Постанова 4855 № 640/14176/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14176/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собківа Я.М. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ в місті Києві, відповідач), в якому просила суд: - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 04 лютого 2020 року. В обґрунтовування позовних вимог зазначено, що позивач 04 лютого 2020 року звернулась до відповідача з завою про призначення пенсії за вислугу років згідно статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії її страховий стаж становив 28 років 8 місяців, а станом на 11 жовтня 2017 року спеціальний стаж роботи складав 26 років 4 місяці 8 днів. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві позивачу відмовлено у призначені пенсії за вислугу років згідно п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що порушує її права. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року даний позов задоволено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на день звернення позивача до відповідача пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії. При цьому і, тривалість спеціального стажу позивача складає 26 років 4 місяці 8 днів, що дає їй право на пенсію за вислугу років. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В обґрунтовування вимог апеляційної скарги зазначено, що право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи, за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03 жовтня 2017 року № 2148 з 01 січня 2018 року набрали чинності законодавчі норми, відповідно до яких правом на пенсію за вислугу років користуються працівники освіти, у яких на 11 жовтня 2017 року (день введення в дію Закону №2148) наявна вислуга років 26 років 6 місяців та дотримані норми щодо досягнення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Оскільки станом на 11 жовтня 2017 року спеціальний стаж ОСОБА_1 складає менше 26 років 6 місяців, то Головним управлінням прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Оскільки сторони до суду не з`явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявою від 04 лютого 2020 року про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я. Листом від 18 лютого 2020 року №2600-0314-8/17322 Головне управління Пенсійного фонду України в Києві повідомило позивача про відмову у призначені пенсії за вислугу років згідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зазначило, що з 04 червня 2019 року право на пенсію за вислугу років згідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11 жовтня 2017 року. Враховуючи зазначене, право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів освіти незалежно від віку, за наявності спеціального стажу за вислугу років: станом на 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Відповідно до наданих документів страховий стаж складає 31 рік 8місяців 9 днів. Стаж роботи за вислугу років саном на 11 жовтня 2017 року складає 23 роки 10 місяців 12 днів. Оскільки відсутній необхідний стаж за вислугу років, у призначенні пенсії за вислугу років згідно заяви від 04 лютого 2020 року №2095 відмовлено. Вважаючи, що відмова відповідача у призначенні пенсії за пільговою вислугою є необґрунтованою, порушує вимоги чинного законодавства та її права, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходив з такого. Статтею 46 Конституцій України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Згідно ч.1 статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті

55. Пунктом «е» ч.1 статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема, у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і»; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим. Таким чином, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. За приписами п. «е» ч.1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, що діє після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Слід зазначити, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, вказав, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав. Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих. Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Крім того, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом № 1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-ХІІ. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788-ХІІ випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто, з 04 червня 2019 року. Таким чином, на день звернення ОСОБА_1 до відповідача пунктом «е» ч.1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ передбачалося, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії. При цьому, тривалість спеціального стажу позивача станом на 11 жовтня 2017 року складає 26 років 4 місяці 8 днів, як зазначено відповідачем у листі №11465-8045/О-03/8-2800/20 від 27 квітня 2020 року. Між тим, в апеляційній скарзі відповідачем вже вказано, що до вислуги років позивача зараховано лише 23 роки 10 місяців 12 днів. Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 працювала: з 06 серпня 1985 року по 19 березня 1986 року на посаді клінічного лаборанта; з 21 липня 1986 року по 16 серпня 1991 року на посаді лаборанта; з 06 вересня 1991 року по 01 березня 1994 року на посаді старшої медсестри; з 03 березня 1994 року по 20 квітня 1994 року на посаді дільничої медсестри; з 01 жовтня 1996 року по 21 вересня 1998 року на посаді старшої медсестри; з 02 грудня 2000 року по 25 березня 2002 року на посаді старшої медсестри; з 01 квітня 2002 року по 30 листопада 2006 року на посаді старшої медсестри; з 01 лютого 2007 року по 01 червня 2012 року на посаді старшої медсестри; з 22 жовтня 2012 року по 09 червня 2015 року на посаді старшої медсестри; з 01 вересня 2015 року по 03 лютого 2020 року на посаді старшої медсестри. Таким чином, на день звернення ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у м. Києві із заявою від 04 лютого 2020 року про призначення пенсії за вислугу років, її спеціальний стаж роботи складав - 28 років 8 місяців, а станом на 11 жовтня 2017 року спеціальний стаж роботи складав 26 років 4 місяці 8 днів, що визнавалося Пенсійним Фондом України, тобто, спеціальний стаж позивача перевищує 25 років. Щодо посилання апелянта у скарзі на те, що згідно запису трудової книжки ОСОБА_1 працювала на посаді медичного реєстратора клінічної лабораторії Вузлової лікарні №1 ст. Дарниця у період з 30 серпня 1982 року по 29 серпня 1983 року, а Постановою КМУ від 04 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» не передбачено посаду медичного реєстратора, то колегія суддів критично до нього ставиться, оскільки вказаний період і самим позивачем не враховується до пільгового стажу. Відтак, на момент звернення із заявою про призначення пенсії 04 лютого 2020 року позивач мала право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законами України від 02 березня 2015 року №213-УІІІ від 24 грудня 2015 року №911 -XIII на підставі рішення КСУ від 04 червня 2019 №2-р/2019. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Згідно ч.1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано. Зокрема, апелянтом не надано пояснень, чому в скарзі він відійшов від своєї позиції, викладеної в листі №11465-8045/О-03/8-2800/20 від 27 квітня 2020 року, в якому зазначено, що спеціальний стаж позивача станом на 11 жовтня 2017 року складає 26 років 4 місяці 8 днів, та вказав, що станом на 11 жовтня 2017 року спеціальний стаж ОСОБА_1 складає менше 26 років 6 місяців, а саме - 23 роки 10 місяців 12 днів. Таким чином вищезазначені посилання апелянта є безпідставними та необґрунтованими. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків