Постанова КЦС ВС № 761/34013/16-ц

Постанова Іменем України 31 липня 2020 року м. Київ справа № 761/34013/16-ц провадження № 61-7050св19 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Солоною Альоною Андріївною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів. Позовна заява мотивована тим, що в період з 25 листопада 2015 року по 22 лютого 2016 року вона та ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали низку договорів банківських вкладів, за умовами яких позивач розмістила на рахунках банку власні кошти, загальний залишок яких станом на дату подання даного позову склав 451 203,10 грн, 17 813,49 доларів США та 3 173,41 Євро, про що свідчать відповідні виписки по особовим рахункам. Вказує на те, що вона не має можливості користуватися своїми коштами, оскільки згідно з постановою Правління Національного Банку України від 05 квітня 2016 року № 234 ПАТ «КБ «Хрещатик» було віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення Правління Національного Банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш було відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик». При цьому, на її думку, саме через дії Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як власника істотної участі банку, вона позбавлена можливості користуватися своїм майном, адже всупереч вимог частини четвертої статті 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідач не вжив жодних реальних заходів для запобігання неплатоспроможності ПАТ «КБ «Хрещатик». З метою відновлення свого порушеного права, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на її користь заборгованість у розмірі 451 203,10 грн, 17 813,49 доларів США та 3 173,41 Євро. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що з позовними вимогами звернувся клієнт банку, право якого на звернення до суду з такими вимогами чинним законодавством не передбачено, а правовідносини, які склалися між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» є договірними відносинами, які регулюються виключно нормами цивільного законодавства , а тому даний позов задоволенню не підлягає. Крім того, апеляційний суд зазначав, що вимагаючи відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, позивачу потрібно насамперед довести факт завдання їй такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою. Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження таких обставин. Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Солону А. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій не враховано те що, відповідальність власників істотної участі, яка передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є самостійним видом відповідальності та не залежить від здійснення процедури ліквідації банку, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, жодним нормативно-правовим документом не передбачено, що відповідальність власників істотної участі є субсидіарною та настає виключно у випадку недостатності майна банку для забезпечення вимог кредиторів. Суди не надали належної оцінки наданим позивачем доказам, а саме: прес-релізу Національного банку України, розміщеному на його офіційному сайті; ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року у кримінальному провадженні № 42016100000000427, якою встановлено факт вчинення відповідачем ризикових операцій; під час досудового розслідування були виявлені факти виведення службовими особами ПАТ «КБ «Хрещатик» коштів банку на рахунки п`яти підприємств, погашено їх кредитну заборгованість та виведено активи, що перебували під заставою банку. Разом з тим, суди не врахували те, що внаслідок дій відповідача порушується невід`ємне право ОСОБА_1 володіти та вільно користуватися своїм майном. Доводи інших учасників справи У червні 2019 року Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає відповідальність пов`язаної з банком особи у разі завдання саме шкоди банку вчиненої діями або бездіяльністю такої особи, а не шкоди завданої контрагентам перед якими банк мав зобов`язання. Позивачем не доведено того факту, що саме дії Департаменту фінансів призвели до неплатоспроможності банку ПАТ «КБ Хрещатик». Принцип презумпції невинуватості закріплений частиною другою статті 62 Конституції України та встановлює, що особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено судом. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність між позивачем та Департаментом фінансів договірних відносин, оскільки ОСОБА_1 уклала договори банківського вкладу з ПАТ «КБ Хрещатик», який є юридичною особою та відповідно до приписів цивільного законодавства самостійно відповідає за своїми цивільно-правовими зобов`язаннями. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу. Фактичні обставини справи, встановлені судами 25 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір банківського вкладу «Осінній оксамит» № 2950-641294, за умовами якого позивач розмістила на депозитному рахунку банку № НОМЕР_1 депозитний вклад в сумі 250 000,00 грн на строк з 25 листопада 2015 року по 23 грудня 2016 року зі сплатою 24,5 % річних. 20 січня 2016 року до вказаного договору укладено додаткову угоду, відповідно до якої сума вкладу з 20 січня 2016 року складає 280 000,00 грн. З виписки по банківському рахунку вбачається, що станом на 08 серпня 2016 року на рахунку обліковуються кошти вкладу в розмірі 280 000,00 грн та відсотки в розмірі 754,41 грн. Між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» 24 грудня 2015 року укладено договір банківського вкладу «Різдвяний сніг» № 2950-648479, за умовами якого позивач розмістила на депозитному рахунку банку № НОМЕР_2 депозитний вклад в сумі 170 000,00 грн на строк з 24 грудня 2015 року по 24 січня 2017 року зі сплатою 24 % річних. З виписки по банківському рахунку вбачається, що станом на 08 серпня 2016 року на рахунку обліковуються кошти вкладу в розмірі 170 000,00 грн та відсотки в розмірі 448,69 грн. Між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» 22 лютого 2016 року укладено договір банківського вкладу «Живи сонячно» № 2950-660123, за умовами якого позивач розмістила на депозитному рахунку банку № НОМЕР_3 в сумі 3 135,00 Євро на строк з 22 лютого 2016 року по 20 травня 2016 року зі сплатою 7 % річних. З виписки по банківському вкладу вбачається, що станом на 08 серпня 2016 року на рахунку обліковуються кошти вкладу в розмірі 3 135,00 Євро та відсотки в розмірі 2,41 Євро. Між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» 22 лютого 2016 року укладено договір банківського вкладу «Живи сонячно» № 2950-660126, за умовами якого позивач розмістила на депозитному рахунку банку № НОМЕР_4 в сумі 25 000,00 доларів США на строк з 22 лютого 2016 року по 20 травень 2016 року зі сплатою 8 % річних. З виписки по банківському вкладу вбачається, що станом на 08 серпня 2016 року на рахунку обліковуються кошти вкладу в розмірі 17 813,49 доларів США та відсотки в розмірі 21,99 доларів США. Після закінчення строку дії вищевказаних договорів суми вкладів та нарахованих відсотків позивачу банком повернуті не були. Відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» від 05 квітня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05 квітня 2016 року прийнято рішення № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик», згідно з яким з 05 квітня 2016 року в ПАТ «КБ «Хрещатик» впроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ Хрещатик». Згідно з рішенням від 21 квітня 2016 року № 560, строки тимчасової адміністрації було продовжено до 04 червня 2016 року включно. Згідно з постановою Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, за умовами якого в ПАТ «КБ «Хрещатик» з 06 червня 2016 року розпочато процедуру ліквідації.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банка, зокрема, порядок та умови виплати коштів за договорами банківського вкладу у випадку виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Статтею 36 цього Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Частиною 4 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову (частина 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Відповідно до частини третьої, четвертої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент віднесення ПАТ КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних) учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність (частина п`ята статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Така відповідальність не настає обов`язково, а може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з вини таких власників. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі у банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди цими особами, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначившись з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність між ОСОБА_1 та Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договірних відносин, оскільки вона укладала договори банківського вкладу із ПАТ «КБ «Хрещатик», який є юридичною особою та відповідно до приписів цивільного законодавства самостійно відповідає за своїми цивільно-правовими зобов`язаннями. Крім того, позивачем не доведено вимоги свого позову, а саме наявності вини відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між його діями/бездіяльністю та ліквідацією банку. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме власник істотної участі ПАТ «КБ «Хрещатик», тобто відповідач, не вжив дієвих і своєчасних заходів з фінансування підтримки цього банку для проведення його діяльності відповідно до вимог законодавства, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників його діяльності та неможливості своєчасного виконання банком зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано положення частини п`ятої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у відповідній редакції спростовуються, наведеними обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні щодо недоведеності позивачем тих підстав, з якими пов`язується можливість застосування цієї норми закону. Посилання заявника у касаційній скарзі на прес-реліз Національного банку України, розміщеному на його офіційному сайті, не є належним та допустимим доказом вини відповідача, оскільки Національний банк України не є повноважним органом, який встановлює наявність або відсутність вини особи, а може лише висловити свою точку зору з цього питання. Інших доказів наявності вини відповідача позивачем не надано та судами не встановлено. Доводи касаційної скарги про те, що ухвалою суду у кримінальному провадженні № 42016100000000427 встановлено факт вчинення відповідачем ризикових операцій, не підтверджені, оскільки ухвала Печерського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року не є вироком суду. Згідно з цією ухвалою лише надано дозвіл слідчому на тимчасовий доступ до оригіналів документів, які знаходяться у приміщеннях ПАТ «КБ «Хрещатик». Ця ухвала не може мати приюдиційного значення для даної справи, оскільки не встановлювалась вина або невинуватість особи відповідно до вимог КПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо того, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, зокрема шляхом ухвалення обвинувального вироку суду. Доводи касаційної скарги про те, що під час досудового розслідування були виявлені факти виведення службовими особами ПАТ «КБ «Хрещатик» коштів банку на рахунки п`яти підприємств, погашено їх кредитну заборгованість та виведено активи, що перебували під заставою банку, є безпідставними, оскільки усі встановлені при досудовому розслідуванні факти мають бути перевірені компетентним судом та їм має бути надана належна правова оцінка. Однак позивачем не надано доказів такої перевірки та належного встановлення зазначених обставин у вироку суду. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Щодо клопотань сторін про розгляд за їх участю даної справи. У касаційній скарзі ОСОБА_1 та у відзиві на касаційну скаргу Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), сторони просили провести розгляд справи за їх участю. Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Відмовити в задоволенні клопотань ОСОБА_1 , поданого адвокатом Солоною Альоною Андріївною, та Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розгляд за їх участю даної справи. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Солоною Альоною Андріївною, залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко