Постанова 4856 № 240/13215/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/13215/20 Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєва В.А. Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 19 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в серпні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.06.2020, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до поданої заяви та документів від 15.06.2020; - зобов`язати відповідача призначити та виплачувати їй починаючи з 15 червня 2020 року пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-12 "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням її спеціального стажу роботи, станом на 15.06.2020. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 09.11.2020 позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років. Також зобов`язав Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 15.06.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме скасуватирішення відповідача від 23.06.2020, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що зверталась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", проте відповідач у відповідь письмово повідомив про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. Рішення про відмову та довідку про підрахунок її спеціального стажу не отримувала. З позицією відповідача категорично не погоджується, вважає її протиправною та такою, що порушує її правовий статус, а тому просила позов задовольнити. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що страховий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, а тому у задоволенні позову просить відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивачка зазначає, що відповідач керується нормами закону, які визнані неконституційними. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а скарга позивача підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач зверталась до відповідача із заявою на підтвердження стажу для призначення пенсії (а.с.14). Згідно інформації викладеної в листі від 10.03.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило, що відповідно до наданих копій документів тривалість стажу роботи позивача на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 є менша ніж необхідна тривалість, передбачена Законом № 2148-VІІІ (а.с.18). 15 червня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за встановленим зразком (а.с.16). Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом повідомило про відмову у призначенні пенсії. Вказано, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Пунктом "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом: на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років; з 31 грудня 2015 року - не менше 25 років 6 місяців; з 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Пунктом 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набутий чинності з 01.01.2018 року, збережено право на пенсію за вислугу років педагогічних працівників за умови, якщо вони на день набрання чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років, необхідну для призначення пенсії за вислугу років. За наявними документами та даними з реєстру застрахованих осіб до страхового стажу позивача зараховано повністю всі періоди трудової діяльності. Згідно поданих документів страховий стаж становить 29 років 0 місяців 13 днів, з них стаж, що дає право на пенсію за вислугу років станом на: 01.04.2015 - 22 роки 5 місяців 5 днів; 31.12.2015 - 23 роки 2 місяці 5 днів; 11.10.2017 - 25 років 0 місяців 5 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, тому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23 червня 2020 року у призначенні пенсії позивачу відмовлено через відсутність необхідного спеціального стажу (а.с.17). Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Відповідно до п.2-1 Перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 №909. Відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. При цьому, 04.06.2019 своїм рішенням №2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення, зокрема, положення ст.55 Закону України від 05.11.1991 №1788 "Про пенсійне забезпечення" за змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213 та від 24.12.2015 №911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист. Відповідно до ст.51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Таким чином, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих. З вказаного слідує, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні виходить з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п."а" ст.54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" ст.55 Закону №1788, нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України. На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону №1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону №1788. Отже, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст.54, пунктами "а", "6", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст.55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. З огляду на викладене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п."а" ст.54, ст.55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 та Законом №911 такими, що суперечать положенням ст.ст.1, 3, 46 Основного Закону України та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено. Згідно ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У Рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац 10 п.п.2.2 п.2 мотивувальної частини). Тобто, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911. Так, згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку. Як встановлено судом першої інстанції, підставою відмови відповідача у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років наведено відсутність необхідного страхового стажу. Також, зі змісту листа пенсійного органу встановлено, що станом на 11.10.2017 стаж ОСОБА_1 становив 25 років, 0 місяців, 5 днів (а.с.17 зворот). Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_1 позивач з 07.10.1992 була прийнята на роботу вчителем російської мови та літератури в Бовсунівській середній школі Лугинського району Житомирської області. З 26.01.2004 Бовсунівська середня школа у зв`язку із створенням навчально-виховного комплексу перейменована в Бовсунівський навчально-виховний комплекс "Школа - дитячий садок". Позивач була звільнена з посади вчителя з 02.09.2019 у зв`язку з переїздом (а.с.12-13). Як вірно зазначено судом першої інстанції, спеціальний стаж ОСОБА_1 станом на момент звільнення становив 26 років 10 місяців 26 днів. Наведена інформація підтверджується довідкою Бовсунівського навчально- виховного комплексу "Школа - дитячий садок" (а.с.22). Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №

909. Також встановлено, що із заявою про призначення пенсії за вислугу років позивачка звернулась до відповідача в Житомирській області 15.06.2020. Отже, спеціальний стаж позивача, на момент звернення до відповідача, становив більше 26 років і 6 місяців, що дає право ОСОБА_1 на отримання пенсії за вислугу років. Відтак, дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років визнаються судом протиправними, з чим погоджується суд апеляційної інстанції. Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином витребувано та досліджено рішення відповідача від 23.06.2020, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до поданої заяви та документів від 15.06.2020. У зв`язку з відсутністю вказаного рішення серед долучених до матеріалів справи доказів, суд апеляційної інстанції ухвалою суду від 27.01.2020 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати суду копію рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за заявою від 15.06.2020 та копію довідки на підтвердження страхового стажу позивача, які було надано відповідчем на вимогу суду. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. Відповідно до ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. З огляду на вищевикладене та встановлене судом право позивача на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та враховуючи, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася 15.06.2020, то така пенсія повинна бути призначена позивачці з 15.06.2020. Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права судом першої інстанції апеляційна скарга не містить. Також, скаржником не надано доказів щодо незаконності чи необґрунтованості рішення суду в частині задоволених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Натомість, доводи апеляційної скарги позивачки свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00) та пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення». В свою чергу умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Враховуючи наведене, у позивача наявний необхідний спеціальний стаж роботи за переліком, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, як працівнику освіти відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне, з метою відновлення порушених прав позивача, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.06.2020, щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за вислугу років з 15.06.2020. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог за безпідставністю з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог за безпідставністю. В цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23.06.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до поданої заяви та документів від 15.06.2020; В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.