Постанова 4818 № 645/1412/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 19 квітня 2021 року м. Харків справа № 645/1412/20 провадження № 22-ц/818/1973/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів Бурлака І.В., Хорошевського О.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року в складі судді Алтухової О.Ю., у с т а н о в и в : 11 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов мотивовано тим, що 13 березня 2017 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 000,00 грн, що підтверджується розпискою, відповідно до якої відповідач зобов`язався повернути суму боргу до 30 травня 2017 року, але у визначений строк гроші не повернув, що є підставою для їх стягнення в судовому порядку зі сплатою 3% річних відповідно до положень статті 625 ЦК України та індексу інфляції за весь час прострочення боргу. Посилаючи на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму у розмірі 2 632,40 грн, яка складається з: 2 000,00 грн сума боргу за договором позики, 476,00 грн сума боргу з урахуванням індексу інфляції, 162,40 грн 3 % річних від простроченої суми. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 2 632,40 грн, який складається з: 2 000,00 грн - суми заборгованості за договором позики; 162,40 грн 3% річних від простроченої суми; 470,00 грн - інфляційні витрати. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840, 80 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами наявні відносини, які виникли з договору позики, а відповідною розпискою підтверджується як факт отримання боржником ОСОБА_2 коштів за договором позики, так і зобов`язання повернути ці кошти ОСОБА_1 . Відмовляючи в частині стягнення витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив із недоведеності факту надання правничої допомоги позивачу. 04 січня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що він власноруч написав розписку, однак грошові кошти зазначені у розписці, були передані ним ОСОБА_1 з метою залагодження шкоди, як потерпілому за кримінальним провадженням. Надана позивачем копія розписки до матеріалів справи є неналежним та недопустимим доказом. Таким чином, судом першої інстанції не було встановлено фактичних обставин справи на підставі допустимих доказі оригіналу розписки, отже висновки суду не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи. ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини першої статті 369 ЦПК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, 13 березня 2017 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 000,00 грн, які зобов`язався повернути до 30 травня 2017 року, про що склав розписку. Оскільки відповідач зобов`язання з повернення позичених коштів не виконав, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Факт написання 13 березня 2017 року розписки відповідачем не спростовується. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів. Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за цим договором, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України). Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої ОСОБА_2 підтвердив у судовому засіданні суду першої інстанції та в своїй апеляційній скарзі, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Що стосується відмови про стягнення витрат на правничу допомогу, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке. Відповідно частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суду на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано наступні документи: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №848 від 17 вересня 1998 року; копію договору № 5 про надання правової допомоги від 10 березня 2020 року, укладеного між адвокатом Горностаєвим В.І. та ОСОБА_1 ; ордер серії ХВ №000147; Акт прийому передачі виконаних робіт з надання правової допомоги від 10 березня 2020 року на загальну суму 5040,00 грн. Згідно з актом наданих послуг від 10 березня 2020 року адвокат ОСОБА_3 передав, а клієнт ОСОБА_1 прийняв наступні послуги: попереднє опрацювання матеріалів, законодавчої бази, що регулюють спірні відносини (1 година, вартість однієї години 840,00 грн) 840,00 грн; формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи (1 година, вартість однієї години 840,00 грн) 840,00 грн.; підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява) (2 години, вартість однієї години 840,00 грн) 1680,00 грн; судове представництво (2 години, вартість однієї години 840,00 грн) 1680,00 грн. При цьому, Акт прийому передачі виконаних робіт з надання правової допомоги не містить особистого підпису виконавця робіт. Окрім того, будь яких квитанцій про сплату вказаних коштів позивачем суду не надано. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат». Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи ОСОБА_2 , що до матеріалів справи позивачем було долучено копію розписки, а не її оригінал, на правильність висновків суду не впливають, оскільки сам відповідач не заперечує обставин отримання грошових коштів від позивача на підставі розписки від 13 березня 2017 року. Твердження відповідача у апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не встановлено правову природу правочину між сторонами та не враховано те, що саме ним були передані грошові кошти позивачу з метою залагодження шкоди, як потерпілому за кримінальним провадженням, є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції дано належну правову оцінку зібраним доказам, у тому числі розписці, в якій визначено зобов`язання позичальника повернути борг позикодавцю, зазначено дату складання розписки та дату підписання розписки. При цьому доводи відповідача про те, що укладений сторонами правочин має іншу правову природу, ніж договір позики, спростовані матеріалами справи, згідно з якими доведено факт отримання ОСОБА_2 у борг коштів згідно з договором позики, укладеним 13 березня 2017 року з ОСОБА_1 в простій письмовій формі. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака О.М. Хорошевський