 127/14548/24 провадження 3/127/3820/24 визнано ОСОБА_3 винною в скоєному ДТП (а.с.4). Відповідальність водія Ford д.н.з. НОМЕР_2 на момент ДТП не була застрахована у жодній з страхових компаній. Цивільно правова відповідальність позивача, як водія Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 також на момент настання ДТП не була застрахована у жодній з страхових компаній. З метою визначення розміру збитків, що понесені внаслідок ДТП, позивач звернувся до ТОВ «Український центр експертизи та оцінки», в результаті чого судовим експертом було складено висновок експерта № 425/11.2024 від 12 листопада 2024 року згідно з яким: - показник Свр (вартість ремонту автомобіля без урахування зносу) = 181 640,81 грн.; - показник Сврз (вартість ремонту автомобіля з урахування зносу) = 78098,84 грн. (а.с.7-26). Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України). Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України). Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон N 1961-IV) передбачено обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону N 1961-IV). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV). Відповідно до статті 6 Закону N 1961-IV страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17). Натомість за обставинами даної справи встановлено, що сторонами (учасниками ДТП) не було укладено відповідних договорів страхування, ними не сплачувалися страхові платежі, обидва транспортні засоби на час ДТП не забезпечені чинними договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону N 1961-IV (чинний на час вчинення ДТП) забезпечений транспортний засіб транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Згідно з положеннями підпункт «а» пункту 41.1 статті 41 Закону N 1961-IV (чинний на час вчинення ДТП) МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. За змістом наведеної норми, МТСБУ, зокрема, не відшкодовує шкоду, котру заподіяно транспортному засобу, що не забезпечений чинним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, експлуатується особами, відповідальність яких не застрахована. Як вбачається з матеріалів справи, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не були застраховані. Отже, встановивши, що на час ДТП обидва транспортні засоби не забезпечені чинними договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, наведене позбавляло позивача можливості отримати відшкодування шкоди, заподіяної транспортному засобу від МТСБУ, оскільки у останнього не виникло обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Таким чином, з урахуванням принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), ОСОБА_1 має право вимагати від відповідача відшкодування шкоди, заподіяної транспортному засобу, про що також вірно зазначено місцевим судом. Водночас, ухвалюючи рішення у справі суд попередньої інстанції зробив помилковий висновок про часткове задоволення позову, мотивувавши тим, що стягненню підлягають лише понесені збитки внаслідок пошкодження автомобіля в результаті ДТП в розмірі 78098, 84 грн, а також, що позивач повинен був довести факт проведення відновлювального ремонту, проте він не виконав своїх процесуальних обов`язків, зокрема, не надав до суду належних та допустимих доказів понесених фактичних витрат на ремонт автомобіля після ДТП. Проте колегія суддів не погоджується з вказаним висновком, з огляду на наступне. Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Також у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №757/33065/18-ц зазначено: «Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт І частини першої статті 1188 ЦК України). Згідно зі абзацом 2 частини першої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості. втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права». Спосіб відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, визначає суд за вибором потерпілого (ч. 1 ст. 1192 ЦК України) і може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. У пункті 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Наведене відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду у справі №522/15636/16-ц від 11 листопада 2019 року. Реальними збитками є також витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права, тобто такі дії, які настануть в майбутньому Вказаний висновок релевантний з постановою від 25 квітня 2018 року у справі №760/5618/16-ц. Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до висновку експерта № 425/11.2024 від 12 листопада 2024 року вбачається, що вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля , станом на дату ДТП складає 181640,81 грн., а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, станом на дату ДТП складає 78098,84 грн. (а.с.7-26). З огляду на вказане з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума відшкодування шкоди, визначена відповідно до вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу, у розмірі 181 640,81 грн, оскільки саме ця сума відображає реальну вартість робіт, необхідних для приведення автомобіля у стан, який існував до настання дорожньо-транспортної пригоди. При цьому колегія суддів виходить із того, що врахування коефіцієнта фізичного зносу при визначенні розміру відшкодування призводить до неповного відновлення майнового стану потерпілого, що суперечить принципу повного відшкодування шкоди, закріпленому у статті 1166 Цивільного кодексу України, а також положенням пункту 14 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01 березня 2013 року. Вказані обставини залишились поза увагою місцевого суду. Переглядаючи рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків. В мотивувальній частині позовної заяви позивач вказує, що внаслідок протиправних винних дій ОСОБА_3 , як власнику пошкодженого транспортного засобу Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 було нанесено моральну шкоду, в розмірі 10000, 00 грн. Натомість в прохальній частині позовної заяви відсутня вимога про стягнення моральної шкоди. Згідно із частинами першою та четвертою ст. 12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України). У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України). Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18). Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін. Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЩІК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Суд позбавлений процесуальної можливості розглядати питання щодо стягнення моральної шкоди, оскільки воно не входить до меж заявленого предмета позову. Відповідно, зазначення у мотивувальній частині позовної заяви обставин про завдання моральної шкоди саме по собі не створює для суду обов`язку надавати їм правову оцінку чи ухвалювати рішення щодо їх відшкодування, адже такі вимоги не були належним чином сформульовані позивачем як самостійний спосіб захисту права у прохальній частині позовної заяви. Таким чином, відсутність у прохальній частині позову вимоги про стягнення моральної шкоди та неподання заяви про зміну предмета позову свідчить про те, що питання компенсації моральної шкоди не було предметом судового розгляду в межах цієї справи, про що вірно зазначено судом попередньої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що текст позовної заяви містить посилання та обґрунтування щодо завдання моральної шкоди та стягнення такої з відповідача, а тому не зазначення в прохальній частині позовної заяви вимоги про стягнення моральної шкоди є лише звичайною технічною помилкою (опискою) не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень статей 175, 263 та 264 ЦПК України саме прохальна частина позовної заяви визначає межі судового розгляду і предмет позову, у межах якого суд уповноважений ухвалювати рішення. Саме в ній позивач формулює свої матеріально-правові вимоги, які підлягають вирішенню судом. Відсутність у прохальній частині конкретної вимоги про стягнення моральної шкоди виключає можливість суду розглядати це питання, незалежно від наявності відповідних посилань чи міркувань у мотивувальній частині позову. Крім того, така «технічна помилка» не може бути виправлена судом за власною ініціативою, оскільки це суперечило б принципам диспозитивності та змагальності цивільного процесу (статті 12, 13 ЦПК України) і означало б вихід суду за межі заявлених позовних вимог. Отже, посилання апелянта на наявність описки є безпідставним, а висновок суду першої інстанції щодо неможливості розгляду питання про стягнення моральної шкоди обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам процесуального закону. Отже, обставини на які посилається апелянт в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права частково знайшли своє підтвердження. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції, підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Водночас, за правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі №904/8884/21 додаткове рішення є невід`ємною частиною основного рішення у справі, у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Відтак апеляційний суд, беручи до уваги, що додаткове судове рішення є невід`ємною частиною основного судового рішення, яке за результатами апеляційного перегляду скасовується з ухваленням нової постанови про задоволення позову, дійшов висновку про скасування додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 року, яким вирішено питання про судових витрат на професійну правничу допомогу. Щодо судових витрат. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволенню позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносяться зокрема витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з проведенням експертизи. Так суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем сплачено 3027,70 грн. та 4540,50 грн. за звернення до суду з апеляційною скаргою. Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року встановлено у розмірі 3028 гривні. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви: майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом з однією майновою вимогою, зокрема, просив стягнути з відповідача 181640,81 грн. Відтак, за подання вказаного позову, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1816,40 грн. та за звернення до суду з апеляційною скаргою - 2724,60 грн. відповідно. Крім того позивач поніс витрати в розмірі 9500 грн. на оплату послуг судового експерта та отримання висновку за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження (т. 1, а.с. 25). Оскільки позовні вимоги та апеляційна скарга задоволенні в повному обсязі, тому на користь позивача з ОСОБА_3 слід стягнути сплачений та документально підтверджений судовий збір, за подання позовної заяви в розмірі 1816,40 грн., за подання апеляційної скарги в розмірі 2724,60 грн. та за проведення транспортно-товарознавчого дослідження 9500,00 грн. Поряд з цим позивачем заявлено до стягнення з позивача 19000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно з ч. 1,2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З вимог статті 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідача надано до суду: ордер на надання правничої допомоги від 14.03.2025 року (а.с.196); акт №1 приймання передачі наданих юридичних послуг на суму 19 000,00 грн. (а.с. 199); довідку про отримання сплати за послуги в сумі 19 000,00 грн. (а.с.200); договір про надання правової допомоги від 14.03.2025 року (а.с.201-202). Таким чином, заявником подано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено, з урахуванням доведеності понесених витрат на правову допомогу, а також враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом юридичних послуг позивачу та їх характер, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених, або тих які будуть понесені стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, а також співрозмірність із характером справи та її складністю і виконаною роботою, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вказаних витрат, зокрема, у розмірі 19000,00 грн. Заперечення сторони відповідача, які викладені в апеляційній скарзі щодо безпідставності стягнення на користь позивача суми витрат на правову допомогу у вказаному розмірі колегія суддів не бере до уваги, оскільки заперечуючи зазначений розмір витрат стороною відповідача не надано належних, достатніх і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77,78,80 ЦПК України на підтвердження не співмірності таких витрат. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Борусевича Сергія Йосиповича залишити без задоволення. Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Петруніної Вікторії Віталіївни задовольнити. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2025 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 року скасувати. Ухвалити в цій справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені збитки внаслідок пошкодження автомобіля в результаті ДТП в розмірі 181640,81 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 1816,40 грн. та за проведення транспортно-товарознавчого дослідження 9500,00 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 2724,60 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19000,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О. Ю. Береговий Судді: О. В. Ковальчук Т. Б. Сало