Постанова Хмельницький апеляційний суд № 683/2008/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2024 року м. Хмельницький Справа № 683/2008/23 Провадження № 22-ц/4820/996/24 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В. за участю позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Шкодяка І.А. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №683/2008/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2024 року (суддя Кутасевич О.Г., повне судове рішення складено 08 березня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю. Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона з 1988 року постійно проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, відносилися один до одного як чоловік та дружина, мали спільний сімейний бюджет і планували життя на майбутнє, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Позивачка зазначила, що в 1990 році разом з ОСОБА_3 було розпочато будівництво нового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 . Заробітна плата позивачки та ОСОБА_3 і отримані доходи від підсобного господарства використовувалися ними на будівництво будинку та господарських споруд, благоустрій будинковолодіння, впорядкування домогосподарства. І позивачка вказує, що протягом 1996 - 2000 років нею та ОСОБА_3 були придбані в будинок меблі та побутова техніка і вподальшому вони почали постійно проживати в цьому будинку, де ОСОБА_1 проживає. ОСОБА_1 зауважує, що право власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку кадастровий номер 6824281700:04:010:0045 оформлено на ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка вважає, що вона, як дружина ОСОБА_3 , яка з ним проживала без реєстрації шлюбу з 1988 року, має право на частину спільного майна. У зв`язку із чим позивачка просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 1988 року по 04.02.2023; визнати спільною сумісною власністю житловий будинок з надвірними будівлями, на який видано свідоцтво про право власності на житловий будинок рішенням АДРЕСА_3 від 18.12.1999 та право на земельну ділянку відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії XM №009549 від 19.07.2004; визнати за ОСОБА_1 частку права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 та на частину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на основі державного акта на право власності на земельну ділянку площею 2,785 га із земель Веснянської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, виданого 19 липня 2004 року кадастровий номер 6824281700:04:010:0045. Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2024 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з цим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянтка посилається на те, що вона постійно проживала з ОСОБА_3 з 1988 року в квартирі АДРЕСА_4 , вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали спільний сімейний бюджет і між ними склалися відносини, що притаманні подружжю. У 1990 році ними розпочато будівництво будинку АДРЕСА_5 . А зароблені кошти вони витрачали на придбання будівельних матеріалів, з яких збудували будинок, хлів та погріб; вподальшому придбали меблі та побутову техніку та почали спільно проживати у вказаному будинку до моменту смерті ОСОБА_4 04.02.2023, поховання якого здійснила особисто позивачка. Апелянтка зауважує, що за життя у них з ОСОБА_3 не виникало спорів щодо розпорядження спільним майном. ОСОБА_1 вказує на те, що факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 підтверджують допитані в судовому засіданні усі свідки, як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідачки. Однак, суд першої інстанції за результатами допиту свідків зробив хибний висновок, що позивачка і ОСОБА_3 проживали однією сім`єю лише з 2000 року. Крім того, дослідивши докази у справі, суд відмовив у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Проте, позивачкою надавалися документальні підтвердження факту її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю та спільного будівництва спірного будинку. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 погоджується із висновками суду першої інстанції та просить відмовити в задоволені апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідачка зазначає, що її батько ОСОБА_3 проживав сам, одружений з позивачкою не був; спірний будинок по АДРЕСА_6 ним було збудовано самостійно у 1991 році, тоді як ОСОБА_1 не була зареєстрована в спірному будинку. На думку відповідачки, твердження ОСОБА_1 про її спільне проживання з ОСОБА_3 з 1988 року та про спільне будівництво будинку не підтверджені будь-якими допустимим доказами і безпідставними є доводи апелянтки щодо визнання земельної ділянки спільною власністю подружжя, адже земля була отримана ОСОБА_3 внаслідок розпаювання земель сільськогосподарського підприємства, в якому він працював. Як зазначає ОСОБА_2 , сам факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , а також покази свідків не можуть бути доказом участі позивачки у будівництві спірного житлового будинку. Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу з підстав у ній наведених. Відповідачка ОСОБА_2 до суду не з`явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву про слухання справи без її участі. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 18 липня 1990 року виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради народних депутатів №161п5 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_6 (а.с.16). На підставі вказаного рішення, 31 грудня 1991 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_6 (а.с.18). Відповідно до рішення виконавчого комітету Старокостянтинівької міської ради від 09 серпня 2018 року впорядковано адресу земельної ділянки, що виділялась під будівництво індивідуального житлового будинку, який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та присвоєно адресу АДРЕСА_7 (а.с.27). ОСОБА_3 згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку від 19 липня 2004 року набув право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Веснянської сільської ради площею 2,785 га, кадастровий номер 6824281700:04:010:0045 (а.с.10). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 07.02.2023 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.19). 24 березня 2023 року ОСОБА_2 звернулась в Старокостянтинівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 (а.с.53-61). Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 27 квітня 1990 року, виданого 16.11.2000, ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 до 27 квітня 1990 року (а.с.122). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності законних підстав для їх задоволення, адже: норми КпШС не містив норм, що регулюють режим спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу у період з 1998 року до 01.01.2004; позивачкою не доведено внесення нею певних коштів на будівництво спірного житлового будинку, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_3 31.12.1991, чи придбання нею будь-яких будівельних матеріалів, необхідних для такого будівництва; позовна вимога про визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період з 01.01.2004 по 04.02.2023 є неефективним способом захисту; земельна ділянка кадастровий номер 6824281700:04:010:0045 є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права. Відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З огляду на підстави позову, спірними у цій справі є правовідносини, в тому числі, що виникли до набрання чинності ЦК України та СК України, тобто до 01 січня 2004 року, оскільки ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 1988 року по 04.02.2023, що необхідний для поділу майна, яке є об`єктами спільної сумісної власності: житлового будинку по АДРЕСА_2 та земельної ділянки кадастровий номер 6824281700:04:010:0045. Зазначені правовідносини регулюються як положеннями КпШС України так і положеннями СК України. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Згідно з положеннями пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений СК України, що набрав чинності лише 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, не містив норм, що регулюють режим спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу. І таким, що відповідає вимогам закону, є висновок районного суду про відсутність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу у період 1988 року по 31.12.2003. Щодо твердження позивачки про невідповідність чинному законодавству оскаржуваного судового рішення в частині відмови у встановленні факту її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю у період з 01.01.2004 по 04.02.2023, судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, адже відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, що в силу частини 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковим до врахування судами, «особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи». З огляду на наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у встановленні факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу з 01.01.2004 по 04.02.2023 з підстав неефективності способу захисту порушеного, на думку позивачки, права. Щодо аргументів апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення в частині відмови у визнанні за ОСОБА_1 права власності на частину житлового будинку АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 31.12.1991, апеляційний суд виходить наступного. Так, відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, «нормами КпШС України не передбачалося виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а вказані правовідносини регулюються нормами Закону України «Про власність». Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України «Про власність» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Частиною 2 статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Отже, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»). Відтак майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим судам під час вирішення спору щодо визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання цих осіб у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане ними внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим». Обов`язок доказування своєї трудової та/або фінансової участі у створенні спільної сумісної власності поза шлюбом належить позивачу. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року у справі 6-2253цс15. Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України надані учасниками справи та їх представниками докази: копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , копію витягу з рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради народних депутатів №161п5 від 18.07.1990 про надання дозволу ОСОБА_3 на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_6 , копію Свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_3 на житловий будинок від 31.12.1991 та покази свідків, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про недоведеність ОСОБА_1 обставин внесення нею коштів на будівництво спірного будинку чи придбання будівельних матеріалів для його будівництва в період з липня 1990 року по грудень 1991 року та про відсутність законних підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності ОСОБА_1 на частину спірного житлового будинку. А тому доводи апеляційної скарги про незаконність судового рішення в зазначеній частині є голослівними. Також апеляційний суд констатує, що хоча ОСОБА_1 і просить скасувати судове рішення Старокостянтинівського районного суду від 27 лютого 2024 року, однак будь яких доводів про незаконність зазначеного судового рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за нею права власності на частину земельної ділянки кадастровий номер 6824281700:04:010:0045 апеляційна скарга не містить. Разом з тим, судова колегія вважає законним рішення суду в зазначеній частині, адже ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , набув 19.07.2004 саме в процесі приватизації право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6824281700:04:010:0045 і це майно є особистою приватною власністю останнього. Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування в межах доводів апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 травня 2024 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай