Постанова 4824 № 758/11108/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 758/11108/22 Головуючий у І інстанції Головчак М.М. Провадження №22-ц/824/4733/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 17 січня 2024 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А., за участі секретаря Спис Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Конопата Миколи Івановича на рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - УСТАНОВИВ: У листопаді 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 01 березня 2019 року відповідачка взяла у позивачів у борг грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США та на підтвердження даних зобов`язань власноручно написала розписку від 01 березня 2019 року. Умовами написаної ОСОБА_1 розписки від 01 березня 2019 року передбачено, що вона зобов`язалась зробити її сина, ОСОБА_4 , одним із власників 50 % її квартири протягом 2 років до 01 березня 2021 року. У випадку, якщо вона не виконає її зобов`язання перед позивачами, зобов`язалась повернути суму у розмірі 10 000 доларів США. У зв`язку з тим, що зобов`язання, передбачені розпискою, ОСОБА_1 виконані не були, 30 березня 2021 року позивачі на її поштову адресу направили претензію з вимогою сплатити борг у розмірі 10 000 доларів США, яку згідно отриманої інформації із сайту Укрпошти, остання отримала 03 квітня 2021 року, однак вказані грошові кошти не повернула. 01 вересня 2022 року позивачі повторно направили відповідачу претензію з вимогою сплатити борг, однак і на дану претензію ОСОБА_1 жодним чином не відреагувала, що стало підставою для звернення із позовом до суду. В позовних вимогах просили суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь в рівних частках борг за договором позики (розпискою) від 01 березня 2019 року в розмірі 10 000 доларів США, а також 3% річних в розмірі 515,78 доларів США; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500 грн кожному, та судовий збір. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах борг за договором позики (розпискою) в розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США та 3% річних в розмірі 515,78 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн та судовий збір у розмірі 1 828 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 828 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернуся представника ОСОБА_1 - адвокат Конопата М.І., який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В доводах апеляційної скарги зазначає, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Вказує, що факт отримання коштів у борг підтверджує не будь - яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулась передача певної суми коштів. Звертає увагу на те, що під кінець судового процесу самі позивачі та їх представник погодились з тим, що розписка не підтверджує передачу саме ними коштів відповідачу. Досліджуючи розписку, суд не врахував, що для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів, зробити правові висновки. Судом безпідставно не задоволено клопотання представника відповідача про виклик у судове засідання ОСОБА_5 , щоб уникнути встановлення істини по справі. Вважає, що суд не врахував, що обраний позивачами спосіб захисту не відповідає вимогам ст. 4 ЦПК України, через відсутність доказів, що саме відповідач порушив права позивачів, категорію та складність справи, а саме визначення позикодавця та обсяг і характер доказів у справі, які подані позивачем відповідно до процесуальних норм. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Пилюченко І.Г. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначала, що вимога представника відповідача щодо визнання явки ОСОБА_2 в судове засідання є необґрунтованою, з огляду на те, що відповідачу та представнику достеменно відомо, що ОСОБА_2 є людиною з інвалідністю І групи з обмежений фізичними можливостями та повністю паралізований. Доводи апеляційної скарги щодо відмови в задоволенні клопотання про виклик в судове засідання ОСОБА_6 , вважає безпідставним, оскільки представнику було відомо, що ОСОБА_7 є військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та з 26.04.2023 по даний час виконує обов`язок по захисту батьківщини. Також зазначає, що посилання в апеляційній скарзі, що розписка є сфабрикованим документом, не можна визнати обґрунтованим, оскільки сама відповідачка під час надання пояснень суду першої інстанції повідомила, що розписка написана нею, але виключно із вимогою щодо участі у матеріальному забезпеченні їх спільного сина та внука. Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Конопата М.І. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи. У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та представник позивачів - адвокат Пилюченко І.Г. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження укладення договору позики позивачами додано копію письмової розписки від 01 березня 2019 року, яка написана та підписана ОСОБА_1 , мовою оригіналу: «Я, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспортные данные НОМЕР_1 выдан Киево-Святошинским РО УГМС Украины в Киевской обл. 25 декабря 2014 г. ИН 3191121585. Беру в долг сумму в размере 10 000 тыс. дол. США (десять тысяч долларов США) у ОСОБА_2 1977 г.р. и ОСОБА_3 . Обязуюсь сделать моего сына ОСОБА_9 одним из собственников 50% моей квартиры в течение 2х лет до 01.03.2021 г. В случае, если я не выполню свои обязательства перед моими заемщиками ОСОБА_2 и ОСОБА_3 , обязуюсь вернуть сумму в размере десять тысяч долларов США. Когда я выполню свои обязательства (сделаю ОСОБА_9 совладельцем 50% моей квартиры), эта расписка онулируется и сумма займа не возвращается. 1.03.2019г. ОСОБА_1 Подпись». Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що що ОСОБА_1 не надала як доказів виконання нею зобов`язання, встановленого розпискою - оформлення її сина, ОСОБА_4 співвласником її квартири, так і доказів повернення позивачам суми боргу. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону. Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі. Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Стаття 546 ЦК України регулює наступним чином види забезпечення виконання зобов`язання: виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між сторонами правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. У Постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У Постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі №344/17277/20 зроблений такий висновок: «Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року в справі № 154/3443/18.». Такий саме висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі №344/17277/20, від 7 грудня 2022 року у справі №565/12/19 , від 19 грудня 2022 року у справі №754/10390/16. У Постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №752/13757/16-ц, від 12 листопада 2020 року у справі №154/3443/18 також зроблено висновки про те, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, доводить те, що боргове зобов`язання не виконане. У Постанові Верховного Суду у від 22 березня 2023 року у справі №759/5772/17 зазначено наступне: «Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив». У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зроблено висновки про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Зазначення судом у рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність у розумінні суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зроблено наступні висновки щодо застосування норм права: «Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки….. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Таким чином, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором. Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3 % річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочена сума визначена у розмірі 75 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме із 75 000,00 доларів США.». За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Наявність між сторонами правовідносин за договором позики підтверджена належними доказами та не спростована відповідачем. Доводи представника відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів передачі коштів за розпискою спростовуються змістом самої розписки, яка написана ОСОБА_1 власноруч. Доводи відповідача про те, що розписка написана під впливом обману чи насильства не підтверджена жодними доказами. Установивши, що між сторонами укладено договір позики та те, що ОСОБА_1 отримала кошти, передбачені його умовами, однак в подальшому умов щодо здійснення повернення коштів не виконала, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з неї підлягає стягненню заборгованість, яка складається із основної суми боргу та 3% річних. Судом першої інстанції також надано правильну оцінку заяві представника відповідача про застосування строку позовної давності. Так, місцевий суд обґрунтовано вважав, що строк позовної давності для звернення позивачами до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідача боргу за розпискою почав обраховуватися з 01.03.2021 року, оскільки саме ця дата визначена розпискою, як строк виконання зобов`язання. Розглядаючи спір суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості стягнення судом понесених позивачами витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів про сплату. Так, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19. Суд першої інстанції, надавши оцінку поданим позивачами документам, підтверджуючих понесення ними витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій, значимості таких дій у справі, дійшов обгрунтованого висновку прочасткове задоволення вимог позивачів щодо стягнення з відповідача на їхню користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 2 500 грн кожному. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Конопата Миколи Івановича - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 26 січня 2024 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Слюсар Т.А.