Ухвала КАС ВС № 420/5376/20

УХВАЛА 19 квітня 2021 року м. Київ справа № 420/5376/20 адміністративне провадження № К/9901/12629/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Служби безпеки України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 420/5376/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління Служби безпеки України в Одеській області, Служби безпеки України, Військово-медичного управління Служби Безпеки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: У червні 2020р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Служби безпеки України в Одеській області, Служби безпеки України, Військово-медичного управління Служби Безпеки України, в якому просили: - визнати протиправною бездіяльності Служби безпеки України у неприйнятті рішення про призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї та батькам загиблого 17 серпня 2018 року у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму у розмірі 1 321 500,00 грн. в порядку, передбаченого абз. 2 п. 13 Порядку №975; - визнати протиправними дії військово-медичного Управління Служби безпеки України у поверненні до Управління СБУ в Одеській області на підставі відповідей №20/2360 від 05 червня 2019 року та 20/2560 від 11 листопада 2019 року висновку з доданими документами про призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї та батькам загиблого 17 серпня 2018 року у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму - 1 321 500,00 грн.; - зобов`язати Управління СБУ в Одеській області подати до СБУ висновок з доданням документів згідно із п.10 Порядку №975 щодо виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї та батькам загиблого 17 серпня 2018 року у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму - 1 321 500,00 грн.; - зобов`язати Службу безпеки України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї та батькам загиблого 17 серпня 2018 року у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму - 1 321 500,00 грн. в порядку, передбаченому абз.2 п.13 Порядку №975, з урахуванням уточнень до позовної заяви від 10 вересня 2020 року Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військово-медичного управління Служби безпеки України у поверненні до Управління СБУ в Одеській області на підставі відповідей №20/2360 від 05 червня 2019 року та 20/4560 від 11 листопада 2019 року висновку з доданими документами про призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї та батькам загиблого 17 серпня 2018 року у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби ОСОБА_3 . Зобов`язано Управління СБУ в Одеській області подати до Служби безпеки України висновок з доданням документів згідно із п.10 Порядку №975 щодо виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї та батькам загиблого 17 серпня 2018 року у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби ОСОБА_3 . Зобов`язано Службу безпеки України прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї та батькам загиблого 17 серпня 2018 року у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби ОСОБА_3 у порядку передбаченому абз. 2 п. 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 08 квітня 2021 року Службою безпеки України направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 420/5376/20. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом дослідження, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди. Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні: - Конвенція не зобов`язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти. - право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. - сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення. - жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. - головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання на існування обставин, передбачених пп. "а"-"г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні й такі обставини не встановлені Верховним Судом з поданих матеріалів касаційної скарги. Колегія судів відхиляє посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки Верховний Суд висловлював правову позицію щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування п. 10 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі №295/14571/17, від 27 січня 2021 року у справі №640/7155/19. Крім того у касаційній скарзі скаржником не зазначено, який саме висновок необхідно сформулювати та на підставі аналізу яких актів законодавства, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена, шляхом формулювання нової правової позиції. Щодо посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме постановлення ухвали про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі заяви представника позивача, колегія судів зазначає що, відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав. Оскільки вищезазначені доводи скаржника не були предметом розгляду по суті у суді апеляційної інстанції, тому такі доводи не можуть бути розглянуті судом касаційної інстанції. Так, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у вказаній справі, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені ст. 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи відсутні у касаційній скарзі, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись ст. ст. 328, 333, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 420/5376/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління Служби безпеки України в Одеській області, Служби безпеки України, Військово-медичного управління Служби Безпеки України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк С.М. Чиркін