Постанова 4822 № 723/5058/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2021 року м. Чернівці справа № 723/5058/19 провадження 22-ц/822/286/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ будівельних матеріалів встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ будівельних матеріалів. Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 22.09.1994 року відповідач отримав будівельний паспорт № НОМЕР_1 , відповідно до якого, мав право здійснити будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,25 га в с. Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області. До реєстрації шлюбу з нею, яке мало місце 07.05.1997 року, відповідач самочинно побудував за вказаною адресою : літню кухню літ. «Б», незавершені будівництвом сараї літ. «В.Б.» та фундамент під гараж літ «Д», а після реєстрації шлюбу, вони здійснили будівництво житлового будинку, підвалу, ганків, гаражів, літньої кухні, вбиральні, воріт, Ю хвірток та огорожі. 05.02.2020 року позивач подала позовну заяву про зміну предмету позову про визнання права власності на Ѕ будівельних матеріалів, виробів та конструкцій використаних у будівництві житлового будинку та господарських споруд що по АДРЕСА_1 вартістю 895677грн. Просила визнати за нею право власності Ѕ будівельних матеріалів використаних в будівництві тих будівель, які вони спільно побудували. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ будівельних матеріалів відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю відповідно до прохальної частини позовної заяви. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції посилався на те, що покази свідків відповідача відповідають письмовим доказам у справі технічному паспорту, а покази свідків позивача не відповідають письмовим доказам справи, свідки позивача є зацікавленими особами, а тому суд вважав, що спірне майно побудоване у період, що значений у технічному паспорті, а отже до реєстрації шлюбу між сторонами. Такий висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи. Відповідач переслідуючи мету приховання правдивої інформації щодо років спорудження спірного майна, замовив проведення робіт інвентаризації майна та виготовлення технічного паспорта, де саме з його слів інженер інвентаризатор зазначив у технічному паспорті роки спорудження 1995-1997 р.р. Таким чином, було виготовлено та подано суду технічний паспорт, який не є достовірним доказом у частині підтвердження обставин щодо року спорудження спірного майна. Також суд першої інстанції неправомірно відхилив висновок експерта №20015 від 11 березня 2020 року.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що згідно рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 08 листопада 2017 року та копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , яке видане 14.04.20101 року позивач та відповідач перебували в шлюбі з 07.05.1997 року до часу його розірвання вказаним судовим рішенням. До одруження із позивачем, згідно рішення Сторожинецького районного суду від 23.10.1995 року, відповідач вже перебував в шлюбі з ОСОБА_3 з 13.02.1992 року по 23.10.1995 року. Згідно будівельного паспорта № 530 затвердженого 22.09.1994 року, вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 , рішенням Верхньо Петрівецької сільської ради народних депутатів від 30.03.1993 року було виділено для будівництва індивідуального житлового будинку 0,25 га землі в с. В.Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області, як особі яка потребувала будівництва житлового будинку. На підставі цього головним архітектором Сторожинецького району у 1994 році було виготовлено проект забудови цієї земельної ділянки і винесено її в натуру та складено схему забудови. Із технічного паспорта, виготовленого відповідачем, встановлено, що житловий будинок літ. «А-1», підвал літ. «Пд» і вхід в підвал літ. «Вх/пд.», ганок з козирком літ. «г», літня кухня літ. «Б», веранда літ. «б», сараї літ. «В,Г» та гараж літ. «Д» гаражі літ. «Е,Є» споруджені в 1995-1996 роках, а літня кухня літ. «Ж», ганок літ. «ж», навіс літ. «З», вбиральня літ. «И», ворота з хвірткою № 1, хвіртки №№ 2, 3, 4, ворота № 5 і огорожа № 6 споруджені в 1997 році. З довідки інженера з інвентаризації нерухомого майна від 16.01.2020 року № 122 вбачається, що житловий будинок та інші споруди побудовані після 1992 року і згідно наказу міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 404 від 09.08.2012 року являються самочинним будівництвом. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі. Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Частиною першою статті 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них. Відповідно до статті 25 КпШС України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружися або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Положеннями статті 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми,хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 62 СК України). Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з частинами першою та другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Судом встановлено, що згідно будівельного паспорта № 530 затвердженого 22.09.1994 року відповідачу ОСОБА_2 , рішенням Верхньо Петрівецької сільської ради народних депутатів від 30.03.1993 року було виділено для будівництва індивідуального житлового будинку 0,25 га землі в с. В.Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області, як особі яка потребувала будівництва житлового будинку. На підставі цього головним архітектором Сторожинецького району у 1994 році було виготовлено проект забудови цієї земельної ділянки і винесено її в натуру та складено схему забудови. Із технічного паспорта, виготовленого відповідачем вбачається, що житловий будинок літ. «А-1», підвал літ. «Пд» і вхід в підвал літ. «Вх/пд.», ганок з козирком літ. «г», літня кухня літ. «Б», веранда літ. «б», сараї літ. «В,Г» та гараж літ. «Д» гаражі літ. «Е,Є» споруджені в 1995-1996 роках, а літня кухня літ. «Ж», ганок літ. «ж», навіс літ. «З», вбиральня літ. «И», ворота з хвірткою № 1, хвіртки №№ 2, 3, 4, ворота № 5 і огорожа № 6 споруджені в 1997 році. Згідно довідки інженера з інвентаризації нерухомого майна від 16.01.2020 року № 122 житловий будинок та інші споруди побудовані після 1992 року і згідно наказу міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 404 від 09.08.2012 року являються самочинним будівництвом. Позивач претендує на Ѕ частку будівельних матеріалів, використаних на спорудження житлового будинку літ. «А-1», підвалу літ. «Пд», входу в підвал літ. «Вх/пд.», ганку з козирком літ. «а», гаражу літ. «Д» без врахування фундаменту, гаражів літ. «Е,Є», літньої кухні літ. «Ж», ганку літ. «ж», навісу літ. «З», воріт з хвірткою № 1, хвірток №№ 2, 3, 4, воріт № 5 і огорожі № 6, що по АДРЕСА_1 , визнаючи, при цьому, що літня кухня літ. «Б», веранда літ. «б», сараї літ. «В, Г» та фундамент під гараж літ. «Д» споруджено до шлюбу і належить особисто відповідачу. Колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позову про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів немає з огляду на наступне. За змістом частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього. Системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення стосовно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку, визначених цивільним законодавством. Відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. Тлумачення наведених норм права дозволяє дійти висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах: від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16. Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 та Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №61-44133св18. За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). Оцінюючи всі надані сторонами докази, суд встановив, що житловий будинок літ. «А-1», підвал літ. «Пд» і вхід в підвал літ. «Вх/пд.», ганок з козирком літ. «г», літня кухня літ. «Б», веранда літ. «б», сараї літ. «В,Г» та гараж літ. «Д» гаражі літ. «Е,Є», що споруджені в АДРЕСА_1 у 1995-1996 роках, а літня кухня літ. «Ж», ганок літ. «ж», навіс літ. «З», вбиральня літ. «И», ворота з хвірткою № 1, хвіртки №№ 2, 3, 4, ворота № 5 і огорожа № 6 за цією ж адресою споруджені в 1997 році. Суд першої інстанції правильно зазначив, зважаючи на те, що між сторонами укладено шлюб у 1997 році, все що споруджено до 1997 року є власністю відповідача ОСОБА_2 . Все інше, а саме літня кухня літ. «Ж», ганок літ. «ж», навіс літ. «З», вбиральня літ. «И», ворота з хвірткою № 1, хвіртки №№ 2, 3, 4, ворота № 5 і огорожа № 6, споруджені після укладення шлюбу є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як подружжя. З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок не зданий в експлуатацію, не завершений будівництвом та не визначено відсоток його готовності. Відповідно до частин першої і другої статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю, а приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 380 ЦК Українивизначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житловий будинок може складатися власне із самого будинку або з будинку та інших приміщень, що забезпечують нормальне проживання в ньому людини (гараж, погріб, сарай, відокремлений санвузол тощо). У цьому випадку будинок є головною річчю, а підсобні та інші приміщення і будівлі, що є предметом спору, розглядаються як невід`ємна частина будинку (приналежність). Згідно положень ст.ст. 331 та 376 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), а особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. З висновку експерта за результатами будівельно-технічної експертизи № 20015 від 11 березня 2020 року, встановлено, що в процесі будівництва спірного будинковолодіння по АДРЕСА_1 використано будівельні матеріали, обладнання, вироби та конструкції на загальну суму 895677 гривень і їх перелік зведено в підсумкову відомість, яка додана до висновку. Перелік таких будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій зазначені в цілому по всьому будинковолодінню без врахування встановлених судом об`єктів, які належать особисто відповідачу та спільно позивачу і відповідачу. У висновку експерта та в позові відсутній пооб`єктний розподіл будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій, що не дає суду можливості визначити такий перелік по відношенню до побудованих сторонами літньої кухня літ. «Ж», ганку літ. «ж», навісу літ. «З», вбиральні літ. «И», воріт з хвірткою № 1, хвірток №№ 2, 3, 4, воріт № 5 і огорожі №

6. Крім того слід зазначити, що позов з підстав збільшення вартості майна під час шлюбу не заявлявся. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивачем належними та допустимими доказами не доведені позовні вимоги, що є підставою для відмови в позові. Доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції і фактично зводяться до переоцінки доказів, з посиланням на обставини, які були досліджені судом першої інстанції. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови 21 квітня 2021 року. Головуючий І.Б. Перепелюк Судді І.Н. Лисак І.М. Литвинюк