Постанова Донецький апеляційний суд № 223/306/20

22-ц/804/410/21 223/306/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „02" квітня 2021 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 223/306/20 Номер провадження 22-ц/804/410/21 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Биліни Т.І., Лопатіної М.Ю. за участю секретаря: Грішко С. В. учасники справи : позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа - Служба у справах дітей Вугледарської міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької областіз повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 11 листопада 2020 року головуючого судді Дочинця С.І.зі складанням повного тексту судового рішення 19 листопада 2020 року по цивільній справі про встановлення місця проживання дитини та стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Вугледарської міської ради, про встановлення місця проживання дитини та стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 грудня 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого останні мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя сторін не склалось у зв`язку з різністю характерів та способу життя, яке виявилось в процесі сумісного проживання, відносини останніх вкрай погіршились на ґрунті непорозуміння. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 08 жовтня 2018 року рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області. Окрім того, Великоновосілківським районним судом Донецької області з позивача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття з ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_2 , яка проживає з дитиною, в розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку. Після припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства син сторін - ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач неодноразово намагався зустрітись з сином, однак відповідач перешкоджала цим зустрічам, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Вугледарської міської ради про визначення способу його участі у вихованні сина. Розглянувши заяву позивача, виконавчий комітет Вугледарської міської ради 18 липня 2018 року виніс рішення №326 та визначив спосіб участі ОСОБА_1 , як батька, у вихованні сина, шляхом спілкування з ОСОБА_3 два дні на тиждень з 16-00 години до 20-00 години, за попередньою домовленістю батьків. Однак, ОСОБА_2 відмовилась дотримуватись порядку виконання вищевказаного рішення і продовжувала перешкоджати у спілкуванні та зустрічах з дитиною, чим порушила батьківські права позивача, у зв`язку з чим останній звернувся до Вугледарського міського суду Донецької області із позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 та на підставі рішення суду від 28 січня 2019 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди у спілкуванні та встановлено графік спілкування з дитиною. Державним виконавцем 14 березня 2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 237/379718 від 28 січня 2019 року, виданим Вугледарським міським судом Донецької області, та надано час протягом 10 днів для виконання рішення, та здійснено виклик ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , до виконавця 18 березня 2019 року з метою попереднього узгодження між матір`ю та батьком дитини - ОСОБА_3 , графіку зустрічей та спілкування. Однак, на вимогу виконавця ОСОБА_2 не з`явилась, у зв`язку з чим державним виконавцем було винесено постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ та представників органу опіки та піклування для участі у проведенні виконавчих дій 25 березня 2019 року. Вимогами державного виконавця відповідача зобов`язано бути присутньою у визначений час та за місцем, визначеним державним виконавцем, щодо встановлення особистої зустрічі та спілкування позивача з дитиною. Однак, при виході за місцем мешкання дитини - ОСОБА_3 вдома ніхто не відчинив двері, за місцем перебування дитини - дитячого садочку «Джерельце» ОСОБА_2 чинила опір в спілкуванні з дитиною, поводилась зухвало, штовхала позивача від дитини, хапала та насильно тягла дитину, на зауваження державного виконавця не реагувала, про що були складені акти державного виконавця, а 04 квітня 2019 року відповідач з`явилась до відділу виконавчої служби та повідомила, що дитина перебуває на лікарняному. Окрім того, 26 квітня 2019 року між сторонами було встановлено та узгоджено зустрічі та спілкування з дитиною ОСОБА_3 . За вимогою державного виконавця від 24 червня 2019 року, 03 липня 2019 року та 05 липня 2019 року ОСОБА_2 не чинила опору у спілкуванні позивача з дитиною, у зв`язку з чим державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з усуненням перешкод у побаченні з дитиною та виконанням рішення. Позивач 12 серпня 2019 року втретє звернувся до відділу виконавчої служби із заявою про прийняття виконавчого листа по справі № 223/3797/18 від 13 березня 2019 року, у зв`язку з чим державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження. Вимогою державного виконавця від 13 серпня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язано бути присутньою у визначений день, час та місці для здійснення перевірки виконання ОСОБА_2 рішення щодо встановлення особистої зустрічі та спілкування позивача з ОСОБА_3 , однак, 20 серпня 2019 року від відповідача до відділу державної виконавчої служби надійшла заява, в якій ОСОБА_2 повідомила про зміну фактичного місця проживання з АДРЕСА_1 , до АДРЕСА_2 . При цьому, відповідним актом державного виконавця від 23 серпня 2019 року встановлено, що ОСОБА_2 з дитиною фактично проживають за вищезазначеною адресою у місті Вугледар, що підтвердив сусід ОСОБА_4 . Вимогою державного виконавця від 29 серпня 2019 року відповідача в друге зобов`язано бути присутньою у визначеному місці, день та час для здійснення перевірки виконання боржником рішення, однак згідно актів державного виконавця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у визначений час були відсутні за адресами, як у селі Павлівка, так і в місті Вугледар Донецької області. У зв`язку з вищезазначеним, державним виконавцем 05 вересня 2019 року накладено штраф на ОСОБА_2 у розмірі 1700 грн. В подальшому на неодноразові вимоги виконавця щодо зобов`язання відповідача разом з дитиною бути у визначеному місці, день та час, останні за адресою проживання відсутні, встановити їх місцезнаходження не вдалося. У зв`язку з вищевикладеним, за невиконання без поважних причин ОСОБА_2 рішення та здійснення перешкод у спілкуванні між дитиною та батьком, державним виконавцем 20 вересня 2019 року винесено постанову про накладення штрафу на відповідача в подвійному розмірі - 3400 грн. З огляду на вищевикладене, ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення, не вживає заходів щодо усунення перешкод у спілкуванні позивача з ОСОБА_3 , ухиляється від встановленого графіку побачень з дитиною в порядку визначеному рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 28 січня 2019 року. Начальником Вугледарського міського відділу державної виконавчої служби 30 вересня 2019 року направлено повідомлення про вчинення відповідачем кримінального правопорушення за ст. 382 КК України, а ОСОБА_1 24 жовтня 2019 року було подано заяву до Вугледасрького ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області про притягнення ОСОБА_2 за ст. 382 КК України, яка навмисно не виконує рішення суду. Однак, 21 грудня 2019 року постановою слідчого було закрито кримінальне провадження за зазначеною заявою ОСОБА_1 , яка була оскаржена позивачем та 18 березня 2020 року ухвалою суду було прийнято рішення про скасування даної постанови. До теперішнього часу ОСОБА_2 навмисно не виконує рішення суду, переховується від позивача та державних службовців, про що складено акти державного виконавця, будь-яких дій спрямованих на виконання рішення останньою не здійснено, вона не забезпечує відповідно до рішення побачень батька з дитиною в порядку, визначеному рішенням. На теперішній час у позивача є всі умови для проживання, виховання та відпочинку дитини, ОСОБА_1 не вживає спиртні напої та наркотичні засоби, має власний бізнес, зареєстрований як фізична особа-підприємець та має власний розпорядок дня, який дає йому можливість займатись вихованням дитини та приділяти необхідну увагу, тому позивач вважає, що не має жодної причини, яка б свідчила про неможливість мешкання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 . Окрім того, ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_2 , щоб зустрітись з сином, але вона усілякими способами перешкоджала, постійні сварки, негатив, нерви, все це впливає на стан здоров`я людини як фізичний, так і моральний. Позивач втратив сон, постійно думає про те, що йому робити, щоб зустрітись з сином та куди далі звертатись для відновлення своїх прав як батька, замість того, щоб проводити цей час з дитиною. Своєю поведінкою відповідач приносить позивачу та дитині душевні страждання. Просив передати дитину ОСОБА_3 батьку ОСОБА_1 для проживання за адресою: АДРЕСА_3 , визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , а також стягнути моральну шкоду з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 20 000 грн. Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 11 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 .Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн. В задоволенні іншої частини вимог позовної заяви відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначено, що судом не прийнято до уваги інформацію про те, що хлопчик занадто малий та на момент подання позовної заяви йому було трохи більше трьох рочків, він часто хворіє та капризує, а тому його зустрічі з позивачем не завжди були можливими. Зазначає, що суд не може встановити місце проживання дитини з тим із батьків, який ухиляється від сплати аліментів, має нерегулярний дохід, чи зовсім його не має. Зауважує, що не мала та не має наміру не виконувати рішення суду та протидіяти зустрічам позивача із сином. Вважає, що їх малолітньому сину краще мешкати з матір`ю, оскільки вона має біль тісний зв`язок з дитиною, як мати яка народила свою дитину. Також, зазначено, що згідно з довідкою № 789 від 21 червня 2018 року, виданої Павлівською сільською радою, позивач зареєстрований в с.Павлівка Мар`їнського району Донецької області, акт обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача датований 26 червня 2018 року, позовна заява подана в квітні 2020 року, тому висновки та обставини, які зазначені в даному акті можливо вже не відповідають дійсності, на що судом не звернуто уваги. Крім того, позивачем не надано, а судом не прийнято до уваги той факт що позивач проживає в житловому будинку разом зі своїми літніми батьками, які входять до зони ризику під час загострення та розповсюдження COVID-19.Судом не встановлено, що мати позивача має невиліковне захворювання на сахарний діабет та потребує постійного стороннього догляду, що займає значну кількість часу позивача. Вважає, що в першу чергу, за для захисту інтересів малолітньої дитини, судом мало би бути встановлено особисту прихильність дитини до кожного із батьків. На відміну від цього судом навіть не було заслухано рекомендації спеціалістів, які могли б надати рекомендації щодо можливості та доцільності зміни місця проживання дитини, не витребувано характеристики на кожного із батьків, не витребувано та не досліджено інформацію щодо стану здоров`я позивача та членів його сім`ї, які проживають разом з ним, про що відповідачем наголошувалося і у відзиві, і в судовому засіданні. ВССУ встановлено, що « судом може та має бути з`ясовано думка шестирічної дитини щодо бажаного місця її проживання у справі № 499/1034/16-ц від 06 грудня 2017 року, у даній справі відмовляючи у задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини разом з батьком, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з батьком, не є належним, оскільки не містить будь-яких обґрунтувань щодо обставин, за яких служба дійшла такого висновку; у висновку не вказано виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дитини з матір`ю відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, а також той факт, що дитина є особою жіночої статі, мати в найбільшій мірі може сприяти гармонійному розвитку дитини, в тому числі у майбутньому, виходячи з її статевих ознак, не встановивши під час розгляду справи виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю « . Крім того, в судовому засіданні було досліджено ціла низка відеозаписів, з яких вбачається, що дитина поряд з позивачем почуває себе комфортно, вільно, при спілкуванні з останнім посміхається, співає, танцює, батько разом з сином граються разом, бавляться та сміються. Позивач веде себе на камеру саме так, бо він розуміє для чого здійснює дані відеозаписи, тому й веде себе стримано, ввічливо та лагідно з дитиною. Однак, судом не звернуто уваги на те, що у відеозаписіде зафіксовано, що дитина бавлячись на ігровому майданчику стрибає з гори на підлогу, що є вкрай необережно та небезпечно, батько в цей час фільмує докази для справи, це ж більш важливіше, а ніж здоров`я та безпека дитини. Судом не надано належної оцінки словам відповідача про те, що позивач дуже необачно поводить себе під час спілкування з дитиною, коли граючись батько доволі сильно розгойдував сина на гойдалці, в результаті чого дитина впала та травмувалась, та такі випадки є непоодинокими. Також, судом не прийнято до уваги, що під час спілкування з дитиною позивач садить його за руль до себе на коліна та дає керувати транспортним засобом під час поїздок з м.Вугледар до с. Павліка де мешкає позивач, вважає, що це є вкрай небезпечно та створює загрозу життю в першу чергу дитині. Також, поза увагою суду залишилися факти та інформація про те, що позивач неодноразово намагався викрасти дитину від матері, цьому факту є свідки та докази, які нажаль не були подані та досліджені судом першої інстанції. Щодо аудіозапису «канікули» позивач повідомив відповідачу, що має два тижні вільного часу та бажає взяти дитину на тиждень, на що остання зазначила, що дитина буде капризувати, плакати та дитина ще маленька. Так , зазначена розмова можливо й була на підвищених тонах, але ж цей тон та нестриману лексику з боку відповідача дійсно провокував позивач і це вбачається з самого відеозапису, так позивач своїми діями намагався вивезти з рівноваги відповідача, але ж судом першої інстанції не звернуто на це уваги. Щодо аудіозаписів «малювання», позивач неодноразово телефонував відповідачу з метою зустрітись з сином, на що остання повідомляла, що дитина відвідує гуртки та з 16-10 години буде перебувати на малюванні, а з 17-30 години вивчатиме англійську мову, у зв`язку з чим відповідач або відмовляла у зустрічі дитини з батьком, або погоджувалась на їх зустріч після закінчення занять дитини. Дані факти говорять про відсутність перешкод в спілкуванні позивача з дитиною, адже відповідно до рішення суду від 28 січня 2019 року у справі № 237/3797/18 позивачу встановлено графік спілкування з дитиною за попереднім узгодженням з матір`ю дитини, без порушення звичайного розпорядку дня дитини. Щодо відеозапису «вихід 05.03.20» в приміщенні дитячого садочку, відповідач на питання державного виконавця, чи надасть вона дитину для спілкування з позивачем, відповіла відмовою, пояснюючи це тим, що дитина захворіла та вони мають йти додому лікуватись. Вказані дії відповідача обумовлені загостренням ситуації пов`язаної із розповсюдженням COVID-19 в країні та в світі в цілому. Натомість батько дитини не розуміючи всієї ситуації створює небезпеку життю не лише своїй дитині, а й іншим дітям, які відвідують дитячий садочок «Джерельце» організовуючи та приводячи до дитячого закладу працівників державної виконавчої служби та інших зацікавлених осіб. Крім того, зазначено, що в порушення норм процесуального права, судом прийнято до уваги електронний доказ у вигляді USB накопичування, який поданий позивачем до суду 23 червня 2020 року без зазначення поважності причин не подання такого доказу разом із позовною заявою. Вирішуючи питання щодо визначення місця проживання дитини суд мав би виходити із того, що найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у зв`язку з її необґрунтованістю, вважає, що рішення суду першої інстанції є об`єктивним, законним та таким, що ухвалене із дотриманням усіх норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що з аналізу відеозаписів вбачається, що відповідач в присутності малолітнього сина розмовляє з підвищенням тону в голосі, кричить, систематично висловлюється грубою нецензурною лайкою, в тому числі і на адресу ОСОБА_1 , а також в присутності дитини виказує образи на адресу позивача, принижує його гідність в очах дитини. Неодноразові звернення відповідача до дитини зі спонуканнями останнього до того, щоб він сказав батькові йти геть, а також, те, що мати пояснювала трирічному синові, що батько його зрадив та пішов з родини, свідчить про негативне налаштування відповідачем малолітньої дитини проти батька,її вплив та психологічний тиск на ставлення до позивача, формування їх взаємовідносин. Твердження представника відповідача, що ОСОБА_1 перед тим як знімати досліджені в судовому засіданні відеозаписи спочатку виводить ОСОБА_2 з рівноваги, не підтверджені жодними належними доказами та ставить питання про психічний стан ОСОБА_2 , її негативний вплив на психічний стан дитини, та навіть питання про безпеку знаходження дитини разом із неврівноваженою матір`ю. Ряд зазначених аудіо та відеозаписів розпочинаються задовго до зустрічі позивача з відповідачем, а з деяких відеозаписів вбачається, що на початку розмови як батько, так і мати перебувають у спокійному, емоційно-стабільному стані, однак в ході розмови з незрозумілих причин відповідач починає кричати, висловлюватись грубою нецензурною лайкою, ображати позивача та все це на очах дитини. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 підтримали доводи скарги. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи відзиву,пояснюючи,що дуже любить свою дитину,був присутній при пологах,має тісний зв*язок з дитиною, досконально знає його потреби,розпорядок дня та стан здоров*я,та поведінка відповідача змусила його звернутися до суду з даним позовом. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. У судове засідання апеляційного суду представник Служби у справах дітей Вугледарської міської ради не з`явився, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 22 березня 2021 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм № 3.9-13 за № 1103 та судової повістки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення(т.2.а.с.95,98,102). Надали заяву про можливість розгляду справи за відсутності їх представника (т. 2 а.с 78 зв.с.). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що з 19 грудня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі . ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батьками якого є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1.а.с. 14). Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 08 жовтня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (т.1.а.с. 15). Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 08 жовтня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, з моменту звернення позивача до суду, тобто з 23 травня 2018 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_2 , як дружини, яка проживає з дитиною, що не досягнула 3 річного віку, в розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно, до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, з моменту звернення позивача до суду, тобто з 23 травня 2018 року (т.1.а.с. 138-139). Відповідно до листа Служби у справах дітей Вугледарської міської ради №15-24-158 від 15 червня 2018 року позивач звертався до Служби у справах дітей з заявою від 04 червня 2018 року, за результатами розгляду якої останньому повідомили, що ОСОБА_2 була запрошена до служби у справах дітей, але не з`явилась, під час відвідування її за місцем проживання - двері не відчинили (т.1.а.с. 16). Рішенням виконавчого комітету Вугледарської міської ради № 326 від 18 липня 2018 року визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спілкування з ним два дні на тиждень з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин, за попередньою домовленістю батьків (т.1.а.с. 17). Згідно довідки №789 від 21 червня 2018 року, виданої Павлівською сільською радою, позивач ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_5 (т.1.а.с. 22). Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання позивача ОСОБА_1 від 26 червня 2018 року, за результатами обстеження встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає в АДРЕСА_5 , в будинку, який належить його батькові ОСОБА_6 . Проживає зі своїми батьками. Будинок складається з одинадцяти кімнат, з яких житлових кімнат - 4, кухня, їдальня, ванна кімната, туалет, веранда та вспоміжні кімнати. Опалення газове, є котел на тверде паливо, в наявності електропостачання та водопостачання. Будинок повністю оснащений електропобутовою технікою. Будинок та речі знаходяться в дуже охайному вигляді. На подвір`ї знаходиться дитячий майданчик з батутом та пісочницею. На подвір`ї також є господарські будівлі: гараж, літня кухня, сараї. Є присадибна ділянка на якій ведеться особисте підсобне господарство. В будинку створені всі необхідні умови для проживання, виховання та відпочинку дітей (т.1.а.с. 18). Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 02 травня 2018 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, та здійснює такий вид діяльності як роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, забір, очищення та постачання води (т.1.а.с. 19-21). Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 28 січня 2019 року зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено наступний графік спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 без порушення звичайного розпорядку дня дитини: - особисті зустрічі та спілкування два дні на тиждень з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин, за попереднім узгодженням з матір`ю дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;- особисті зустрічі та спілкування 03 травня (дні народження ОСОБА_1 ) щороку з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин;- особисті зустрічі та спілкування ІНФОРМАЦІЯ_6 (дні народження дитини - ОСОБА_3 ) та 31 грудня (новий рік) почергово, через рік з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин (2019 рік визначити за ОСОБА_1 );- спільний відпочинок протягом двох тижнів на рік в період канікул ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або під час відпустки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1.а.с. 23-25). На виконання вищезазначеного рішення Вугледарським міським судом Донецької області 13 березня 2019 року видано виконавчий лист № 237/3797/18, який 14 березня 2019 року було подано позивачем до Вугледарського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з заявою про прийняття виконавчого листа до виконання (т.1.а.с. 26, 27). Постановою про відкриття виконавчого провадження № 58629914 від 14 березня 2019 року старшим державним виконавцем Вугледарського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 237/3797/18, виданого 28 січня 2019 року Вугледарським міським судом Донецької області щодо зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином - ОСОБА_3 , встановлення графіку спілкування (т.1.а.с. 28-29). Постановами державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 26 квітня 2019 року та від 09 липня 2019 року виконавче провадження № 58629914 закінчено у зв`язку з виконанням рішення суду. Однак, позивач повторно звертався до відділу державної виконавчої служби з заявами про прийняття до виконання виконавчого листа № 237/3797/18 від 13 березня 2019 року, оскільки ОСОБА_2 не виконує рішення суду, перешкоджає та не дає можливості спілкуватися з сином у визначений графіком час. У зв`язку з надходженням даних заяв державним виконавцем виконавче провадження №58629914 двічі відновлювалось (т.1.а.с. 55-56, 58, 60, 67-68, 70, 71). Викликом державного виконавця № 14.24-30/4227 від 14 березня 2019 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 58629914 від 14 березня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов`язано з`явитись до виконавця 18 березня 2019 року з метою попереднього узгодження між матір`ю та батьком дитини - ОСОБА_3 , графіку зустрічей та спілкування (т.1.а.с. 30). Згідно актів державного виконавця від 15 березня 2019 року державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа № 237/3797/18, виданого 28 січня 2019 року Вугледарським міським судом Донецької області, здійснено виходи за адресою проживання боржниці та місцем знаходження торгівельної точки , на якій зі слів стягувача, працює боржниця ОСОБА_2 з метою вручення виклику та постанови про відкриття виконавчого провадження. За місцем проживання двері ніхто не відчинив. За місцем торгівельної точки і усній формі повідомлено про необхідність явки до відділу 18 березня 2019 року. Від отримання виклику та постанови ОСОБА_2 відмовилась (т.1.а.с. 31, 32, 33). Відповідно до акту державного виконавця від 18 березня 2019 року державним виконавцем було запрошено ОСОБА_2 до відділу на 18 березня 2019 року з метою встановлення та узгодження особистих зустрічей та спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , шляхом виходу за місцем знаходження торгівельної точки матері боржниці, та в телефонному режимі. Однак, ОСОБА_2 до відділу не з`явилась (т.1.а.с. 34). Згідно акту державного виконавця від 26 квітня 2019 року до відділу державної виконавчої служби з`явились сторони для встановлення та узгодження особистих зустрічей та спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 . Встановлено, що ОСОБА_2 буде надавати дитину батьку кожну середу та п`ятницю з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин. 03 травня 2019 року дитина проводить час з 16 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин, 11 липня 2019 року та 31 грудня 2019 року дитина проводить час з 16 години 00 хвилин по 20 години 00 хвилин з батьком (т.1.а.с. 53). Державним виконавцем у період з березня 2019 року по листопад 2019 року десять разів було винесено вимоги до ОСОБА_2 бути присутньою у визначений день та час за адресою: АДРЕСА_1 , та/або в разі відсутності дитини вдома, за місцем його перебування, а саме у дитячому садочку «Джерельце» міста Вугледар, а саме за місцем визначеним державним виконавцем відділу, щодо встановлення особистої зустрічі та спілкування ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 (т.1.а.с. 38, 46-47, 52, 63, 74, 78, 84, 86, 90, 98, 104). Постановами державного виконавця з березня 2019 року по листопад 2019 року одинадцять разів залучались представники органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Вугледарської міської ради та працівники Вугледарського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області, для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державних виконавців та залучених осіб, при проведенні виконавчих дій, які будуть проводитись за місцем та часом визначеним державним виконавцем щодо побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 (т.1. а.с. 35, 36, 44, 45, 50, 51, 61, 62, 65, 72, 73, 76, 77, 85, 88, 89, 96, 97, 102, 103). Однак, згідно актів державного виконавця за зазначений період з березня 2019 року по листопад 2019 року відповідач ОСОБА_2 лише чотири рази надала дитину - ОСОБА_3 для спілкування з батьком ОСОБА_1 , натомість вісім разів перешкоджала зустрічам ОСОБА_1 з дитиною, а саме: ОСОБА_2 разом з дитиною були відсутні у визначених державним виконавцем місцях, днях та часі; чинила опір в спілкуванні батька з дитиною, поводилась зухвало, штовхала батька дитини, хапала та насильно тягла дитину ОСОБА_3 (т.1.а.с. 39, 40, 48, 54, 64, 66, 75, 81, 87, 91, 92, 100, 105, 106). Відповідно до листа Вугледарського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області №11а/з/503-01-2020 від 03 листопада 2020 року постановою державного виконавця було залучено працівників Вугледарського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державних виконавців при проведенні виконавчих дій, які відбуватимуться о 16 годині 00 хвилин 27 жовтня 2020 року щодо побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 . Під час зустрічі ОСОБА_2 з державним виконавцем, в зазначений день та час, порушень громадського порядку з боку сторін виконавчого провадження допущено не було (т.1.а.с.196). Постановами державного виконавця від 26 березня 2019 року, від 05 вересня 2019 року та від 20 вересня 2019 року на ОСОБА_2 двічі накладено штраф у розмірі по 1700 грн та штраф у розмірі 3 400 грн за здійснення перешкод у спілкуванні між дитиною ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_1 . Як зазначила в судовому засіданні ОСОБА_2 жоден з зазначених штрафів нею не було сплачено (т.1.а.с. 41-42, 82-83, 93-94). Вугледарський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області звертався до Вугледарського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення №16887 від 30 вересня 2019 року , згідно з яким просили провести досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України, відносно боржника ОСОБА_2 , у зв`язку з ухиленням від виконання рішення суду, не вжиття заходів щодо усунення перешкод у вихованні та спілкуванні ОСОБА_1 з сином - ОСОБА_3 , ухиленням від встановленого графіку побачень стягувача з дитиною в порядку визначеному рішенням (т.1.а.с. 107-108, 109). Позивач звертався до Вугледарського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області з заявою про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 382 КК України, яка навмисно не виконує рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 28 січня 2019 року (т.1.а.с. 110). Постановою начальника СВ Вугледарського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області від 29 грудня 2019 року кримінальне провадження №12019050540000194 від 25 серпня 2019 року було закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Вказана постанова скасована ухвалою слідчого судді Волноваського районного суду Донецької області від 18 березня 2020 року (т.1.а.с. 111, 112, 149). Згідно акту обстеження умов проживання від 01 червня 2020 року, за результатами обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 та матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_6 , встановлено, що санітарно-гігієнічні умови проживання задовільні, є водо-, газо-, електропостачання, достатньо меблів. З побутової техніки є пральна машина, телевізор, холодильник, кондиціонер. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: є ліжко, шафа, комод, стілець та стільчик, килим, достатньо одягу. ОСОБА_2 займається вихованням дитини, заперечує проти спілкування дитини з батьком (т.1.а.с. 140). Як вбачається з медичної картки ОСОБА_3 , останній хворіє респіраторними захворюваннями (т.1.а.с. 141-148). Згідно довідки № 1143 від 16 вересня 2020 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради» ОСОБА_1 перебуває на «Д» обліку у сімейного лікаря з діагнозом: хронічний вертеброгенний остеохондроз поперково-крижового відділу хребта. За останні два роки за медичною допомогою не звертався (т.1.а.с. 181). Відповідно до висновку органу опіки та піклування Вугледарської міської ради щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 №0.43/37-3489/0/8-20 від 22 червня 2020 року, орган опіки та піклування Вугледарської міської ради вважає доцільним встановлення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 (т.1.а.с. 127-129). З досліджених в судовому засіданні відеозаписів VID_20190719_191834; VID_20190724_192313; VID_20190726_181135; VID_20190726_194403; VID_20190726_194720; VID_20190802_200021; VID_20191101_174331; VID_20191101_174525; VID_20191101_175302; VID_20191108_175606; VID_20191113_184631; VID_20191113_184649; VID_20191122_184008; VID_20191213_183715; VID_20200117_165854; VID_20200117_171242, встановлено, що дитина ОСОБА_3 поряд з позивачем ОСОБА_1 почуває себе комфортно, вільно, при спілкуванні з останнім посміхається, співає, танцює. ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 граються разом, бавляться та сміються. При цьому, позивач в свою чергу спілкується з дитиною спокійно, доброзичливо, діє враховуючи думку та бажання дитини, висловлює турботу щодо того, чи їла дитини, що саме, чи бажає їсти, чи не змерзла. Як вбачається з відеозапису «2016_0101_222124_004», позивач підійшов до дитячого садочку, де перебував ОСОБА_3 , останній підійшов до ОСОБА_1 , обійняв та вони почали гратись вдвох. Дитина в цей час була позитивно налаштована, спілкувалась з батьком, висловлювала бажання проводити час з позивачем. Коли до дитячого садка підійшла ОСОБА_2 дитина побігла до неї та на повторне питання позивача чи бажає ОСОБА_3 погратися з батьком, останній відповів відмовою. Відповідно до долученого до даної цивільної справи відеозапису «2020_0925_190112_005» ОСОБА_3 грався на дитячому майданчику та коли до останнього підійшов ОСОБА_1 , останні почали спілкуватись, однак в цей час підійшла ОСОБА_2 взяла дитину за руку та почала забирати від батька зі словами «Все, ми додому». Позивач висловив прохання надати йому та синові хоча б одну годину погратись, проте відповідач на зазначене прохання не відповіла. Натомість, в присутності малолітнього ОСОБА_3 відповідач почала висловлюватися на адресу ОСОБА_1 грубою нецензурною лайкою, проганяти останнього. ОСОБА_2 задала питання дитині чи бажає він грати з ОСОБА_1 , однак не дочекавшись відповіді дитини повідомила позивачу, що ОСОБА_3 не має бажання грати з ним. Відповідач неодноразово, звертаючись до дитини, спонукала останнього сказати, щоб ОСОБА_1 пішов геть. З дослідженого в судовому засіданні аудіозапису « іграшки» вбачається, що ОСОБА_2 у телефонній розмові повідомила ОСОБА_1 , що має намір зібрати іграшки, які останній купував ОСОБА_3 , та виставить їх за двері, а також наголосила на тому, що в подальшому позивач жодних подарунків не приносив, оскільки все буде вилітати за двері. При цьому, ОСОБА_2 надаючи пояснення в судовому засіданні неодноразово наголошувала на тому, що ОСОБА_1 не піклується про сина ОСОБА_1 , не купує останньому ні подарунків, ні іграшок, ні солодощів. Відповідно до аудіозапису «канікули» позивач повідомив ОСОБА_2 , що має два тижні вільного часу та бажає взяти дитину на тиждень, на що остання зазначила, що дитина буде капризувати, плакати та ОСОБА_3 ще маленький. В ході подальшої розмови ОСОБА_2 зазначила, що позивач оголошує їй війну, не розуміє «по хорошому» та йому потрібно пояснювати інакше. Також, ОСОБА_2 з підвищеною інтонацією голосу сказала позивачу, що гарантує труни йому та його родичам, а будинок підірве. Зазначена розмова супроводжувалась постійною ненормативною лексикою зі сторони ОСОБА_2 . Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні аудіозапису «психи» ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 , що у разі, якщо він подзвонить їй або бажатиме бачити дитину, остання позбирає речі і позивач більше не побачить сина. Згідно аудіозаписів «малювання», «малювання2», «малювання3», «малювання4», «малювання 5», ОСОБА_1 неодноразово телефонував ОСОБА_2 з метою зустрітись з сином ОСОБА_3 , на що остання повідомляла, що у дитини відвідує гуртки та з 16 години 10 хвилин буде перебувати на малюванні, а з 17 години 30 хвилин вивчатиме англійську мову, у зв`язку з чим відповідачка або відмовляла у зустрічі дитини з батьком, або погоджувалась на їх зустріч після закінчення зазначених занять дитини. З долученого до даної цивільної справи відеозапису «05.03.20» вбачається, що позивач іде поруч з ОСОБА_3 , який їде на іграшковому мотоциклі, та ОСОБА_2 , яка висловлює на адресу позивача, щоб він ішов геть. Позивач в свою чергу повідомив відповідачці, що прийшов до дитини, йому потрібна дитина. В ході подальшої розмови відповідачка висловлюється грубою нецензурною лексикою, зазначає позивачеві, щоб той відмовився від дитини, а вона відмовиться від аліментів. Звертаючись до малолітнього ОСОБА_3 відповідачка каже: « ОСОБА_3 , скажи йому пішов геть!». Окрім того, з відео вбачається, що ОСОБА_3 за час розмови відчуває себе некомфортно, починає плакати. Відповідно до відеозапису VID_20190919_151355 ОСОБА_2 , тримаючи малолітнього ОСОБА_3 на руках, звертається до позивача зі словами: «Да закрий рота, я не бажаю ні бачити тебе, ні розмовляти». Відповідачка висловлює на адресу ОСОБА_1 образи, зазначає, що останній порушує психічний стан дитини. Зазначена розмова також супроводжується ненормативною лексикою зі сторони ОСОБА_2 . Згідно дослідженого відеозапису VID_20191010_164745 ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 граються на вулиці біля дитячої пісочниці, однак до дитини підходить ОСОБА_8 бере ОСОБА_3 за руку та каже: «Ходімо», на що дитина відповідає відмовою та відбігає від відповідача. ОСОБА_2 наздоганяє дитину, бере його за руку та намагається забрати з дитячого майданчика, ОСОБА_3 в свою чергу починає плакати. На зазначені дії відповідачки ОСОБА_1 запитав у останньої: «Що ти робиш?», та повідомив, що вони з сином ще трішки пограють, дитина бажає побути з батьком. В подальшій розмові ОСОБА_2 знову вжила ненормативну лексику, на що ОСОБА_1 запитав у останньої чому вона так висловлюється при дитині. Як вбачається з відеозапису VID_20200103_174616 в присутності малолітнього ОСОБА_3 відповідач з використанням нецензурної лайки кричить на адресу ОСОБА_1 , щоб він пішов. Відповідач звертається до дитини зі словами: « ОСОБА_3 , скажи йому щоб йшов геть!», останній в свою чергу головою відтворює жест незгоди. Далі на слова позивача, що він і надалі буде приходити для спілкування з дитиною, відповідач сказала останньому: «Значить тебе грохнуть і ти будеш у труні лежати. Я не розумію чому ти ще не там». В подальшій розмові ОСОБА_2 неодноразово зверталась до сина зі спонуканнями, щоб він сказав позивачеві, щоб той пішов від них. Окрім того, відповідач, знову ж таки звертаючись до малолітнього ОСОБА_3 каже: «Тобі подобається, що він дурачок, дурня з себе строїть? Він зрадив тебе, він зрадив мене, він зрадив нас та пішов тому що у нього в голові пусто. Я тобі це вже пояснювала». Впродовж зазначеної події ОСОБА_3 плаче. З долученого до справи відеозапису «зустріч 17.01.20» вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 разом граються, бавляться, сміються. ОСОБА_2 в цей час висловлює необхідність йти додому. В подальшому ОСОБА_3 їде на іграшковому мотоциклі, поряд ідуть сторони. ОСОБА_2 неодноразово висловлює дитині необхідність їхати поряд з нею, смикає дитину. ОСОБА_3 звертаючись до позивача спитав чи підуть вони до магазину, на що останній відповів позитивно та зазначив, що метою цього є придбання чогось смачного для дитини. Однак, ОСОБА_2 була проти зазначеного та зауважила, що вони все мають вдома. В подальшій розмові відповідач знову ж таки в присутності дитини висловлюється ненормативною лексикою, в тому числи по відношенню до позивача. Відповідно до відеозапису «зустріч 24.01.20» відповідач зазначає позивачеві, що він має створити свою сім`ю, зайнятись іншою дитиною, а оскільки вона є матір`ю ОСОБА_3 і дитина до 18 років буде мешкати з нею. На зазначене ОСОБА_1 відповів відповідачу, що ОСОБА_3 є його сином, бажає з ним зустрічатись та не залежно від того, чи матиме позивач іншу родину чи інших дітей, він завжди знайде час на ОСОБА_3 . Як вбачається з відеозапису «вихід 05.03.20» в приміщенні дитячого садочку ОСОБА_2 на питання державного виконавця, чи надасть вона дитину для спілкування з ОСОБА_1 , відповіла відмовою, пояснюючи це тим, що дитина захворіла і вони мають йти додому лікуватись. В подальшій розмові, коли позивач починає розмовляти з ОСОБА_3 , відповідач смикає дитину від батька та повідомляє, що вона разом з дитиною мають намір виїхати на постійне місце проживання до іншого міста. Окрім того, з даного відеозапису вбачається, що в присутності ОСОБА_2 на питання останньої чи бажає він спілкуватись з ОСОБА_1 дитина відповідає, що ні, однак коли ОСОБА_3 залишився наодинці з позивачем та державним виконавцем, а відповідач в цей час відійшла до іншої кімнати, дитина підійшла ближче до батька та на питання державного виконавця чи бажає він піти погуляти з батьком, дитина посміхаючи киває головою в знак своєї згоди та бажання. Після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 починають гратись, дитина посміхається та іде на контакт з батьком. Коли до кімнати повернулась ОСОБА_2 , державний виконавець повторно запитав у неї, чи надає вона згоду на спілкування дитини з батьком, зазначаючи, що дитина виразила свою згоду та бажання на це. При цьому, ОСОБА_3 також повертаючись до ОСОБА_2 повідомив їй, що бажає побути з батьком. Однак, відповідач знову відповіла відмовою. З аналізу вищезазначених відеозаписів, суд першої інстанції дійшов до висновку, що малолітня дитина ОСОБА_3 прихильно ставиться до батька ОСОБА_1 , вони мають гарно налагоджені стосунки та коли перебувають разом, дитина відчуває себе комфортно, вони в позитивному настрої проводять час, граються, бавляться, сміються. Позивач турбується про сина, про його стан здоров`я, про режим та якість харчування, діє в інтересах дитини, враховуючи його думку. Перебуваючи на одинці з ОСОБА_1 малолітній ОСОБА_3 висловлює своє бажання проводити час та спілкуватись з батьком, однак в присутності матері - ОСОБА_2 дитина змінює свою думку на протилежну. Більш того, з відеозаписів вбачається, що відповідач в присутності малолітнього сина розмовляє з підвищенням тону в голосі, кричить, систематично висловлюється грубою нецензурною лайкою, в тому числі і на адресу ОСОБА_1 , а також в присутності дитини виказує образи на адресу позивача. Неодноразові звернення відповідача до дитини зі спонуканнями останнього до того, щоб він сказав батькові іти геть, а також, те, що ОСОБА_2 пояснювала трирічному синові, що ОСОБА_1 його зрадив та пішов з родини, свідчить про негативне налаштування відповідачем малолітньої дитини ОСОБА_3 проти ОСОБА_1 та її вплив та психологічний тиск на ставлення до позивача та формування їх взаємовідносин. При цьому, суд відхилив посилання представника відповідача ОСОБА_5 на те, що ОСОБА_1 перед тим як знімати досліджені в судовому засіданні відеозаписи спочатку виводив ОСОБА_2 з рівноваги, оскільки зазначена обставина не підтверджена жодними належними доказами. Натомість ряд перелічених відео- та аудіо записів розпочинаються задовго до зустрічі позивача з відповідачем, а з деяких відеозаписів вбачається, що на початку розмови як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 перебувають у спокійному, емоційно стабільному стані, однак в ході розмови , з незрозумілих причин , відповідач починає кричати, висловлюватись грубою нецензурною лайкою, виказувати образи на адресу позивача. Отже, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається,що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам,достатньо повно встановив обставини,які мають значення для правильного вирішення справи . Вирішуючи питання щодо визначення місця проживання дитини ,суд першої інстанції наголосити на тому, що для гармонійного розвитку дитини та її нормального самоусвідомлення та соціалізації важливим є спілкування з обома батьками, як з матір`ю, так і з батьком. З метою забезпечення зазначеної нагальної потреби спілкування дитини з обома батьками, зважаючи, що малолітній ОСОБА_3 мешкає з відповідачем ОСОБА_2 , рішеннями виконавчого комітету Вугледарської міської ради № 326 від 18 липня 2018 року та Вугледарського міського суду Донецької області від 28 січня 2019 року визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина - ОСОБА_3 , та встановлено графік їх спілкування. Окрім того, згідно акту державного виконавця від 26 квітня 2019 року сторонами було встановлено та узгоджено дні та години особистих зустрічей та спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , з чим погодилась відповідач. Однак, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , в порушення вищезазначених рішень виконавчого комітету Вугледарської міської ради та Вугледарського міського суду Донецької області, а також узгодженого з нею та погодженого нею графіку спілкування, систематично його порушувала, умисно ухилялась від виконання рішення суду, а саме, чинила опір в спілкуванні батька з дитиною, здійснювала перешкоди у спілкуванні між дитиною ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_1 , у зв`язку з чим постановами державного виконавця на ОСОБА_2 тричі накладались штрафи, про які відповідачу достеменно відомо. Умисне не виконання ОСОБА_2 рішення суду щодо встановлення графіку спілкування позивача з ОСОБА_3 , не сплата останньою жодного з накладених на неї штрафів, на переконання суду свідчить про низький рівень правової свідомості, культури та відповідальності відповідача, що в свою чергу підтверджує факт того, що останньою і в подальшому не виконуватимуться ні рішення суду, ні вимоги державних виконавців. Суд також наголосив на тому, що ОСОБА_1 , як батько дитини, який має рівні з відповідачем права щодо виховання та спілкування з дитиною, та маючи прагнення до участі у житті, вихованні, розвитку їх спільного сина - ОСОБА_3 , вжив усіх залежних від нього та можливих заходів, та фактично вичерпав всі існуючи правові механізми для відновлення спілкування з дитиною та прийняття участі у її вихованні. Як вбачається з численних відеоматеріалів, досліджених в судовому засіданні, малолітній ОСОБА_3 прихильно ставиться до батька ОСОБА_1 , виявляє бажання спілкуватись з ним, вони мають гарно налагоджені стосунки та дитина із задоволенням спілкується та проводить час з позивачем. В той же час ОСОБА_2 всіляко заважає спілкуванню ОСОБА_1 з сином, налаштовує малолітню дитину проти батька, що має негативний вплив на психологічний розвиток дитини та становлення ОСОБА_3 як особистості. Як встановлено з досліджених доказів , ОСОБА_2 в присутності малолітнього ОСОБА_3 систематично висловлюється ненормативною лексикою, вживає у розмові грубу нецензурну лайку, що не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі та етики поведінки. Окрім того, в судовому засіданні не оспорювалось сторонами, що як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 не мають шкідливих звичок, є працевлаштованими та отримують дохід, місця проживання обох мають належні умови для проживання дитини. Таким чином, суд, діючи у відповідності до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року та приділяючи першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, спираючись на положення ч. 4 ст. 159, ч. ч. 1, 2 ст. 161 СК України, з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов`язків, інтересів дитини, уваги і турботи батьків, необхідності розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, зважаючи, що визначення місця проживання дитини з один з батьків не позбавляє другого можливості спілкуватись та брати участь у вихованні дитини, а також зважаючи на висновок органу опіки та піклування Вугледарської міської ради щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 №0.43/37-3489/0/8-20 від 22 червня 2020 року, дійшов до висновку про доцільність та необхідність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_4 . Відмовляючи у задоволенні вимог позивача в частині примусового передання дитини батькові, посилаючись на ч.1 ст.162 СК України, суд першої інстанції виходив з передчасності заявлених вимог ,оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що місце проживання дитини було визначено з позивачем рішенням суду або органом опіки і піклування, та відповідач ОСОБА_2 самочинно всупереч таким рішенням змінила місце проживання дитини. Частково задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди ,суд першої інстанції виходив в того,що діями відповідача,ухиленням від виконання рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 28 січня 2019 року,створенням та здійсненням перешкод у спілкуванні між дитиною ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_1 , недотримання графіку спілкування між ними, порушено, визначене у статтях 153, 157 СК України право позивача, як батька дитини, на безперешкодне спілкування з дитиною, а також обмежено у можливості виконання ОСОБА_1 його обов`язку брати участь у вихованні сина ОСОБА_3 , що призвело до моральних страждань позивача, який прагне спілкуватись та підтримувати відносини з дитиною, піклуватись про сина, однак через перешкоджання у цьому з боку ОСОБА_2 , був вимушений вжити усіх залежних від нього, можливих заходів для відновлення його порушеного права. Суд,виходячи з принципу розумності,виваженості та справедливості,розглядаючи справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів,поданих учасниками справи,дійшов до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди 2 000 грн. Апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду, так як суд дійшов його правильно ,встановивши фактичні обставини справи з додержанням норм матеріального та процесуального права . Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на наступне . Відповідно до статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд першої інстанції вирішуючи питання про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 врахував,що в силу свого віку дитина потребує тісного контакту з батьком, його піклування та турботи. Вірно дослідив висновки органу опіки та піклування,обставини справи,безпосередньо інтереси дитини . Розуміючи,що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин,а дитина потребує уваги,підтримки і любові обох батьків,суд першої інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини,так як беззаперечно встановлено,що мати перешкоджає і продовжує перешкоджати спілкуванню батька з дитиною. Виходячи із обставин цієї справи,враховуючи,що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками,суд першої інстанції,визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком,дійшов висновку про те,що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини сприятиме повноцінному вихованню та розвитку. Мати фактично протягом трьох років демонструє неповагу тим,що створила такі умови,що ні служба у справах дітей,ні суд не мають можливості повноцінно забезпечити можливість спілкування батька з дитиною та прийняття участі у його вихованні. Судовим розглядом достовірно встановлено наявність недобросовісної поведінки відповідача. Апеляційний суд повністю погоджується з рішенням суду першої інстанції. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до ч. 4 ст. 159 СК України у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до пункту 71 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, який визначає механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення. Залучена до участі у справі служба у справах дітей Вугледарської міської ради , яка надала висновок № 0.43.37-3489.0.8-20 від 22 червня 2020 року (т.2 а.с.127-129) , визнавши за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 . Під час розгляду справи судом першої інстанції службою у справах дітей складались акти обстеження умов проживання . З досліджених матеріалів справи вбачається,що питання визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини,на якому були присутні мати й батько дитини. ОСОБА_2 заперечувала проти виконання судового рішення та проти спілкування сина з батьком у визначений Вугледарським міським судом спосіб,мотивуючи тим,що батько погано впливає на дитину,налаштовує сина проти неї. Запропонувала батькові дитини приходити до них додому 1 раз на тиждень в неділю,але дитину із собою нікуди не забирати. ОСОБА_1 наполягав на тому,щоб встановити місце проживання разом з ним,так як на теперішній час він не має змоги брати участі у вихованні та догляді за своїм сином. На засіданні старший державний виконавець Тіщенко А.М. підтвердила,що протягом року вчиняються виконавчі дії щодо забезпечення участі ОСОБА_1 у вихованні сина,а мати ОСОБА_3 постійно перешкоджає цьому,порушуючи права дитини та батька,вчиняла сварки та скандали в присутності інших дітей в дошкільному дитячому закладі,який відвідує ОСОБА_3 , ігнорувала виклики та вимоги державного виконавця. Висновок служби у справах дітей оцінено в сукупності з іншими доказами. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення,поклав в основу рішення не тільки матеріально-побутові умови проживання батьків,і загалом зробив висновок проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дитини , та дійшов загалом обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком, враховано вік ,стан здоров*я дитини,інтереси дитини. Відомостей про негативний вплив зміни місця проживання малолітньої дитини з батьком не встановлено. Отже, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітньої дитини , врахувавши висновок органу опіки та піклування, а також прихильність дитини до батька, суд дійшов обґрунтованого висновку про доцільність ,в інтересах дитини визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 із батьком. Визначаючи місце проживання малолітньої дитини з батьком , розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини . Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити належне доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що переміщення дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за визначеним судом місцем проживання з батьком поставить його під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд апеляційної інстанції вважає, що суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, дотримавшись норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». Вирішуючи спір, враховуючи вказані норми матеріального права, у повному обсязі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини з батьком. Аргументи скаржника щодо неврахування стану здоров*я батьків позивача,апеляційний суд відхиляє,оскільки вони не є предметом розгляду даної справи. Доводи відповідача ОСОБА_2 про її звернення до відділу поліції щодо поведінки позивача,який намагався забирати сина ,у період 2018- 2019 років ,на думку суду апеляційної інстанції, ще раз свідчать про стійке бажання відповідача усунути ОСОБА_1 від піклування та спілкування з дитиною. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те,що вона не мала та не має наміру не виконувати рішення суду та протидіяти зустрічам позивача із сином ,спростовуються дослідженими матеріалами справи . Доводи апеляційної скарги скаржника про ухилення позивача від сплати аліментів не підтверджені жодним належним доказом. Встановлені факти у сукупності з іншими обставинами,зокрема,відсутність у матері бажання вирішити спір стосовно дитини у визначений спосіб участі ОСОБА_1 ,як батька,у вихованні сина,ступінь гостроти неприязних відносин матері дитини до позивача та його батьків,які як баба та дід мають право на спілкування зі своїм онуком та мають право брати участь у його вихованні, явну неприховану демонстрацію не бажання сприяти зміні такого становища,дають підстави для висновку,що для забезпечення найкращих інтересів дитини,у безпечному,спокійному та стійкому середовищі , буде правильним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд зауважує, що мати та батько дитини не обмежені у можливості реалізації належного їм права на спілкування з дитиною, вияв турботи стосовно дитини та участь у її вихованні. Вони можуть реалізувати свої права шляхом досягнення домовленості про встановлення часу спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. З огляду на наведене не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що судом неповно з`ясовано усі фактичні обставини справи та не надано належної оцінки наявним у справі доказам. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 є суб*єктивним тлумаченням відповідача обставин справи та законодавства,яке регулює спірні правовідносини та зводяться до переоцінки доказів,яким суд дав належну правову оцінку. Не надано суду також належних та допустимих доказів того, що батько дитини , не зможе особисто приділяти синові ОСОБА_3 належної уваги та турботи . Тому дані твердження ОСОБА_2 носять характер припущення. Ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зроблених судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не містять. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам відзиву відповідача на позовну заяву , яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, постановлено відповідно до вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Згідно зі до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 11 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 12 квітня 2021 року . Судді: