Постанова 4857 № 460/1859/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1859/19 пров. № А/857/1756/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П. Судової-Хомюк Н.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Рівненській області про скасування постанови, суддя у І інстанції Нор У.М., час ухвалення судового рішення 15 год 21 хв, місце ухвалення судового рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 30 листопада 2020 року, ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною і скасувати постанову Головного управління Держпраці у Рівненській області (далі - Управління) від 25 квітня 2019 року № РВ 367/1122/000102/ІП-ФС про накладення на нього штрафу у розмірі 125 190,00 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 460/1859/19 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивач не допустив порушення законодавства про працю, зазначеного у акті перевірки, а саме допущення до роботи (стажування) ОСОБА_2 без укладення трудового договору і, як наслідок, не мав нараховувати і сплачувати за неї єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ). Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваної постанови від 25 квітня 2019 року №РВ367/1122/000102/ІП-ФС, а отже вона підлягає скасуванню. У апеляційній скарзі Управління просило скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ФОП відмовити. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова від 25 квітня 2019 року №РВ367/1122/000102/ІП-ФС у повній мірі відповідає фактичним обставинам справи та була прийнята у межах повноважень Управління та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України. Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, явку повноважних представників не забезпечили, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як свідчать матеріали справи та не заперечується її учасниками, основним видом діяльності ФОП є роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах. 19 березня 2019 року на адресу Управління надійшов супровідний лист Дубенської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - РДА) від 18 березня 2019 року №821/02-20/19 разом з матеріалами (довідкою обстеження) щодо проведеного обстеження суб`єктів підприємницької діяльності розташованих на території Дубенського району, зокрема, позивача та ФОП ОСОБА_3 . Обстеження закладів торгівлі суб`єктів господарювання безпосередньо проводилось 14 березня 2019 року комісією РДА, за результатами якого було зроблено висновок про допуск вказаними підприємцями неоформленої належним чином найманої особи до роботи продавця у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Вказано, що у закладі позивача та ФОП ОСОБА_3 магазині-кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_2 обов`язки продавця під час обстеження виконувала ОСОБА_2 на підставі цивільно правової угоди від 21 лютого 2019 року. Внаслідок опрацювання вказаної інформації Управлінням у період з 26 березня 2019 року по 27 березня 2019 року було проведено інспекційне відвідування позивача на предмет додержання вимог законодавства про працю, результати якого оформлено актом від 27 березня 2019 року №РВ367/1122/АВ. У розділі ІІІ (Опис виявлених порушень) вказаного акту зазначено про встановлення порушення ФОП, зокрема: частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) з огляду на допущення до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску в загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. статті 253 КЗпП, оскільки за працівника ОСОБА_2 , яка допущена позивачем до роботи без укладання трудового договору, за відпрацьовані дні не нарахований та не сплачений ЄСВ. З метою усунення виявлених порушень інспектором винесено припис від 27 березня 2019 року №РВ367/1122/АВ/П, у якому ОСОБА_1 зобов`язано усунути вказані порушення та в подальшому їх не допускати. 05 квітня 2019 року на адресу відповідача надійшов лист позивача від 04 квітня 2020 року щодо усунення вказаних у приписі порушень трудового законодавства до якого додано повідомлення про прийняття позивачем працівника на роботу. Згідно з повідомленням центрального органу з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску в загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу від 04 квітня 2019 року ОСОБА_2 прийнята ФОП на роботу. Дата початку роботи 05 квітня 2019 року. 25 квітня 2019 року за результатами розгляду матеріалів інспекційного відвідування Управлінням прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №РВ367/1122/000102/ІП-ФС, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 125 190 грн за вказані порушення законодавства про працю. ФОП не погодився із накладенням на нього штрафних санкцій вказаною постановою Управління та звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 3 статті 24 КЗпП встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 253 КЗпП особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Приписами абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП у редакції на час виникнення спірних правовідносин було передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; Дослідивши матеріали адміністративної справи та з`ясувавши позиції сторін, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду публічно-правовий спір, що розглядається, зводиться до перевірки правильності висновків суду першої інстанції про те, що в Управління були відсутні достатні, належні та допустимі докази про допуск ФОП до роботи без укладання трудового договору працівника ОСОБА_2 , а отже відсутність належних підстав для притягнення його до відповідальності оспорюваною постановою від 25 квітня 2019 року № РВ 367/1122/000102/ІП-ФС. Як вірно встановив суд першої інстанції, фактичною підставою для прийняття Управлінням оспорюваної постанови став висновок відповідача про встановлення факту допуску ФОП до виконання трудової функції у магазині-кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_2 без укладення трудового договору працівника ОСОБА_2 . При цьому такий висновок фактично обґрунтовано лише письмовими поясненнями від імені позивача, у яких вказано, що в магазині-кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_2 він здійснює діяльність сам, на момент обстеження у його магазині здійснювала продаж ОСОБА_2 , яка на той момент проходила стажування з 21 лютого 2019 року до 25 лютого 2019 року. Документів ніяких не брали. За період стажування її робочий час складав 6 годин. При цьому суд апеляційної інстанції погоджується із критичною оцінкою судом першої інстанції зазначених письмових пояснень від 26 березня 2019 року від імені ОСОБА_1 . Так, позивач при зверненні до суду із позовною заявою відразу заперечував свою причетність до такого документу та під час розгляду справи судом першої інстанції наполягав на проведенні почеркознавчої експертизи. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі, що розглядається, клопотання представника позивача було задоволено та призначено судову почеркознавчу експертизу. Як вказано у висновку експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 24 березня 2020 року №1.1-123/20 проведеним дослідженням встановлені такі обставини: рукописні записи в поясненні від 26 березня 2019 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис в такому поясненні також виконаний вірогідно не ОСОБА_1 , а іншою особою. Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим по причині простої будови, як досліджуваного підпису так і підписів, наданих в якості порівняльного матеріалу, та обмеженого об`єму почеркової інформації в них. Підписи від імені ОСОБА_1 у направленні на інспекційне відвідування Управління від 25 березня 2019 року № 403-Н/09-27 та підпис у акті інспекційного відвідування від 27 березня 2019 року №РВ367/1122/АВ виконані однією особою, а підписи від імені позивача у вказаних документах і підпис в поясненні від 26 березня 2019 року виконані різними особами (а.с. 183-199, т.1). Окрім того, допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 ствердила, що 26 березня 2019 року перебувала поблизу магазину «Зустріч» у власних справах. На момент приїзду перевірки Управління магазин був зачинений, надалі ОСОБА_1 відкрив магазин і особисто продав їй товар, як і попередні рази. Інших продавців не було. За таких обставин у суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, були належні підстави для того, щоб поставити під сумнів допустимість та достовірність такого доказу, як письмові пояснення від 26 березня 2019 року від імені ОСОБА_1 . Водночас апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що лист РДА від 18 березня 2019 року був лише інформаційним приводом для прийняття Управлінням рішення про проведення інспекційного відвідування ФОП, а отже не може бути доказом про виявлені під час такого відвідування обставини. При цьому суд першої інстанції слушно зауважив, що дата проведення обстеження РДА 14 березня 2019 року не узгоджується з періодом проходження стажування ОСОБА_2 у магазині позивача з 21 лютого 2019 року до 25 лютого 2019 року відповідно до пояснення від імені ОСОБА_1 від 26 березня 2019 року. Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління». Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 460/1859/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 15 квітня 2021 року.