Постанова 4815 № 569/22160/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2021 року м. Рівне Справа № 569/22160/20 Провадження № 22-ц/4815/527/21 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Кучина Н.Г. Рішення суду першої інстанції проголошено (вступна і резолютивна частини): о 09 год. 43 хв. 09.02.2021 в м. Рівне Рівненської області Повний текст рішення складено: не зазначено Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. секретар судового засідання: Пиляй І.С. учасники справи: позивач: Державне підприємство "Укрхімтрансаміак"; відповідач: ОСОБА_1 ; представники учасників справи: позивача - адвокат Мицько Назар Миколайович; відповідача - адвокат Луцик Катерина Василівна; за участі: представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрхімтрансаміак" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом Державного підприємства "Укрхімтрансаміак" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, в с т а н о в и в: У грудні 2020 року в суд звернулося Державне підприємство "Укрхімтрансаміак" (далі - ДП "Укрхімтрансаміак" або підприємство) з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування 65 812, 64 гривні матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що відповідач при виконанні обов`язків директора ДП "Укрхімтрансаміак" 08 січня 2019 року видав наказ №5-к-о про звільнення ОСОБА_2 з посади провідного економіста служби закупівель у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. В подальшому, 29 січня 2020 року, рішенням Печерського районного суду міста Києва позов ОСОБА_2 задоволено, поновлено його на попередньо займаній посаді з 08 січня 2019 року та стягнуто із роботодавця на його користь 17 127, 40 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ДП "Укрхімтрансаміак" задоволено частково і доповнено резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині стягнення з підприємства на користь ОСОБА_2 17 127, 40 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу таким формулюванням: "з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України". Як на правову підставу для задоволення позову, ДП "Укрхімтрансаміак" посилалося на норми ст.ст. 130, 134, 237 КЗпП України і просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 65 812, 64 гривень, які складаються із 17 127, 40 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 11 392, 70 гривень нарахованого і сплаченого єдиного соціального внеску на середній заробіток за час вимушеного прогулу та 37 292, 54 гривні виплаченої Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття допомоги по безробіттю. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року ДП "Укрхімтраснаміак" в задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено. У поданій апеляційній скарзі відповідач покликається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, які полягали у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося про хибність висновків суду про те, що спірні відносини регулює саме норма ч. 4 ст. 136 КЗпП України, а не ч. 3 цієї статті, яка підлягала до застосування. Вважає, що права та обов`язки з приводу відшкодування матеріальної шкоди, які виникли та існують між сторонами, також регулюються пунктом 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, ст. 237 КЗпП України, роз`ясненнями постанов Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів " (пункт 33) та від 29 грудня 1992 року №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (пункти 13, 20). Ці обставини суд залишив без уваги. Оскільки на момент пред`явлення позову до ОСОБА_1 він уже був звільнений із займаної посади в.о. директора ДП "Укрхімтрансаміак" з 18 жовтня 2019 року і з того часу у трудових відносинах з ним не перебуває, тому положення ч. 4 ст. 136 КЗпП України, яка передбачає звернення до суду із позовом про відшкодування завданої шкоди вищестоящого в порядку підлеглості органу, застосуванню судом не підлягали. Тому вважає, що підприємство є належним позивачем у справі. Щодо недодержання норм процесуального права, то заявник звертав увагу на таке. Подібні справи вже розглядалися національними судами, зокрема, за позовом до колишнього керівника підприємства ОСОБА_3 , про що свідчить ухвала Верховного Суду України від 22 червня 2011 року. Також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму рішенні від 10 травня 2017 року зазначав, що якщо відповідач не обіймає керівної посади, в т.ч. взагалі не перебуває у трудових відносинах з колишнім роботодавцем, то ця обставина є підставою для вирішення вимог про відшкодування шкоди відповідно до ч. 3 ст. 136 КЗпП України. Також судом в порушення пункту 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК України суд не навів норми права, які ним не застосовано, та мотиви їх незастосування. Окрім того, заявник вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд самоусунувся від покладених на нього процесуальним законодавством обов`язків, формально підійшовши до дослідження висновків Верховного Суду, і, як наслідок, не врахував їх при застосуванні відповідних норм права. На його думку, доводи ДП "Укрхімтрансаміак" також підтверджуються постановами Апеляційного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року у справі №609/1114/15 та від 18 квітня 2016 року у справі №609/1192/15, а також Апеляційного суду міста Києва від 19 серпня 2018 року у справі №756/12344/16. З наведених міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове судове рішення, яким позов ДП "Укрхімтрансаміак" задовольнити повністю. Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не подавався, хоча про право його подати до 02 квітня 2021 року їм було роз`яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Як з`ясовано судом, наказом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 12.03.2018 №25-п виконувачем обов`язки директора ДП "Укрхімтрансаміак" з 13 березня 2018 року призначено ОСОБА_1 . Згодом, 18 жовтня 2019 року, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України своїм наказом №9-п звільнило позивача з посади в.о. директора підприємства. Під час перебування на посаді в.о. директора ДП "Укрхімтрансаміак" ОСОБА_1 було видано наказ №5-к-о від 08 січня 2019 року, яким увільнено ОСОБА_2 з посади провідного економіста служби закупівель у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року у справі №757/5892/19-ц позов ОСОБА_2 задоволено, поновлено його на посаді провідного економіста служби закупівель ДП "Укрхімтрансаміак" з 08 січня 2019 року та стягнуто із підприємства на користь працівника 17 127, 40 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Київський апеляційний суд своєю постановою від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ДП "Укрхімтрансаміак" задовольнив частково, доповнивши резолютивну частину рішення щодо стягнення з роботодавця на користь працівника 17 127, 40 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу таким формулюванням: "з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України". З довідки ДП "Укрхімтрансаміак" від 04.12.2020 №1/04.2-1501 вбачається, що на виконання судового рішення та наказу від 16 березня 2020 року №73-к-о "Про поновлення на роботі ОСОБА_2 " йому був нарахований середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17 127, 40 гривень, який було виплачено у березні 2020 року. Також підприємством відповідно до абз. другого п. 2 ст. 7 і абз. другого п. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" нараховано і сплачено єдиний соціальний внесок на середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 у розмірі 11 392, 70 гривень на підставі платіжного доручення від 03.04.2020 №1287 на загальну суму 821 687, 74 гривні, куди увійшла і вказана виплата. Крім того, 23 червня 2020 року Печерська районна філія Київського міського центру зайнятості звернулася до ДП "Укрхімтрансаміак" з пропозицією у добровільному порядку відшкодувати на користь Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виплачені як допомогу по безробіттю ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 37 292, 54 гривні, про що свідчить лист №282-2-1192/20. Відповідно до платіжного доручення від 11 листопада 2020 року №3110 підприємством було сплачено Київському міському центру зайнятості зазначену суму. Вважаючи, що внаслідок незаконного рішення ОСОБА_1 як в.о. директора ДП "Укрхімтрансаміак" з приводу увільнення ОСОБА_2 з посади провідного економіста служби закупівель у зв`язку зі скороченням штату працівників, підприємству було завдано матеріальної шкоди розміром 65 812, 64 гривні, яка складається із 17 127, 40 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 11 392,70 гривень нарахованого і сплаченого єдиного соціального внеску на середній заробіток за час вимушеного прогулу та 37 292, 54 гривень сплаченої допомоги по безробіттю, у грудні 2020 року в суд звернулося ДП "Укрхімтрансаміак" з відповідним позовом до відповідача. Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 130, п. 8 ч. 1 ст. 134, ч.ч. 1, 3 ст. 136, ст. 237 КЗпП України працiвники несуть матерiальну вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну пiдприємству, установi, органiзацiї внаслiдок порушення покладених на них трудових обов`язкiв. При покладеннi матерiальної вiдповiдальностi права i законнi iнтереси працiвникiв гарантуються шляхом встановлення вiдповiдальностi тiльки за пряму дiйсну шкоду, лише в межах i порядку, передбачених законодавством, i за умови, коли така шкода заподiяна пiдприємству, установi, органiзацiї винними протиправними дiями (бездiяльнiстю) працiвника. Ця вiдповiдальнiсть, як правило, обмежується певною частиною заробiтку працiвника i не повинна перевищувати повного розмiру заподiяної шкоди, за винятком випадкiв, передбачених законодавством. За наявностi зазначених пiдстав i умов матерiальна вiдповiдальнiсть може бути покладена незалежно вiд притягнення працiвника до дисциплiнарної, адмiнiстративної чи кримiнальної вiдповiдальностi. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, уставної, організації, у випадках, коли, зокрема, службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Покриття шкоди працiвниками в розмiрi, що не перевищує середнього мiсячного заробiтку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керiвниками пiдприємств, установ, органiзацiй та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку пiдлеглостi органу шляхом вiдрахування iз заробiтної плати працiвника. У рештi випадкiв покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у мiстi, мiського чи мiськрайонного суду. Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звiльненнi або переведеннi працiвника на iншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподiяну пiдприємству, установi, органiзацiї у зв`язку з оплатою працiвниковi часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звiльнення чи переведення здiйснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рiшення суду про поновлення на роботi. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 на момент розірвання трудового договору з ОСОБА_2 , якого в подальшому було поновлено на роботі через незаконність увільнення, обіймав посаду в.о. керівника ДП "Укрхімтрансаміак", а тому пред`явлення до нього позову саме підприємством суперечить вимогам ч. 4 ст. 136 КЗпП України. Оскільки позивач знаходиться у підпорядкуванні Міністерства розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства України, то саме це міністерство, як вищестоящий в порядку підлеглості орган, повинно звертатися в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника. Проте з такими висновками погодитися не можна. Так, на момент пред`явлення у грудні 2020 року позову ДП "Укрхімтрансаміак" ОСОБА_1 , починаючи з 18 жовтня 2019 року, припинив виконувати обов`язки директора підприємства в зв`язку зі звільненням на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу в.о. Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №9-п і з того ж дня вже не перебував у трудових відносинах з роботодавцем. Тобто жодного конфлікту інтересів між сторонами у справі, що виключало би можливість заявлення вимог до суду підприємством і свідчило би про необхідність застосування норми ч. 4 ст. 136 КЗпП України, не існувало і не могло бути. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №371/1165/16-ц видно, що за приписами ст. 237 КЗпП України на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, покладається обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації лише у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Відшкодування інших витрат законодавством України не передбачено. Приходячи до переконання про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що при вирішенні спірних відносин 11 392, 70 гривень нарахованого і сплаченого єдиного соціального внеску на середній заробіток за час вимушеного прогулу та 37 292, 54 гривні виплаченої допомоги по безробіттю не є в розумінні ст. 237 КЗпП України середнім заробітком за час вимушеного прогулу чи грошовою різницею з нижче оплачуваною роботою. Тобто в цій частині позов до задоволення не підлягає через те, що не ґрунтується на вимогах закону і обставинах справи, а тому у відшкодуванні зазначеної суми слід відмовити. Крім того, постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №200/14798/15-ц вказує, що тлумачення вимог ст. 237 КЗпП України та ст. 35 ЦПК України 2004 року (аналогічне положення міститься у ст. 53 ЦПК України в редакції 2017 року) з огляду на можливість покладення персональної відповідальності за незаконне застосування до працівника дисциплінарних стягнень на посадову особу, якою видано акт про застосування заходу стягнення, дає підстави для висновку про необхідність її залучення до участі у справі про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності як третьої особи. Результати розгляду трудового спору щодо необґрунтованого застосування роботодавцем до працівника стягнень за порушення трудової дисципліни з огляду на конструкцію норми ст. 237 КЗпП України можуть мати наслідки для покладення на службову особу, винну у незаконному звільненні працівника, обов`язку з покриття шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації після оплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Правовий висновок, що зафіксований у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №303/988/16-ц, засвідчив, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України від 18.03.2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (аналогічне положення міститься і в ч. 4 ст. 82 ЦПК України в редакції 2017 року), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Оскільки відповідач не брав участі у справі за позовом позивача до Національного університету біоресурсів і природокористування України про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, тому судове рішення, ухвалене за наслідками розгляду справи, не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи. Наведене означає, що у цій справі позивач повинен довести обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема щодо розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Розмір такого заробітку визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Однак позивач не надав суду належних і допустимих доказів щодо розміру відшкодування шкоди, яку він просив стягнути з відповідача. За змістом пункту 8 ст. 134 та ст. 237 КЗпП України, матеріальна відповідальність службової особи у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі можлива лише за наявності вини такої особи. Колегією суддів звертається увага на те, що на а.с. 48-64 і на а.с. 75-88, т. 1, містяться копії рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року і постанови Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у справі №757/5892/19-ц. Так, рішенням суду першої інстанції поновлено ОСОБА_2 на попередньо займаній посаді провідного економіста служби закупівель ДП "Укрхімтрансаміак" та стягнуто 17 127, 40 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а постановою апеляційного суду залишено в силі зазначене судове рішення, лише доповнено формулюванням про наступне відрахування (утримання) із середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Очевидним є те, що ОСОБА_1 участі у даній справі узагалі не брав, у т.ч. і як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Тому вбачаються достатніми підстави стверджувати, що обставини, які встановлені рішенням суду першої інстанції, що набрало законної сили, не є преюдиційними при вирішенні цієї справи - за позовом ДП "Укрхімтрансаміак" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди. Покликання заявника на те, що відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до ДП "Укрхімтрансаміак" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу був підписаний ОСОБА_1 , тобто йому було відомо про справу, де працівника було поновлено на роботі і стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, є необґрунтованими, адже такий факт все одно не створює преюдиційних обставин при вирішенні цієї справи. Норми статей 12 і 81 ЦПК України вказують, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Між тим, об`єктивних і переконливих доказів про те, що саме з вини ОСОБА_1 було завдано підприємству матеріальної шкоди у розмірі 17 127, 40 гривень ДП "Укрхімтрансаміак" надано не було, а матеріали справи їх не містять. Не містять матеріали справи і розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зробленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Отже, в частині відшкодування з відповідача на користь ДП "Укрхімтрансаміак" 17 127, 40 гривень матеріальної шкоди слід відмовити також. Як убачається, при вирішенні спірних правовідносин суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним. Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права, то колегія суддів, погоджуючись із ними, в той самий час спростовує їх висновками, які зазначені в мотивувальній частині своєї постанови. При цьому апеляційний суд змушений вийти за межі доводів апеляційної скарги, адже незастосування закону, який підлягав до застосування, спонукає до прийняття нового судового рішення. Так, згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Неспроможними з правової точки зору є аргументи заявника на недодержання судом норм процесуального права, виходячи з такого. Відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Проте будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів відповідачем надано не було, матеріали справи не містять, а судом не було здобуто. Не встановлено апеляційним судом підстав для застосування норми ч. 3 ст. 376 ЦПК України, де наведено повний і вичерпний перелік обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення. З приводу покликань автора апеляційної скарги на існування судових рішень у подібних справах, що ухвалені судами апеляційної інстанції, то колегія суддів звертає увагу на те, що в Україні діє нормативна система права, яка не передбачає правової залежності і взаємозв`язку вирішення різних справ у схожих правовідносинах судами однієї інстанції, які були б обов`язковими для суду такої ж інстанції. Обов`язковими у таких випадках є правові висновки, що висловлені виключно Верховним Судом (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Решта доводів апеляційної скарги також є необґрунтованими і колегією суддів задоволеними бути не можуть. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нової постанови - про відмову ДП "Укрхімтрансаміак" в позові до ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. В силу положень ст. 141 ЦПК України сплачений заявником і документально підтверджений судовий збір при пред`явленні позову та поданні апеляційної скарги стягненню з відповідача не підлягає через відмову підприємству в задоволенні позову. На підставі ч.ч. 1-3 ст. 130, п. 8 ч. 1 ст. 134, ч.ч. 1, 3 ст. 136, ст. 237 КЗпП України, постанов Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №371/1165/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі №200/14798/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №303/988/16-ц, керуючись ст. ст. 368, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрхімтрансаміак" задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 лютого 2021 року скасувати. Державному підприємству "Укрхімтрансаміак" відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено: 20.04.2021 Головуючий : С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.С.Шимків