Постанова 4804 № 223/244/20

22-ц/804/127/21 223/244/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого суді Принцевської В.П. суддів Лопатіної М.Ю., Баркова В.М. секретар Сидельнікова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області у складі судді Дочинця С.І. від 31 серпня 2020 року у цивільній справі №223/244/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позовні вимоги позивач мотивує тим, що з 11 лютого 2003 року по 11 листопада 2019 року працював на ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» та 11 листопада 2019 року наказом №221-к від 11 листопада 2019 року його було звільнено за власним бажанням. Відповідно до відповіді №594 від 12 березня 2020 року на адвокатський запит №24/02-1 від 24 лютого 2020 року на час звільнення належна до виплати позивачу сума склала 29679,48 гривень, проте зазначена сума у день звільнення виплачена не була. Станом на день подання даної позовної заяви заборгованість в повному обсязі не виплачена. Отже, відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який за період з 12 листопада 2019 року по 23 березня 2020 року, включно, становить 94963,05 гривень. Середньоденна заробітна плата позивача становить 1043,55 гривень, а кількість робочий днів затримки розрахунку за зазначений період становить 91 день. Тому, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день подання позовної заяви в сумі 94963,05 гривень та витрат зі сплати судового збору у розмірі 949,63 гривень. Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 31 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з роботи у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок. Стягнуто з Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 499 (чотириста дев`яносто дев`ять) гривень 99 (дев`яносто дев`ять) копійок. В задоволенні іншої частини вимог позовної заяви відмовлено. З вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 і оскаржив рішення в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд не повно з`ясував обставини справи і ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив змінити рішення суду і збільшити стягнутий з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до 94963 грн. 05 коп. В судове засідання сторони і їх представники не з`явилися, повідомлені про час і місце судового засідання судовими повістками. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 рудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При визначенні середньої заробітної плати слід керуватися вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Порядок). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії. З п. 2 вказаного Порядку вбачається, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Судом правильно встановлено, що позивач з 11 лютого 2003 року по 11 листопада 2019 року працював на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» та був звільнений 11 листопада 2019 року наказом № 221-к від 12 листопада 2019 року за власним бажанням на підставі п 6 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . Відповідно до листа Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» №594 від 12 березня 2020 року при звільненні ОСОБА_1 нараховані грошові кошти на момент звільнення складали 38111,16 гривень, належна сума до сплати становила 29679,48 гривень. Грошові кошти позивачу у розмірі 2809,08 гривень перераховані 27.12.2019 року, 30.01.2020 року та 11.02.2020 року згідно платіжних доручень №871 від 27.12.2019 року, №20138 від 30 січня 2020 року, №2147 від 11 лютого 2020 року. Невиплачена сума складає 26870,40 гривень. Грошові кошти за вересень 2019 року у розмірі 16139,58 гривень перераховані ОСОБА_1 у повному обсязі. Грошові кошти за жовтень 2019 року у розмірі 17434,27 гривень перераховані ОСОБА_1 у повному обсязі. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на день його звільнення складає 1043,55 гривень. Згідно платіжного доручення №2339 від 12 травня 2020 року Державним підприємством «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» було сплачено та перераховано позивачу 13 травня 2020 року частину заробітної плати у розмірі 26829,80 гривень. Згідно актів про початок цілозмінних простоїв по ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» від 08 грудня 2019 року, 02 січня 2020 року, від 03 лютого 2020 року, від 19 березня 2020 року та акту про продовження цілозмінних простоїв від 02 квітня 2020 року, через відсутність розрахунків збоку ДП «Даржвуглепостач» та «ПАТ «Центренерго» за відвантажену вугільну продукцію відповідач не має змоги сплатити заробітну плату. З 19 березня 2020 року ПрАТ ДТЕК «ПЕМ-ЕНЕРГОВУГІЛЛЯ» припинило постачання електроенергії відповідачу через заборгованість за спожиту електроенергію, у зв`язку з чим були розпочаті цілозмінні простої підприємства. Так, в судовому засіданні встановлено, не оспорюється сторонами та у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що ОСОБА_1 дійсно працював на ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» та був звільнений з підприємства 11 листопада 2019 року. В день звільнення з останнім не було проведено повного розрахунку всіх належних йому сум. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1043,55 гривень, оскільки кожна зі сторін посилається на зазначені обставини як в досліджених письмових доказах, так і в поданому до суду позові. Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача, суд правильно врахував, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 на день звільнення становить 1043,55 гривень, що підтверджується листом Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» №594 від 12 березня 2020 року, не оспорюється сторонами. Згідно з п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Таким чином, під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку при звільненні з використанням даних про середній заробіток позивача. Позивачем визначена загальна сума стягнення середнього заробітку за весь час розрахунку у зв`язку із звільненням з роботи у розмірі 94963,05 гривень, яку останній вираховував за період з 12 листопада 2019 року по 23 березня 2020 року виходячи з 91 робочих днів за які має бути оплачений середній заробіток та середньоденного заробітку 1043,55 гривень, суд погоджується з даним розрахунком позивача. Так, розмір компенсації середнього заробітку за період, коли з вини відповідача з позивачем не було здійснено розрахунок при звільненні, а саме, за період з 12 листопада 2019 року по 23 березня 2020 року, включно, становить 94963,05 гривень (91 робочих дні х 1043,55 гривні = 94963,05 гривень). Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. Враховуючи вищенаведене, а також встановлені фактичні обставини справи, зокрема розмір належної до сплати позивачу при звільненні від роботодавця суму - 29679,48 гривень, що є в тричі меншим за вищезазначену суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов правильного висновку про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, а тому справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, є розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 50000,00 гривень. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вугледарського міського суду Донецької області у складі судді Дочинця С.І. від 31 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Судді