Постанова 4805 № 278/2679/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/2679/18 Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В. Категорія 47 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Лісової Т.С. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Зубчук І.В. у цивільній справі №278/2679/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області, про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, - в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом. Просив скасувати рішення Левківської сільської ради від 26 червня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення державного акта на право власності на землю ОСОБА_1 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2100 га., кадастровий номер 1822084100:03:003:0093, виданий 17 листопада 2009 року на ім`я ОСОБА_1 . В обґрунтування поданого позову зазначав, що у 1996 році набув право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,29 га, яка розташована на території Левківської сільської ради Житомирської області та призначена для ведення особистого підсобного господарства. Вказана земельна ділянка складається із двох ділянок: площею 0,12 га та площею 0,17 га. Суміжним землевласником є ОСОБА_1 , яка у 2009 році приватизувала земельну ділянку площею 0,21 га, призначену для ведення особистого селянського господарства. Оскільки ОСОБА_1 постійно порушувала межі належної йому земельної ділянки, з метою захисту своїх прав він змушений був звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Під час розгляду даної справи було проведено земельно-технічну експертизу, якою встановлений факт накладення суміжних земельних ділянок. При цьому у висновку зазначено, що площа земельної ділянки, яка перебуває у його фактичному користуванні, становить 0,1680 га, що не відповідає площі 0,1700 га, яка зазначена у державному акті. В свою чергу площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , становить 0,1928 га., що не відповідає площі 0,1900 га., вказаній у державному акті. Позивач ОСОБА_2 вважає, оскільки при приватизації у 1996 році належної йому земельної ділянки були визначені її межі, конфігурація та площа, то саме у 2009 році під час оформлення документації із землеустрою при передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 були допущені помилки, що призвели до накладення цих земельних ділянок. Під час виготовлення державного акта на належну відповідачці земельну ділянку були порушені межові знаки його земельної ділянки та зменшено її розмір. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено. Скасовано рішення Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області 34 сесії 5 скликання від 26 червня 2009 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки в частині затвердження технічної документації та надання дозволу на виготовлення державного акта ОСОБА_1 . Визнаний недійсним виданий 17 листопада 2009 року ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,21 га., яка розташована в с.Левків Житомирського району Житомирської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно встановлені обставини, що мають значення для справи. Зокрема вказує, що позивач надав згоду на погодження меж належної їй земельної ділянки, про що свідчить його підпис у протоколі. Крім того, на думку апелянта, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що вона порушила право власності позивача. Вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, ту обставину, що ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом з порушенням строків позовної давності. Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2020 року рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Проте, Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року скасовано постанову Житомирського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,29 га, яка розташована на території Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області, та призначена для ведення особистого підсобного господарства. Дана земельна ділянка складається з двох ділянок: площею 0,12 га. та 0,17 га. Вказана обставина підтверджується державним актом про право приватної власності на землю, виданим 23 жовтня 1996 року. Рішенням Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 26 червня 2009 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та передано у власність ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 0,5550га., в тому числі 0,2500га. для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,3050га. для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . На підставі даного рішення 17 листопада 2009 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2100 га, яка розташована на території Левківської сільської ради та призначена для ведення особистого селянського господарства. Належні сторонам земельні ділянки є суміжними. Крім того судом встановлено, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. При цьому суд виходив з того, що накладення земельних ділянок сторін виникло внаслідок допущених помилок у технічних документаціях та правовстановлюючих документах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Під час розгляду цієї справи судом було призначено земельно-технічну експертизу, якою встановлено, що у фактичному користуванні ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка площею 0,1680 га, що не відповідає площі 0,1700 га, яка внесена до ДЗК на підставі відповідної документації із землеустрою. Площа земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , становить 0,1928 га та не відповідає площі 0,1900 га, яка внесена до ДЗК на підставі відповідної документації із землеустрою. Експерт також зазначила, що місце розташування земельних ділянок, внесених в автоматизовану систему ДЗК, не відповідає фактичному розташуванню. Дана невідповідність місцерозташування земельних ділянок згідно з каталогом координат, наявних в документаціях із землеустрою, призвела до «накладки» (межі однієї земельної ділянки перетинають іншу). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що право позивача порушене і підлягає судовому захисту. При цьому судом враховано, що частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі статтею 90 Земельного кодексу України (далі ЗК України) порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. За обставин цієї справи скасування рішення та визнання недійсним державного акта, який посвідчує право власності на земельну ділянку, є ефективним способом поновлення порушених прав. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок передбачений статтею 118 ЗК України, який включає в себе такі стадії: подання заяви зацікавленою особою у приватизації земельної ділянки до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; розгляд клопотання відповідним органом про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин; прийняття рішення відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки та передача її у власність. В даному випадку, скасовуючи судове рішення, постановлене апеляційною інстанцією, Верховний Суд зазначив, що «відповідно до статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових, речових доказів та електронних доказів, висновків експертів. Згідно зі статтею 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, чи накладається (перетинається) земельна ділянка, надана у користування позивачу, та земельна ділянка, передана у власність відповідачу. Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив цієї обставини, тому зробив передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, роз`яснити сторонам їх процесуальні права та обов`язки, зокрема право заявити клопотання про призначення земельно-технічної експертизи; в разі подання відповідного клопотання призначити у справі земельно-технічну експертизу, за результатами проведення якої або в разі відмови від її проведення, розглянути заявлені позивачем вимоги відповідно до норм чинного законодавства». Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (ч.5 ст.411 ЦПК). У зв`язку з наведеним апеляційним судом за клопотанням позивача було проведено у даній справі комісійну земельно-технічну експертизу. За висновком експертизи встановлено, що досліджувана земельна ділянка з кадастровим номером 1822084100:03:003:0190, площею 0,1700 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 (підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 23 жовтня 1996 року (бланк серії ІУ-ЖТ № 014445) /т.1, а.с.9; т.2, а.с.87/ і витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.11.2018 (номер витягу НВ-1805954652018) /т.1, а.с.72/) та земельна ділянка з кадастровим номером 1822084100:03:003:0093, площею 0,1903 га, що перебуває у власності ОСОБА_1 , перетинаються в площині та утворюють пляму накладання, яка становить: - 0,0666 га (666,0 кв.м) при зіставлені меж земельної ділянки з кадастровим номером 1822084100:03:003:0190 згідно наданої технічної документації із межами земельної ділянки з кадастровим номером 1822084100:03:003:0093 відповідно даних Державного земельного кадастру (зображено на рисунку № 7); - 0,00921 га (92,1 кв.м) при зіставлені меж на досліджувані земельні ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру (зображено на рисунку № НОМЕР_1 ). Враховуючи виявлені невідповідності щодо накладання земельних ділянок та виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів, можливо зробити висновок, що причиною накладання земельних ділянок з кадастровими номерами 1822084100:03:003:0190 та 1822084100:03:003:0093 може бути допущення технічної помилки на стадії розроблення технічної документації або при внесенні даних до Державного земельного кадастру, зокрема не врахування меж раніше сформованих (існуючих) земельних ділянок, межі яких визначаються технічною документацією із землеустрою, що в подальшому являється основою для видачі правовстановлюючих (правопосвідчуючих) документів. Тобто, із врахуванням тієї обставини, що земельна ділянка позивача сформована значно раніше, та на підставі висновку експертизи є всі підстави вважати, що при виготовленні документів, які давали право на затвердження технічної документації землеустрою, видачу та реєстрацію державного акта на ім`я ОСОБА_1 , допущені порушення чинного законодавства, що призвело до порушення прав ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, а тому наявні підстави для задоволення його позову. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Зокрема, не заслуговують на увагу доводи скарги щодо незастосування судом до спірних правовідносин позовної давності, оскільки у спорах про захист речових прав власника нерухомого майна строки позовної давності не застосовуються. А тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на те, що двома відповідачами порушені права позивача, то відповідно до ст.141 ЦПК на їх обох слід покласти обов`язок відшкодувати понесені позивачем витрати за проведення експертизи в рівних частках. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2019 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 та Левківської сільської ради Житомирського району Житомирської області по 2615,05 грн. з кожного на користь ОСОБА_2 понесених витрат за проведення експертизи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 16.04.2021 року.