Постанова 4822 № 716/234/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2021 року м. Чернівці справа № 716/234/18 провадження 822/534/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів : Височанської Н.К., Литвинюк І.М. секретар Скрипка С.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Позов обгрунтовано наступним. З 03 травня 1998 року по 22 березня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За період шлюбу сторони побудували житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . 24 березня 2010 року на підставі рішення виконкому Заставнівської міської ради від 24 лютого 2010 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок. Просила суд: визнати домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , що складається із житлового будинку літ. «А», загальною площею 186,7 м2 та житловою площею 108,8 м2, сараю літ «Б», літньої кухні літ «В», підвалу літ. «Б-пд», гаража літ. «Г», вбиральні літ. «Д» та огорожі № 1-2, спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право особистої приватної власності на Ѕ ідеальну частку вказаного домоволодіння. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року позов задоволено: визнано будинковолодіння, розташоване по АДРЕСА_1 , що складається із житлового будинку під літ. «А», загальною площею 186,7 м2 та житловою площею 108,8 м2, сараю під літ «Б», літньої кухні під літ «В», підвалу під літ. «Б-пд», гаражу під літ. «Г», вбиральні під літ. «Д» та огорожі №1-2 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на Ѕ ідеальну частку будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , що складається із житлового будинку під літ. «А», загальною площею 186,7 м2 та житловою площею 108,8 м2, сараю під літ «Б», літньої кухні під літ «В», підвалу під літ. «Б-пд», гаражу під літ. «Г», вбиральні під літ. «Д» та огорожі №1-2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що спірний житловий будинок, який є об`єктом поділу, побудований батьками відповідача до реєстрації шлюбу сторін виключно за власні кошти, а тому такий будинок є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року скасувати та в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт зазначає, що з позивачкою уклали шлюб у 1998 році, однак спільно проживали лише до початку 2002 року, з вказаного часу не проживали, не вели спільного господарства, мали окремий бюджет, а відтак не будували та не могли будувати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Вказаний будинок був побудований ще за довго до укладення шлюбу з ОСОБА_3 і почалося його будівництво ще бабусею ОСОБА_4 та дідусем, надалі добудували його батьки, і згодом коли відповідач перебував в шлюбі, то незначні внутрішні елементи закінчував він особисто. Позивачка свідомо та умисно приховала фактичну дату розірвання шлюбу, тим самим ввела суд в обману, вважає, що заявлені нею позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами по справі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 як особа, що не брала участі в розгляді справи, проте вважає, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року скасувати та відмовити в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що вказаним рішенням порушуються її права, суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що будівництво спірного житлового будинку розпочато нею та її чоловіком.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03.05.1998 року, що вбачається з копії повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.11.2009 року. 22.03.2016 року шлюб між сторонами розірвано, про що Заставнівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області зроблено відповідний актовий запис №08. Вказане підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 13.01.2017 року. Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25675743 від 24.03.2010 року та копії інвентарної справи відповідач є власником цілої частини житлового будинку загальною площею 186,70 м2 та житловою площею 108,8 м2, з господарськими спорудами до нього, а саме: сараю під літ «Б», літньої кухні під літ «В», підвалу під літ. «Б-пд», гаражу під літ. «Г», вбиральні під літ. «Д» та огорожі №1-2, розташованого по АДРЕСА_1 . Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя слід закрити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі. Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно із ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03.05.1998 року, що вбачається з копії повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.11.2009 року. 22.03.2016 року шлюб між сторонами розірвано, про що Заставнівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області зроблено відповідний актовий запис №08. Вказане підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 13.01.2017 року. Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25675743 від 24.03.2010 року та копії інвентарної справи, відповідач є власником цілої частини житлового будинку загальною площею 186,70 м2 та житловою площею 108,8 м2, з господарськими спорудами до нього, а саме: сараю під літ «Б», літньої кухні під літ «В», підвалу під літ. «Б-пд», гаражу під літ. «Г», вбиральні під літ. «Д» та огорожі №1-2, розташованого по АДРЕСА_1 . Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Жодних домовленостей між позивачем та відповідачем щодо розміру часток в спільному сумісному майні немає, шлюбний договір не укладався. Враховуючи, що право власності на вказаний будинок набуте відповідачем під час шлюбу, враховуючи, що він був побудований сторонами під час шлюбу, спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Статтями 69-70 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Згідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що спірний житловий будинок, який є об`єктом поділу, побудований батьками відповідача до реєстрації шлюбу сторін виключно за власні кошти, а тому такий будинок є спільним сумісним майном подружжя. Згідно ч. 3 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час зареєстрованого шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках та дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . Доводи апелянта, що шлюб між сторонами був розірваний у 2002 році і з вказаного часу вони не проживали, не вели спільного господарства, мали окремий бюджет, а відтак не будували та не могли будувати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами є безпідставними та спростовуються доказами по справі. Зокрема з матеріалів справи вбачається, що рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 22.10.2002р. шлюб між сторонами розірвано. Заставнівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області зроблено відповідний актовий запис №08 про розірвання шлюбу лише 22.03.2016 року. Вказане підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 13.01.2017 року. З аналізу норм сімейного законодавства можна зробити висновок про те, що в даному випадку має місце ультра активна форма дії закону у часі. До відносин, що виникли, необхідно застосовувати ст. 44 КпШС України навіть після 1.01.2004 р. Якщо суд виніс рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності до 1.01.2004 р., то сторони мають діяти за правилами КпШС України і після набрання чинності СК України. Коли сторони зверталися до суду з позовом про розірвання шлюбу і суд виносив відповідне рішення, він пояснював сторонам, що до моменту реєстрації розірвання шлюбу органах РАЦС їх шлюб ще не вважається розірваним. З урахуванням цього сторони і діяли. Якщо вони не знайшли підстав для звернення до органу РАЦС, то це може свідчити про їхнє бажання зберегти свій шлюб. У випадку набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу до 1.01.2004 р. (до початку дії нового СК України), відносини, що виникли, регулюються нормами КпШС України. При цьому сторони повинні зареєструвати розірвання шлюбу у державному органі РАЦС відповідно до вимог ст. 44 КпШС України незалежно від часу їх звернення. Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" визначено, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК України). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК. Таким чином, якщо шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р. та не зареєстровано в органах РАЦС, тобто до дня набрання чинності СК України, такий шлюб не вважається розірваним. Враховуючи зазначене, шлюб між сторонами розірвано саме 22.03.2016р. Крім того, в матеріалах справи є копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є позивач та відповідач. Зазначене спростовує доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що з 2002 році сторони разом не проживали. Доводи апелянта, що спірний будинок був побудований ще за довго до укладення шлюбу з ОСОБА_3 і почалося його будівництво ще бабусею ОСОБА_4 та дідусем, надалі добудували його батьки є безпідставними та не доведені належними та допустимими доказами. Заперечуючи проти позову, апелянт вважає, що позивач взагалі немає права на житловий будинок та не визнає його спільним майном подружжя. Однак, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу апелянтом не спростована. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції і фактично зводяться до переоцінки доказів, з посиланням на обставини, які були досліджені судом першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань приходить до висновку, що провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 підлягає закриттю з наступних підстав. Частиною 1 ст.352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Так, апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_2 було відкрито як таке, що подана особою, яка вважає, що суд при прийнятті рішення вирішив питання про її права відносно спірного нерухомого майна. В силу ст. 359 ЦПК України апеляційний суд при вирішенні питання про відкриття провадження обмежений лише перевіркою відповідності апеляційної скарги встановленими у ст. 356 цього Кодексу формі й змісту, а також дотримання встановленого ст.354 ЦПК України строку на апеляційне оскарження. Перевірка впливу оскарженого рішення на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, відповідно до вимог ст.362 ЦПК України здійснюється апеляційним судом після відкриття провадження у справі, а при встановлені обставин, що судовим рішенням не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи настають наслідки, передбачені п.3 ч.1 цієї статті у вигляді закриття провадження у справі. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Так, закон визначає коло осіб, що наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. До таких правових висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 200/6831/18. Встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_2 оскаржувала рішення виконкому Заставнівської міської ради від 24 лютого 2010 року, проте рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, в справі № 716/1028/18 ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1 та Заставнівської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення № 26 від 24 лютого 2010 року в частині оформлення права власності на ОСОБА_1 на житловий будинок та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нього. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, що спірний будинок побудований у 1991-1996 роках батьками ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 . Мати відповідача ОСОБА_2 не надала апеляційному суду належних та допустимих доказів про вирішення питання про її права та інтереси рішенням суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Враховуючи зазначене, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року слід закрити. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року - закрити. Керуючись ст. ст. 362, 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя закрити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.Б. Перепелюк Судді: Н.К. Височанська І.М.Литвинюк