Постанова КЦС ВС № 569/8539/17

Постанова Іменем України 07 квітня 2021 року м. Київ справа № 569/8539/17 провадження № 61-13186св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К., та касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У червні 2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. На обґрунтування позовних вимог зазначали, що у період з 22 серпня 2014 року по 27 серпня 2014 року, на акаунт ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , за допомогою сервісу ПАТ КБ «ПриватБанк» IPay, були здійснені платежі на загальну суму 955 862,34 грн. Зазначені кошти з транзитного рахунку мали бути зараховані на рахунок LiqРay ОСОБА_2 , номер мобільного телефону НОМЕР_1 та перераховані на картку № НОМЕР_2 , яка була прив`язана до рахунку LiqРay. Однак грошові кошти після неодноразового звернення були зараховані відповідачем на рахунок ОСОБА_2 лише 06 квітня 2017 року у сумі 344 100,00 грн та 07 квітня 2017 року у сумі 611 762,34 грн, що разом склало 955 862,34 грн. 27 серпня 2014 року ОСОБА_2 за допомогою сервісу ПАТ КБ «ПриватБанк» IPay перерахував ОСОБА_1 грошові кошти на суму 344 100,00 грн. Вказані кошти повинні були зараховані на рахунок LiqPay ОСОБА_1 , номер мобільного телефону НОМЕР_3 та перераховані на картку № НОМЕР_4 , яка була прив`язана до рахунку LiqPay. Однак такі грошові кошти після неодноразового звернення були зараховані відповідачем на рахунок ОСОБА_1 лише 07 квітня 2017 року. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2017 року визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині невиконання банківських послуг при користуванні веб-інтерфейсом LiqРay, зокрема щодо незавершення переказів на користь ОСОБА_2 , виконаних у період з 22 серпня 2014 року по 27 серпня 2014 року, на загальну суму 955 862,34 грн, та на користь ОСОБА_1 , виконаних 27 серпня 2014 року, на загальну суму 344 100,00 грн. Стягнуто з банку на користь ОСОБА_2 572 561,54 грн - інфляційні втрати за період з вересня 2014 року по січень 2016 року, 43 053,08 грн - три проценти річних за період з 03 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року, 523 812,56 грн - пеня за кожен день прострочення за період з 03 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року; стягнуто з банку на користь ОСОБА_1 206 135,71 грн - інфляційні втрати за період з вересня 2014 року по березень 2016 року, 14 904,71 грн - три проценти річних за період з 24 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року, 181 340,70 грн - пеня за кожен день прострочення за період з 24 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року. Вказуючи, що зазначеним судовим рішенням не був охоплений інший період прострочення виконання зобов`язання щодо зарахування коштів, позивачі просили стягнути з відповідача в порядку статі 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): на користь ОСОБА_2 150 613,21 грн - інфляційні втрати за період з лютого 2016 року по березень 2017 року, 32 539,06 грн - три проценти річних за період із 04 березня 2016 року по 07 квітня 2017 року, 382 612,59 грн - пеня за період з 04 березня 2016 року по 07 квітня 2017 року; на користь ОСОБА_1 55 818,79 грн - інфляційні втрати за період з березня 2016 року по березень 2017 року, 11 289,46 грн - три проценти річних за період з 04 березня 2016 року по 07 квітня 2017 року, 137 640,00 грн - пеня за період із 04 березня 2016 року по 07 квітня 2017 року. Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), що є правонаступником відповідача, на користь ОСОБА_2 150 613,21 грн - інфляційні втрати за період з лютого 2016 року по березень 2017 року, 30 583,40 грн - три проценти річних за період з 04 березня 2016 року по 07 квітня 2017 року включно, 296 584,98 грн - за період з 01 червня 2016 року по 07 квітня 2017 року включно. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 55 744,20 грн - інфляційні втрати за період з березня 2016 року по березень 2017 року, 11 289,46 грн - три проценти річних за період з 04 березня 2016 року по 07 квітня 2017 року включно, 107 015,10 грн - пеня за період з 01 червня 2016 року по 07 квітня 2017 року включно. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у межах річного строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2017 року встановлено преюдиційні для вирішення зазначеної справи обставини неналежного виконання АТ КБ «ПриватБанк» грошових зобов`язань щодо зарахування грошових коштів, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2018 року залишено без змін. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд не з`ясував, до якого виду банківських операцій та послуг відноситься здійснення платежів з використанням веб-інтерфейсу LiqPay, чи можна кваліфікувати як грошові зобов`язання з переказу грошових коштів з використанням відповідного сервісу АТ КБ «ПриватБанк», не перевірив та не надав оцінку доводам відповідача про те, що пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено розмір відповідальності у вигляді пені саме для еквайра або платіжної організації, які надають послуги еквайрингу для суб`єкта підприємницької діяльності (0,1 відсотка суми платежу за кожний день призупинення, якщо більший розмір пені не обумовлений договором), а пунктом 32.2 статті 32 зазначеного Закону визначено граничний розмір пені за порушення строків завершення переказу (10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором). Крім того, касаційний суд звернув увагу на те, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2017 року скасовано постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який станом на дату розгляду даної касаційної скарги не завершено. Розпорядженням Рівненського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року № 7 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені передано на розгляд Волинському апеляційному суду. Постановою Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд керувався встановленими постановою Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у справі № 569/11463/15-ц обставинами, зокрема, про недоведеність позивачем вимог щодо неправомірного призупинення банком завершення переказів на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у період із серпня 2014 року по березень-квітень 2017 року, та дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за яким обґрунтовані саме рішенням суду, яке на час ухвалення судового рішення апеляційним судом є скасованим. Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року заяву АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Повернуто з Державного бюджету України на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, в розмірі 22 814,02 грн. Задовольняючи частково заяву АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд керувався тим, що оскільки позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнені від сплати судового збору у всіх судових інстанціях на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», то компенсацію судових витрат відповідачу АТ КБ «ПриватБанк» слід провести за рахунок держави у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи У серпні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувану постанову та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційний суд: - не надав належної оцінки тому, що зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк», які виникли у зв`язку із зарахуванням заявникам грошових коштів, є грошовими та на них поширюється дія статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); - не врахував, що пеня, передбачена пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами) підлягає стягненню з еквайра на користь отримувача переказу, а не особі, якій надаються послуги еквайрингу; - не звернув увагу на те, що АТ КБ «ПриватБанк» у спірних правовідносинах виступало еквайром; - не розглянув можливість застосування до спірних правовідносин пункту 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», хоча саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію правовідносинам сторін виходячи із фактів, установлених під-час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин; - не дослідив усіх наявних у справі доказів, а також не надав оцінку факту визнання АТ КБ «ПриватБанк», що у цих правовідносинах він надав заявникам послуги з переказу грошових коштів через веб-інтерфейс LiqPay, а також вказував на те, що відповідальність АТ КБ «ПриватБанк» за затримку здійснення переказу мала бути застосована відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а не пунктом 37.1 статті 37 цього Закону; - не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 201/16367/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 464/4416/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17. У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судові витрати на свою користь. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд: - за відсутності клопотань позивачів про звільнення їх від сплати судового збору та рішення суду першої інстанції при відкритті провадження у справі про звільнення позивачів від сплати судового збору, за відсутності клопотань та правових обґрунтувань сторін щодо застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків в Україні», звільнив позивачів від сплати судового збору та змінив правове обґрунтування наявного спору; - не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі № 826/2540/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, від 05 лютого 2020 року у справі № 569/11463/15-ц. У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на їх необґрунтованість, просить залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року, в якому просять залишити її без змін, а касаційну скаргу Банку - без задоволення. У квітні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із клопотанням, в якому просило зупинити провадження у вказаній справі до розгляду судом касаційної інстанції справи № 569/11463/15-ц. Клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/11463/15-ц, яка має приюдиційне значення для розгляду цієї справи, враховуючи, що саме у справі № 569/11463/15-ц суть спору, що полягає у розгляді питання щодо правомірності дій Банку та підстав застосуванням штрафних санкцій. Крім того, у вказаному клопотанні заявник просив залишити без розгляду відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 та 07 вересня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року, та касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року з підстав, визначених у пунктах 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області матеріали цивільної справи № 569/8539/17; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. Іншою ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; надано іншим учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. У жовтні 2020 року матеріали справи № 569/8539/17 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 29 березня2021 року справу № 569/8539/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» підлягають залишенню без задоволення із таких підстав. Фактичні обставини справи Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 22 серпня 2014 року по 27 серпня 2014 року на акаунт ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , за допомогою сервісу ПАТ КБ «ПриватБанк» IPay, ОСОБА_2 (зі своїх інших карткових рахунків, у тому числі з карткового рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк») та третіми особами ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ) були здійснені платежі на загальну суму 955 862,34 грн, які мали бути зараховані ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунок LiqPay ОСОБА_2 моб. тел. № НОМЕР_1 та перераховані на картку № НОМЕР_2 , яка була прив`язана до такого рахунку LiqPay. Зазначені грошові кошти були зараховані на рахунок ОСОБА_2 лише 06 квітня 2017 року, у розмірі 344 100,00 грн, та 07 квітня 2017 року у розмірі 611 762,34 грн, що загалом становить 955 862,34 грн. 27 серпня 2014 року ОСОБА_2 за допомогою сервісу ПАТ КБ «ПриватБанк» IPay перерахував ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 344 100,00 грн, які мали бути зараховані ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунок LiqPay ОСОБА_1 моб. тел. № НОМЕР_3 та перераховані на картку № НОМЕР_5 , яка була прив`язана до такого рахунку LiqPay. Після неодноразового звернення зазначені грошові кошти були зараховані на рахунок ОСОБА_1 лише 07 квітня 2017 року. У серпні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , кожен окремо, звернулися з позовами до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг, визнання дій банку неправомірними, відновлення роботи інтернет-сервісів, стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені за кожен день прострочення зобов`язання, які ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2015 року об`єднані в одне провадження у справі № 569/11463/15-ц. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2017 року у справі № 569/11463/15-ц позови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині невиконання банківських послуг при користуванні веб-інтерфейсом LiqPay, а саме: незавершення переказів на користь ОСОБА_2 , виконаних за період з 22 серпня 2014 року по 27 серпня 2014 року на загальну суму 955 862,34 грн. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» відновити роботу всіх інтернет-сервісів Приват24, Фотокаса, IPay, LiqPay за номером НОМЕР_1 . Стягнуто АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 572 561,54 грн - інфляційні втрати за період з вересня 2014 року по січень 2016 року, 43 053,08 грн - три проценти річних за період з 03 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року, 523 812,56 грн - пеня за кожен день прострочення за період з 03 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року. Визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині невиконання банківських послуг при користуванні веб-інтерфейсом LiqPay, а саме незавершення переказів на користь ОСОБА_1 , виконаних 27 серпня 2014 року на загальну суму 344 100,00 грн. Зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» відновити роботу всіх інтернет-сервісів Приват24, Фотокаса, IPay, LiqPay за номером НОМЕР_3 . Стягнуто АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 206 135,71 грн - інфляційні втрати за період з вересня 2014 року по березень 2016 року, 14 904,71 грн - три проценти річних за період з 24 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року, 181 340,70 грн - пеня за кожен день прострочення за період з 24 вересня 2014 року по 03 березня 2016 року. Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року задоволено касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», рішення Апеляційного суду Рівненської області від 19 травня 2017 року скасовано, справу № 569/11463/15-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг, визнання дій банку неправомірними, відновлення роботи інтернет-сервісів, стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені за кожен день прострочення зобов`язання, передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у справі № 569/11463/15-ц, апеляційні скарги позивачів залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2017 року в даній справі залишено без змін. Залишаючи рішення суду першої інстанції від 20 січня 2017 року без змін, апеляційний суд зазначив, що в даних правовідносинах ПАТ КБ «ПриватБанк» надавало послуги з переказу грошових коштів, що врегульовано Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно правове обґрунтування Щодо касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондується обов`язок боржника з такої сплати. Зобов`язання із перерахування грошових коштів не може вважатись грошовим, адже воно полягає не в сплаті грошових коштів, а в наданні банком послуг щодо їх переказу, що врегульовано Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». У випадку доведення порушення прав позивачів, не підлягає до стягнення пеня, передбачена статтею 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» оскільки в пункті 37.1 статті 37 вказаного Закону передбачено відповідальність у вигляді пені саме для еквайра або платіжної організації, які надають послуги еквайрінгу для суб`єкта підприємницької діяльності. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони або особи, щодо якої встановлено ці обставини (частина четверта статті 82 ЦПК України). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, керуючись встановленими постановою Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у справі № 569/11463/15-ц обставинами, зокрема про недоведеність позивачем вимог щодо неправомірного призупинення банком завершення переказів на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у період з серпня 2014 року по березень-квітень 2017 року, дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за яким обґрунтовані саме рішенням суду, яке на час ухвалення судового рішення апеляційним судом є скасованим. Доводи касаційних скарг ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про те, що зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк», які виникли у зв`язку із зарахуванням заявникам грошових коштів, є грошовими та на них поширюється дія статті 625 ЦК України, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) дійшла висновку про те, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Разом з тим не є грошовими зобов`язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов`язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов`язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це положення статті 625 ЦК України не застосовуються до зазначених відносин. Отже, зобов`язання із перерахування грошових коштів не може вважатися грошовим, адже воно полягає не в сплаті грошових коштів, а в наданні Банком послуг щодо їх переказу, що врегульовано Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Аргументи касаційних скарг ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про те, що пеня, передбачена пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами), підлягає стягненню з еквайра на користь отримувача переказу, а не особі, якій надаються послуги еквайрингу, є безпідставними з огляду на таке. Системний аналіз пунктів 1.9 та 1.42 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку про те, що еквайринг є послугою, яка на підставі укладеного договору надається еквайром або платіжною організацією суб`єкту підприємницької діяльності. Отже у пункті 37.1 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено відповідальність у вигляді пені саме для еквайра або платіжної організації, які надають послуги еквайрингу для суб`єкта підприємницької діяльності. Таким чином, пеня за пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» за вказаним позовом не має бути застосована до Банку. Доводи касаційних скаргОСОБА_2 , ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 201/16367/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 463/4416/15-ц; постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах судів касаційної інстанції та оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Інші доводи касаційних скарг ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року. Щодо касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частинами першою і тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини першої статі 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Споживач фінансових послуг - це фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Отже, положення пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між учасником ринку фінансових послуг (надавачем фінансових послуг) та споживачем фінансових послуг (споживачем) за договором про надання фінансових послуг. З матеріалів даної цивільної справи слідує, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як споживачі фінансових послуг, вважаючи дії АТ КБ «ПриватБанк», як надавача фінансових послуг щодо перерахунку коштів за допомогою сервісу IPay, належного ПАТ КБ «ПриватБанк», неправомірними, просили застосувати положення статті 625 ЦК України. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначений перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушеного права. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) та постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 761/34013/16-ц (провадження № 61-34528св18). Таким чином, задовольняючи частково заяву АТ КБ «ПриватБанк» про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі, апеляційний суд правильно виходив із того, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнені від сплати судового збору у всіх судових інстанціях на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для компенсації судових витрат відповідачу АТ КБ «ПриватБанк» за подання апеляційної та касаційної скарг за рахунок держави у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України. Аргументи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що апеляційний суд за відсутності клопотань позивачів про звільнення їх від сплати судового збору та рішення суду першої інстанції при відкритті провадження у справі про звільнення позивачів від сплати судового збору, за відсутності клопотань та правових обґрунтувань сторін щодо застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків в Україні», звільнив позивачів від сплати судового збору та змінив правове обґрунтування наявного спору, є безпідставними, оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору у всіх судових інстанціях як споживачі фінансових послуг на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому додатково вирішувати питання про їх звільнення від сплати судового збору судом потреби не було. Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі № 826/2540/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, від 05 лютого 2020 року у справі № 569/11463/15-ц, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах судів касаційної інстанції та оскаржуваній додатковій постанові суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ. Інші доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної додаткової постанови апеляційного суду. При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, а тому оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду справи Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк»є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а постанова Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року та додаткова постанова Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Щодо клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення касаційного провадження Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Обставини, встановлені у постанові Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у справі № 569/11463/15-ц, що набрала законної сили, є дійсно преюдиційними для справи, що переглядається. Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/11463/15-ц відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 січня 2017 року, постанову Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зупинення виконання додаткової постанови Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року Верховним Судом відмовлено. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Таким чином, Верховний Суд у цій справів межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а тому обставини встановлені у справі № 569/11463/15-ц, можуть бути враховані лише на момент винесення оскаржуваних постанов апеляційним судом, а отже, підстави для задоволення клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення касаційного провадження у цій справі до розгляду судом касаційної інстанції справи № 569/11463/15-ц відсутні. Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат. Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Клопотання Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про зупинення провадження у справі залишити без задоволення. Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року, додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко